28 квітня 2022 року
м. Чернівці
справа № 718/2573/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
секретар Конецька Д.Г.
позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 березня 2022 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В.В.
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
В жовтні 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з позовом.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму сплаченого майнового відшкодування в розмірі 23 789 гривень 75 копійок.
Посилався на те, що 22 серпня 2019 року о 17 годині 10 хвилин по вулиці Центральній, 108 в смт Лужани Кіцманського району Чернівецької області сталася дорожньо-транспортна пригода ( далі- ДТП) за участю транспортних засобів Мерседес Бенц 210, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , яка належить ТЗОВ «ВКП Антарес».
Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року справу відносно ОСОБА_3 за фактом цієї ДТП за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При цьому судом встановлено, що в діях водія ОСОБА_1 є невідповідність у виконанні вимог пунктів 1.5, 2.3Д, 9.2б, 9.4, 10.1, 10.3, 12.9г, 14.2г ПДР, які знаходяться у причинному зв'язку із ДТП.
30 січня 2020 року постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області за фактом цієї ж ДТП відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 122, статті 122-4 КУпАП.
На момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована.
У зв'язку із вищенаведеним позивач виплатив потерпілому ОСОБА_3 за його заявою страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту на суму 22 819 гривень 75 копійок та витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 970 гривень.
Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 не була застрахована, тому відповідач, як особа, що винна у настанні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати позивачу в порядку регресу завдану шкоду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 березня 2022 року позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено.
Суд виходив з того, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права про право на звернення до відповідача з регресним позовом.
Оскільки судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на час настання ДТП, яке мало місце 22 серпня 2019 року, не була застрахована, тому відповідач, як особа, що винна у настанні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати в порядку регресу позивачу завдану ним шкоду.
Оскільки до позивача перейшло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи - відповідача ОСОБА_1 , позивач правомірно звернувся з зворотною вимогою до відповідача про відшкодування йому сплаченої страхової суми в порядку регресу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач не притягався до адміністративної відповідальності за статею 124 КУпАП і не був визнаний судом винним у вчиненні ДТП, яке мало місце 22 серпня 2019 року.
Позивач під час розгляду вказаного позову не доводив вину відповідача у скоєнні ДТП в цивільному порядку, як того вимагає закон.
Оскільки ОСОБА_1 не визнавався судом винним у скоєнні ДТП, він не може бути відповідачем в межах цієї справи.
Позивач помилково послався на норми статті 1191 ЦК України.
В правовідносинах між відповідачем у цій справі та потерпілою особою по відшкодуванню шкоди змінилася сторона (кредитор) і тому ці відносини регулюються лише статтею 993 ЦК України (суброгація).
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інша сторона відзив на апеляційну скаргу не подавала.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що 30 січня 2020 року постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області за фактом ДТП від 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 122, статтею 122-4 КУпАП.
Справу відносно іншого учасника цієї ж ДТП ОСОБА_3 постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При цьому судом встановлено, що відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 074 від 9 вересня 2019 року в діях водія Мерседес Бенц 210, номерний знак ОР5703С, ОСОБА_1 є невідповідності у виконанні вимог пунктів1.5, 2.3Д, 9.2б, 9.4, 10.1, 10.3, 12.9г, 14.2г ПДР, які знаходяться у причинному зв'язку із ДТП.
Зі змісту повідомлення ТЗОВ «ВКП Антарес» про ДТП від 23 серпня 2019 року, адресованого Моторно (транспортному) страховому бюро України, встановлено, що 22 серпня 2019 року о 17 годині трапилася ДТП, в ході якої водій Мерседес Бенц 210, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , перестроюючись на другу смугу, обігнав Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , яка належить ТЗОВ «ВКП Антарес», підрізуючи останнього, різко перед ним загальмував, що і спричинило ДТП (а.с. 13).
Перевіркою чинності поліса станом на 22 серпня 2019 року встановлено, що поліс на транспортний засіб та діючу зелену карту з номерним знаком «ОР5703С» не знайдено, що підтверджує ту обставину, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки Мерседес Бенц 210, номерний знак НОМЕР_3 , не була застрахована. (а.с.11-12).
Відповідно до довідки №1 від 22 липня 2020 року, виданої Моторно (транспортним) страховим бюро України про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, встановлено, що підтверджено суму для виплати потерпілому ТзОВ «ВКП Антарес», якому належить транспортний засіб Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 ,в розмірі 22 819 гривень 75 копійок (а.с.27).
Згідно з наказом Моторно (транспортного) страхового бюро України № 61487 від 24 липня 2020 року розмір виплати ТзОВ «ВКП Антарес», якому належить автомобіль, яким керував потерпілий ОСОБА_3 , склав 22 819 гривень 75 копійок (а.с.26).
Платіжним дорученням №1480634 від 28 липня 2020 року підтверджується факт виплати Моторно (транспортним) страховим бюро України ТзОВ «ВКП Антарес» грошових коштів на суму 22 819 гривень75 копійок (а.с.29).
Платіжним дорученням №1154854 від 12 листопада 2019 року підтверджується факт виплати Моторно (транспортним) страховим бюро України ТзОВ «ВКП Антарес» вартості послуг аварійного комісара в сумі 970 гривень (а.с.30).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Щодо правової природи спірних правовідносин
Предметом позову є вимога, заявлена позивачем, яку він визначає в порядку регресу, про відшкодування завданої майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 23 789 гривень 75 копійок
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, задовольнивши позов, також застосував до спірних правовідносин норму статті 1191 ЦК України (право зворотної вимоги (регрес) до винної особи).
Колегія суддів погоджується із вищевказаним висновком суду першої першої інстанції про визначення правової природи права вимоги Моторно (транспортного) страхового бюро України як регресної та вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про те, що правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звернення до цивільного суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 у справі № 910/8357/18, від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18).
Тобто при ухваленні рішення суд має з'ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19.
Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)).
Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)). З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)).
Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування».
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно із абзацом 1 пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України "Про страхування").
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ, подати після виплати страхового відшкодування регресний позов (у випадку страховика до страхувальника або водія транспортного засобу, особи, яка заподіяла шкоду навмисно, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги (пункт 38.1 статті), тоді як у разі МТСБУ - до власника, водія транспортного засобу, страховика, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, а також особи, визначеної у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, яка причетна до ДТП (пункт 38.2. статті)).
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічний висновок викладено у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Тому під час розгляду справи не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування".
Суброгація (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків невиникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
Водночас регресом (з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою (див. пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).
Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
При вирішенні спорів про право зворотної вимоги судам належить розрізняти поняття "регресу" та "суброгації".
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ, за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Звертаючись із позовом до суду МТСБУ обґрунтував наявність у нього права на стягнення шкоди в порядку регресу із посиланням на приписи статі 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначивши про здійснення ним регламентної виплати потерпілій у ДТП особі за страховика винної особи з посилання на те, що цивільно-правовова відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП не була застрахованою.
Правовий статус МТСБУ визначено в Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, за пунктом 39.1. статті 39 цього Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже у спірних правовідносинах позивач не є страховиком потерпілої особи (власника пошкодженого транспортного засобу Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 ) за договором добровільного страхування, а регламентна виплата, яку здійснило МТСБУ цій особі припинила деліктне зобов'язання між власником транспортного засобу Мерседес Бенц 210, номерний знак НОМЕР_1 , та власником транспортного засобу Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 .
Враховуючи вищенаведене, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі з урахуванням наведеного вище не є суброгацією, з урахуванням чого висновок суду першої інстанції щодо поширення на ці правовідносини положень статті 1191 ЦК України та статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є правильним.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 24 березня 2021 року у справі № 523/3212/19, від 02 червня 2021 року у справі № 755/518/19, від 15 березня 2021 року у справі № 718/927/20-ц, від 3 листопада 2021 року у справі № 308/10965/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18.
Щодо позовної вимоги про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу витрат з виплати страхового відшкодування в розмірі 22 819 гривень 75 копійок та 970 гривень витрат на послуги аварійного комісара, оскільки суд обґрунтовано вважав доведеною вину ОСОБА_1 у настанні ДТП та завданні шкоди автомобілю Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 .
При цьому безпідставними є аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вина відповідача у скоєнні ДТП не доведена.
Обставинами, викладеними у постановах Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2020 року та від 11 вересня 2019 року, підтверджується той факт, що у безпосередньому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 22 серпня 2019 року, перебуває наявність винних дій відповідача, що проявляються у порушенні останнім Правил дорожнього руху, які спричинили пошкодження транспортного засобу Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 .
Зокрема, постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 22 серпня 2019 року о 17 години 10 хвилин по вулиці Центральна, 108 в смт. Лужани Кіцманського району Чернівецької області, керуючи транспортним засобом Мерседес Бенц 210, номерний знак НОМЕР_1 , здійснюючи обгін та при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем Рено Преміум 430, номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 10.1 ПДР, за що відповідальність передбачена частиною 4 статті 122 КУпАП.
При цьому постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року справу відносно іншого учасника цієї ж ДТП ОСОБА_3 за статтею 124 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 122, статтею 122-4 КУпАП, набрала законної сили та не оскаржувалася у апеляційному порядку.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, вищевказана постанова є обов'язковою для розгляду цієї справи.
За таких обставин суд першої інстанції, дослідивши наявні докази, повно встановивши обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, а саме наявність причинного зв'язку між настанням дорожньо-транспортної пригоди та виною відповідача, а також сплати позивачем страхового відшкодування, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення у порядку регресу із відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування, яка виплачена останнім потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції, яке оскаржується, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 квітня 2022 року
Головуючий О.О. Одинак
Судді: М.І. Кулянда
Н.Ю. Половінкіна