справа № 570/5461/21
провадження № 2/570/350/2022
28 квітня 2022 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
покликаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо розподілу спільного майна подружжя, позивач у поданій до суду 18 листопада 2021 року позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої 25 березня 2022 року, просить здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: виділити у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/2 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 80 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2094657156246, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі договору купівлі-продажу №730, посвідченого 05 червня 2000 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Павлюк Т.С.
Позивач та його представник адвокат Хмара М.В. у поданих до суду заявах підтримують позовні вимоги у зменшеному розмірі.
У поданій до суду заяві відповідач визнає позовні вимоги у зменшеному розмірі.
Сторін відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. Сторони та представник позивача у поданих до суду заявах просять розглянути справу без їх участі. Зважаючи на те, що явку сторін не визнано обов'язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористались правовою допомогою.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 серпня 2012 року.
Позивач є громадянином Республіки Туреччина та має посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 , дата закінчення строку дії 05 лютого 2030 року.
Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 05 червня 2020 року відповідач купила квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №275324377 від 17 вересня 2021 року.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 відповідач є власником Renault Clio 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 .
22 вересня 2021 року позивач звернувся до відповідача з нотаріально посвідченою заявою, в якій запропонував останній в добровільному порядку укласти договір про поділ майна подружжя, яка була надіслана приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І. відповідачу 23 вересня 2021 року та отримана нею.
Як вбачається із звіту про оцінку майна, підготовленого ФОП ОСОБА_3 , оціночна вартість об'єкта оцінки: трьохкімнатної квартири, загальною площею 80,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 становить 773 300 грн. 00 коп. без врахування податку на додану вартість.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.16 цього кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч.2 цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма ст.368 ЦК України. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Норми ст.ст.57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Виходячи з аналізу зазначених норм права, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком, оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем "поза розумним сумнівом" доведено, що квартира АДРЕСА_1 придбана під час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя. Закон не містить будь-яких застережень стосовно того, на кого зареєстроване майно. Доказів про те, що відповідач у більшій частині приймала участь у його придбанні, суду не надано. Відповідачем не спростовано, що спірне рухоме майно придбане за спільні кошти подружжя. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність порушеного цивільного права позивача. Об'єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідач не надала, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд керувався презумпцією спільності майна подружжя та відсутністю належних та переконливих доказів придбання відповідачем спірного нерухомого майна за власні кошти.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Крім того, ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2021 року накладено арешт на зареєстровані за ОСОБА_2 квартиру по АДРЕСА_3 та автомобіль марки "Renault", модель "Clio", 2015 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_4 .
За таких умов суд роз'яснює, що відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та враховує положення ч.1 ст.142 ЦПК України, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки у позовній заяві представник позивача не просить стягнути з відповідача судові витрати, суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що полягає у розгляді справи у межах заявлених вимог, не стягує з відповідача понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.
Згідно положень ч.3 ст.7 Закону "Про судовий збір" повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд
задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Виділити у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/2 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 80 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2094657156246, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі договору купівлі-продажу №730, посвідченого 05 червня 2000 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Павлюк Т.С.
Повернути ОСОБА_4 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, відповідно до квитанції № 29 від 18 листопада 2021 року, а саме: 2 545 (дві тисячі п'ятсот сорок п'ять) гривень 50 коп.
Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Суддя Кушнір Н.В.