Справа № 127/26476/21
Провадження № 22-ц/801/805/2022
Категорія: 79
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.
Доповідач:Медвецький С. К.
28 квітня 2022 рокуСправа № 127/26476/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Олійник Г. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницький національний технічний університет,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/26476/21 за апеляційною скаргою Вінницького національного технічного університету на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Волошина С. В. у залі суду, повний текст якого складено 11 лютого 2022 року,
встановив:
Короткий зміст вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницького національного технічного університету про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що з 01 лютого 2020 року вона працювала на посаді старшого лаборанта з вищою освітою на кафедрі Біомедичної інженерії Вінницького національного технічного університету.
31 серпня 2021 року її звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України).
Вважає своє звільнення з роботи незаконним через порушення роботодавцем вимог ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України.
Указує, що роботодавцем не запропоновано їй іншої роботи та не проінформовано про усі наявні вакантні посади, що були в університеті.
Крім цього, вона є членом профспілки Вінницького національного технічного університету. Рішенням засідання профспілкового комітету ВНТУ від 26 серпня 2021 року відмовлено у наданні згоди на її звільнення.
Також незаконність свого звільнення вона обґрунтовує ч. 3 ст. 184 КЗпП України, вказуючи на перебування в юридичному статусі одинокої матері, на утриманні якої перебуває троє неповнолітніх дітей, двоє з яких не досягли 14-ти річного віку.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд: визнати її звільнення з роботи, що оформлено наказом № 312-о від 25 серпня 2021 року, незаконним; зобов'язати відповідача поновити її на посаді, яку вона займала до звільнення; виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 вересня 2021 і до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Визнано звільнення ОСОБА_1 з роботи, що оформлено наказом ректора Вінницького національного технічного університету від 25 серпня 2021 року № 312-о «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 , старшого лаборанта з вищою освітою кафедри Біомедичної інженерії, з 31 серпня 2021 року у зв'язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, незаконним.
Зобов'язано Вінницький національний технічний університет з 01 вересня 2021 року поновити ОСОБА_1 на роботі на посаду старшого лаборанта з вищою освітою кафедри Біомедичної інженерії та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток старшого лаборанта з вищою освітою кафедри Біомедичної інженерії за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2021 року до дня поновлення на роботі.
Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Стягнуто з Вінницького національного технічного університету на користь ОСОБА_1 5000 грн (п'ять тисяч гривень) моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем при звільненні позивачки порушено ст. 43, ч. 3 ст. 184 КЗпП України, п. 4.1.6 Колективного договору, оскільки не дотримано (проігноровано) встановлені вказаними нормами гарантії захисту від незаконного звільнення, чим порушено право ОСОБА_1 на працю, як найманого працівника, а тому такі права підлягають поновленню, шляхом визнання звільнення незаконним та поновлення на раніше займаній посаді.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У березні 2022 року Вінницький національний технічний університет подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав пропуску строку апеляційного оскарження та відсутності обґрунтованого клопотання заявника про поновлення такого строку.
24 березня 2022 року відповідач подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2022 року поновлено Вінницькому національному технічному університету строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 28 квітня 2022 року о 09:00 год та витребувано у Вінницького національного технічного університету довідку про заробітну плату ОСОБА_1 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року витребувано у Вінницького національного технічного університету копію штатного розпису.
ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились. Про причини неявки суду не повідомили. Клопотання про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не надано оцінки рішенню профспілкового органу про відмову у звільненні.
Відповідач виконав вимоги КЗпП України щодо звернення до профспілки для отримання згоди на звільнення працівників у зв'язку зі скороченням чисельності штату. Разом з тим, рішення профспілкового комітету не містить аргументації та належного обґрунтування відмови у звільненні працівників у зв'язку зі скороченням штату. У рішенні лише зазначено про недопустимість звільнення працівників більше ніж 3% загальної чисельності штату ВНТУ. Рішення не містить відмови на звільнення безпосередньо ОСОБА_1 .
Крім цього, університет зазначає, що ОСОБА_1 не є одинокою матір'ю в розумінні чинного законодавства, а відтак на неї не поширюються положення ч. 3 ст. 184 КЗпП.
Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого апеляційним судом строку не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 01 лютого 2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду старшого лаборанта кафедри Біомедичної інженерії Вінницького національного технічного університету.
Наказом ректора Вінницького національного технічного університету від 17 травня 2021 року № 147 «Про скорочення штату допоміжного персоналу кафедр» вирішено вивести з 01 вересня 2021 року зі штатного розпису університету, з поміж інших, посаду лаборанта кафедри Біомедичної інженерії, у зв'язку зі зменшенням контингенту студентів деяких спеціальностей, що обумовлено демографічним спадом, незацікавленістю студентів обирати певні спеціальності, підвищення попиту на топові спеціальності, та інше, що спричинило зміни в організації праці, а саме потребу у скороченні чисельності та штату працівників.
23 червня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення 31 серпня 2021 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Як слідує з протоколу № 23 засідання профспілкового комітету ВНТУ від 25 серпня 2021 року, адміністрації ВНТУ відмовлено у наданні згоди на звільнення працівників у зв'язку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з числа допоміжного персоналу кафедр та інших структурних підрозділів.
Згідно з наказом від 25 серпня 2021 року № 312-о «По особовому складу», старшого лаборанта з вищою освітою кафедри Біомедичної інженерії ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31 серпня 2022 року у зв'язку зі скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (вивільнення працівників).
З огляду на частину першу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Під час розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Перевіряючи дотримання вимог закону при звільненні ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що згідно з наказом ректора ВНТУ від 17 травня 2021 року № 147 «Про скорочення штату допоміжного персоналу», посада лаборанта, яку обіймала позивач, підлягала скороченню, про що остання була повідомлена в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Разом з тим, відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Згідно з частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права
та гарантії діяльності», суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14 вказав, що:
«аналіз частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови».
В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Ураховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Указані правові висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.
Як слідує з витягу з протоколу засідання профспілкового комітету ВНТУ № 23 від 25 серпня 2021 року профспілка відмовила у наданні згоди на звільнення позивачки.
Указане протокольне рішення профспілкової організації не містить жодних аргументів, посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування роботодавцем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням її законних прав.
Вказівка у протоколі профспілки про порушенням роботодавцем п. 4.1.6. колективного договору між ректором ВНТУ та профспілковим комітетом на 2018-2020 роки є безпідставною.
Пунктом 4.1.6 Колективного договору передбачено не допускати масових вивільнень з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (понад 3% від чисельності працівників упродовж календарного року).
Скорочення посади, яку обіймала позивач, не становить 3% від чисельності працівників ВНТУ. Посилання на порушення п. 4.1.6. колективного договору, як незаконну підставу для звільнення безпосередньо ОСОБА_1 , є безпідставним.
Жодних інший аргументів та мотивів рішення профспілки не містить.
Отже, рішення профспілки ВНТУ про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не можна вважати достатньо, добре аргументованим та таким, що містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.
Крім цього, є безпідставними аргументи позивачки, що одночасно з попередженням про звільнення їй не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України колегія суддів виходить з того, що суди зобов'язані з'ясовувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц (провадження № 61-31736св18), на який посилався заявник у касаційній скарзі).
Відповідно, виходячи з тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Апеляційним судом досліджено штатний розпис Вінницького національного технічного університету станом на час та після звільнення позивачки.
Установлено, що в штатному розписі Вінницького національного технічного університету відсутні посади лаборанта або інші вакантні посади, які б відповідали освіті та кваліфікації ОСОБА_1 .
Отже, роботодавець дотримався вимог статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив ОСОБА_1 за два місяці про звільнення. Роботодавець не мав можливості запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади, оскільки вони були відсутні у Вінницькому національному технічному університеті з часу повідомлення ОСОБА_1 про звільнення до моменту її фактичного звільнення. При цьому роботодавцем ураховано як технічну спеціалізацію навчального закладу так й освіту і кваліфікацію позивачки.
Доводи позивачки про наявність вакантної посади у роботодавця зводяться до переоцінки доказів у справі, зокрема штатного розпису, якому надано оцінку колегією суддів і встановлено, що з моменту попередження позивачки про звільнення та до моменту її звільнення у ВНТУ відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації позивачки.
Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має гарантії передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП, оскільки є одинокою матір'ю, яка самостійно виховує трьох дітей, двоє з яких на час звільнення не досягли 14-річного віку є помилковим.
Положеннями статті 184 КЗпП України визначено істотні пільги для жінок-матерів, зокрема, одиноких матерів.
Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачає можливості такого звільнення у випадках повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 392/1505/17-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 569/15473/17.
Відповідно до змісту статей 181-183 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
За огляду на викладене, одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Як слідує з матеріалів справи, у свідоцтвах про народження дітей батьком зазначений ОСОБА_2 . Сам факт розлучення не надає позивачці статусу одинокої матері.
При цьому ОСОБА_1 не надала суду офіційно складеного, оформленого та засвідченого в установленому порядку документу, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дітей.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на позивачку не поширюються гарантії передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП України.
Отже, звільнення позивачки відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства та процедури звільнення у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці у відповідача, а саме: скорочення штату працівників. Позивачка була завчасно попереджена про наступне звільнення. При цьому з моменту попередження про звільнення по день її звільнення в штатному розписі ВНТУ не було вакантних посад, які б відповідали її кваліфікації.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (або за весь час вимушеного прогулу, або за весь час затримки видачі трудової книжки) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Крім цього ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення моральної шкоди,
Зазначені вимоги підлягали оплаті судовим збором у розмірі 1816 грн, а в суді апеляційної інстанції 2724 грн (1816*150%).
Отже, з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного технічного університету необхідно стягнути 2724 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Крім цього, Вінницькому національному технічному університету необхідно компенсувати 997,5 грн судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу Вінницького національного технічного університету задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницького національного технічного університету про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного технічного університету 2724 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Компенсувати Вінницькому національному технічному університету 997,5 грн судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий С. К. Медвецький
судді: С. Г. Копаничук
В. В. Оніщук