27 квітня 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 760/2257/20
номер провадження: 22-ц/824/1704/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року у складі судді Букіної О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади.
Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2019 року поліцейський роти №2, батальйону №4, полку №2 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Орешнік М.Р. склала відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а інший поліцейський цієї ж роти №2, батальйону №4, полку №2 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції капрал поліції Демчук Я.В. після складання вказаного протоколу про адміністративне правопорушення провів тимчасове затримання транспортного засобу ОСОБА_1 та доставив його для зберігання на спеціальний майданчик.
Вказувала, що постановою судді Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року провадження у адміністративній справі №754/10564/19 відносно неї за ч.1 ст.130 КУпАП було закрите, у зв'язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.
Вважала, що вказаними вище діями працівників поліції порушено її права та завдано їй моральної та матеріальної шкоди. Зазначає, що працівники поліції безпідставно зупинили її транспортний засіб. Підставою для зупинки було нібито порушення нею Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), тобто п.2 ч.1 ст.35 Закону України №580-VIII «Про національну поліцію». Вказувала, що тимчасове затримання її транспортного засобу працівник поліції здійснив неправомірно, оскільки ПДР вона не порушувала, транспортний засіб був нею припаркований таким чином, що не перешкоджав дорожньому руху, що підтверджується даними відео з нагрудної камери працівника поліції Орешнік М.Р., який доданий до протоколу про адміністративне правопорушення ДПР18 №362802, на якому зафіксовано, що ОСОБА_2 підтвердила, що транспортний засіб ОСОБА_1 припаркований без порушення ПДР. На думку позивача, рішення про тимчасове затримання її автомобіля працівник поліції прийняв, керуючись безпідставними припущеннями, обмеживши її право передати право керування іншій особі, як це передбачено пунктом 2.2 ПДР.
Зазначала, що для повернення транспортного засобу їй довелось сплачувати необхідні платежі, послуги евакуатора та спеціального майданчика, встановлені наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України від 10 жовтня 2013 року №967/1218/869 у розмірі 1 386 грн 00 коп., а також їй були завдані майнові збитки, пов'язані з відновленням порушеного права. Вказувала, що для захисту своїх прав під час розгляду Деснянським районним судом міста Києва справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП вона скористалась послугами адвоката, з яким вона уклала договір про надання правової допомоги №89 від 09 липня 2019 року та згідно з додатковою угодою №1 від 09 липня 2019 року до цього договору, вона за надані послуги адвоката сплатила 12 920 грн 00 коп., які є матеріальними витратами, пов'язаними з відновленням її порушеного права.
Вказувала, що внаслідок неправомірних дій та рішень працівників поліції їй також було спричинено моральну шкоду, яка пов'язана із її стресом, душевними хвилюваннями, відчуттям приниження та образи, у зв'язку з чим вона перебувала в стані душевного хвилювання майже три місяці до отримання постанови суду про закриття справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначала, що страх перед поліцейськими у неї присутній і на даний час. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у сумі 50 000 грн 00 коп.
З огляду викладене, ОСОБА_1 на підставі положень ст.ст.22, 23, 1173-1176 ЦК України просила стягнути з Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції на свою користь 64 306 грн 00 коп. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями працівників поліції, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку із залученням Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області для здійснення казначейського обслуговування.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у порушення вимог ст.265-2 КУпАП дійшов помилкового висновку про правомірність тимчасового затримання транспортного засобу ОСОБА_1 працівниками поліції з тих підстав, що доданими до позовної заяви доказами не доведена наявність посвідчення водія у особи, якій позивач передала право керування. Вказує, що випадки, коли розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху перелічені у ч.3 ст.265-4 КУпАП. Проте немає достатніх доказів, що мав місце один з таких випадків. Не було проведено розгляд справи та не складалась постанова про адміністративне правопорушення відносно такого правопорушення, якщо воно мало місце. Зазначає, що головним критерієм для тимчасового затримання та доставки транспортного засобу є факт суттєвого перешкоджання транспортним засобом дорожнього руху, а не відсутність посвідчення водія у особи, якій передається керування.
Вказує, що суд першої інстанції не оцінював додані до відповіді на відзив письмові пояснення свідка, зі змісту яких видно, що особа, якій позивач передавала керування транспортним засобом мала посвідчення водія відповідної категорії.
Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у сумі 50 000 грн 00 коп., завданої в результаті неправомірного звинувачення та неправомірних дій працівників поліції, суд першої інстанції не врахував докази, які містяться у матеріалах справи, а саме: відеозаписи, постанову Деснянського районного суд міста Києва від 24 вересня 2019 року у справі №754/10564/19, квитанції про сплату послуг за професійну правничу допомогу, квитанції про сплату послуг за транспортування і зберігання та медичне заключення психіатра. Вказує, що неправомірна зупинка працівниками поліції її транспортного засобу, складання протоколу про адміністративне правопорушення без належних на те підстав, зверхнє та неповажне спілкування з нею, неправомірне затримання її транспортного засобу, у своїй сукупності призвело до її стресу, душевних хвилювань, відчуття приниження та образи.
Також звертає увагу, що у порушення ст.178 ЦПК України відзив Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції не містить необхідної інформації, до нього не додано всіх додатків, а саме, довіреності та Положення про Департамент патрульної поліції.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 64 306 грн 00 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 від 06 липня 2019 року, складеного поліцейським роти №2, батальйону №4, полку №2 Управління патрульної поліції у міста Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Орешнік М.Р., 06 липня 2019 року о 01 год 01 хв. по вул. Каштанова, 11/2 у місті Києві, ОСОБА_1 керувала транспортним засобом «Hyundai Accent», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, запах з порожнин рота, нестійка хода, порушення координації мовлення. Від проходження огляду у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовилася в присутності двох свідків, чимпорушила вимоги п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Одночасно із складанням протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 від 06 липня 2019 року, поліцейським роти № 2, батальйону № 4, полку №2 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції капралом поліції Демчуком Я.К. було складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 , доставку його на спеціальний майданчик за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП (а.с.5).
Встановлено, що за евакуацію та зберігання транспортного засобу «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 сплатила загальну суму 1 386 грн 00 коп., з яких: 576 грн 00 коп. - на рахунок ДП МВС України за збереження транспортного засобу, що підтверджується квитанцією № 1-2714К від 08 липня 2019 року; 500 грн 00 коп. - на рахунок КП «Центр організації дорожнього руху» за евакуацію транспортного засобу, що підтверджується квитанцією № 1-2694К від 08 липня 2019 року; 220 грн 00 коп. - на користь ЦМФ ДП ВМС України «Інформ - Ресурси» за евакуацію транспортного засобу, що підтверджується квитанцією № 1-2737К від 08 липня 2019 року (а.с.8-10).
Також встановлено, шо комісія за цими платежами склала 90 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією №1-2714к від 08 липня 2019 року на суму 30 грн 00 коп., квитанцією №1-2694к від 08 липня 2019 року на суму 30 грн 00 коп. та квитанцією №1-2737к від 08 липня 2019 року на суму 30 грн 00 коп. (а.с.11-13).
Встановлено, що постановою судді Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року було закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення. Дана постанова судді набрала законної сили 07 жовтня 2019 року (а.с.4).
Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тому наведені вище обставини згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 12 920 грн 00 коп., понесених позивачем при розгляді Деснянським районним судом міста Києва справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП., суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді, а тому такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат і вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. Ці витрати не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Тому суд дійшов висновку, що витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката), не є реальним збитками.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди, пов'язаної із витратами на евакуацію транспортного засобу у сумі 1 386 грн 00 коп., суд першої інстанції виходив із того, що тимчасове затримання транспортного засобу та його подальша евакуація працівниками поліції здійснена відповідно до вимог КУпАП, а позивач не довела, що у особи, якій вона мала намір передати право керування транспортним засобом «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 , було наявне посвідчення водія.
Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами як самого факту заподіяння моральної шкоди, так і настання негативних наслідків, у зв'язку з діями працівників поліції при виконанні ними своїх посадових обов'язків.
Проте з вказаними висновками суду першої інстанції не можна погодитись в повному обсязі, виходячи з такого.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадовою або службовою особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Так, відповідно до ст.1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст.1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Фактично підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 ЦК Україниє шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Відповідно до положень ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зі змісту позову вбачається, що до розміру матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями службових осіб органу державної влади, ОСОБА_3 віднесла витрати на правову допомогуу розмірі 12 920 грн 00 коп., які вона понесла під час розгляду Деснянським районним судом міста Києва справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.
На підтвердження витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 надала суду копію договору про надання правової допомоги № 89 від 09 липня 2019 року та додаткову угоду №1 від 09 липня 2019 року до цього договору, які укладені між нею та адвокатом Александровим Д.О., який на умовах платності зобов'язався надавати ОСОБА_1 правову допомогу у Деснянського районного суду міста Києва у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.14-15).
Дослідивши зміст позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 12 920 грн 00 коп. помилково послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин.
Так, у наведених вище справах Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки підстави та порядок компенсації витрат на правову допомогу у цивільних, господарських та адміністративних справах регламентовані відповідними процесуальними законами, то ці витрати не можна визнавати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Такі витрати підлягають компенсації у порядку розподілу судових витрат.
Разом з тим, у даній справі на відміну від справ, у яких Верховний Суд дійшов вказаних вище висновків, ОСОБА_1 просила стягнути з Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції на свою користь витрати на правову допомогу,понесені нею у розмірі 12 920 грн 00 коп. під час розгляду судом справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Кодексом України про адміністративні правопорушення не урегульовані процесуальні питання щодо розподілу понесених особою витрат на правову допомогу у випадку закриття відносно неї справи про адміністративне правопорушення.
Отже, у даному випадку ОСОБА_3 не має інших правових механізмів для компенсації понесених нею витрат на правову допомогупід час розгляду справи про адміністративне правопорушення ніж стягнення цих витрат як шкоду, завдану незаконними діями органу державної влади відповідно до положень ст.ст.1173,1174 ЦК України.
Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.263 ЦПК України на наведе уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції на її користь витрат на правову допомогу,понесені нею під час розгляду справи про адміністративне правопорушення з тих підстав, що ці витрати не підлягають стягненню в межах вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат, пов'язаних із евакуацією транспортного засобу у сумі 1 386 грн 00 коп., ОСОБА_1 посилалась на те, що така шкода їй заподіяна внаслідок неправовірних дій уповноважених осіб Департаменту патрульної поліції, а саме, безпідставне складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 щодо вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а також незаконне затримання та доставка її транспортного засобу «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 , на спеціальний майданчик на підставі акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 06 липня 2019 року.
Крім того, позивач вказувала, що внаслідок вказаних вище дій уповноважених осіб Департаменту патрульної поліції їй заподіяно моральну шкоду, яка пов'язана із її стресом, душевними хвилюваннями, відчуттям приниження та образи, у зв'язку з чим вона перебувала в стані душевного хвилювання майже три місяці до отримання постанови суду про закриття справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначала, що страх перед поліцейськими у неї присутній і на даний час. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у сумі 50 000 грн 00 коп.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що вказані вище дії уповноважених осіб Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 від 06 липня 2019 року та акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 06 липня 2019 року, у встановленому законом порядку визнавались судом протиправними.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова судді Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року, згідно з якою закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення, не є доказом протиправності дій уповноважених осіб Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 від 06 липня 2019 року та акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 06 липня 2019 року, оскільки предметом судового розгляду вказаної вище справи про адміністративне правопорушення було виключно з'ясування обставин наявності чи відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у діях ОСОБА_1 , а не правомірність вказаних вище дій уповноважених осіб Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції.
Водночас суд першої інстанції помилково вдався до оцінки правомірності дій уповноважених осіб Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції під час тимчасового затримання транспортного засобу та подальшої евакуації належного ОСОБА_1 транспортного засобу «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки оцінка правомірності таких дій працівників поліції не є предметом судового розгляду межах вирішення даної цивільної справи про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували незаконність дій уповноважених осіб Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №362802 від 06 липня 2019 року та акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 06 липня 2019 року, що є визначальним елементом для стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади відповідно до положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Враховуючи, що у справі не встановлено причинного зв'язку між заподіяною позивачу матеріальною і моральною шкодою із протиправними діяннями Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції як заподіювача шкоди та вини останнього у її заподіянні, що є визначальним елементом для застосування положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України, на підставі яких заявлено даний позов, колегія суддів приходить до висновку що позивачка не довела наявності підстав для відшкодування їй матеріальної та моральної шкоди, що є її процесуальним обов'язком в силу ст.ст.12, 81 ЦПК України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади, не підлягають до задоволення за їх безпідставністю, оскільки позивачем не підтверджено самого факту незаконності дій уповноважених осіб Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції при здійсненні ними своїх повноважень, що є визначальним елементом та передумовою для відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно до положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведених вище вимог закону та встановлених обставин належних чином не врахував, невірно визначився з характером спірних правовідносин, а тому рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині підлягає зміні.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - зміні, з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 рокув мотивувальній частині змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: