22 квітня 2022 року Справа № 160/3892/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/3892/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
18.02.2022 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 з 04 лютого 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 04 лютого 2022 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 18.02.2022 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 23.02.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 23.02.2022 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме копії:
- пенсійної справи позивача;
- звернення позивача про призначення пенсії;
- рішення від 10.02.2022 року за №046050011848;
- відомості що послугували підставою для відмови у призначенні позивачеві пенсії, згідно її заяви від 04.02.2022 року
- листи/відмови Пенсійного органу та інші наявні докази щодо суті спору.
11.04.2022 року відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву позивача, разом із витребуваними судом доказами по справі.
20.04.2022 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.04.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 04.02.2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії.
Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.02.2022 року відмовлено у призначенні пенсії через недосягненням позивачем необхідного пенсійного віку.
Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, у відповідності до п. "б" ч.1 статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VII.
При цьому, з посиланням на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, вказала, що дії відповідача, які полягають у відмові в призначенні пільгової пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 із застосуванням до правовідносин з приводу призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 саме норми статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" замість застосування норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є неправомірними, а порушене право позивача підлягає захисту судом.
Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії, у зв'язку із недосягненням нею необхідного пенсійного віку.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
Відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву позивача, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії відповідно до п. б. ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», згідно її заяви від 04 лютого 2022 року.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.
Позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України.
Судом встановлено, що 04.02.2022 року, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
Позивач вказує, що на момент звернення за призначенням пенсії їй виповнилося 53 роки, страховий стаж становив 35 років 3 місяці 14 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становив 29 років 9 місяців 2 дні.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
10.02.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії (за Списком 2).
В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем 1 зазначено, що на момент звернення позивачу виповнилося 53 років.
Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 35 років 3 місяців 14 днів, пільговий, стаж особи за Списком №2 становить 29 років 9 місяців 2 дні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 06.03.1989 року по 03.08.1991 року оскільки у трудовій книжні відсутня підстава на звільнення з роботи.
Також до пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано періоди роботи з 09.12.1999 року по 19.03.2000 року, та з 20.03.2005 року по 17.04.2005 року на підприємстві ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», у зв'язку із перервою при проведенні чергової атестації робочих місць за умовами праці, лист про продовження дії раніше проведених атестацій робочих місць за умовами праці №003/07-1-229 від 11.06.2009 року не надавався.
Суд звертає увагу, що пенсійним органом в рішенні про відмову в призначенні пенсії позивачу вказано, на страховий стаж позивача, який становить 35 років 3 місяців 14 днів, та пільговий, стаж особи за Списком №2, який становить 29 років 9 місяців 2 дні, тому суд бере до уваги стаж який зазначено в рішення про відмову в призначенні пенсії.
З огляду на те, що позивачем не оспорюється правомірність обчислення страхового стажу, в тому числі пільгового стажу за списком № 2, суд не досліджує надані позивачем документи, а саме трудову книжку та довідки в розумінні підтвердження наявності трудового стажу.
Позивач вважає, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У преамбулі Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-ХІ (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із пунктом б ст. 13 Закону №1788-ХІІ, у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі - Закон №213- VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 року у справі №1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що пенсія за віком - це свого роду державний депозит (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд вважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на пенсії за віком на пільгових умовах .
Положеннями Закону №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом б ст. 13 Закону №1788-ХІІ, вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
09.07.2003 року було ухвалено Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV).
03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій №2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту б статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 визначено підставою позовних вимог (далі - Рішення №1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Водночас Закон України від 03.10.2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій , що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із ч. 1 ст. 92 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII Про Конституційний Суд України (далі - Закон №2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23.01.2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Згідно із ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 2 ст. 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України, п. 7 рішення №4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог ч. 2 ст. 150 Конституції України, в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення №4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018).
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23.01.2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону №213-VIII.
У контексті предмету спору юридична позиція, викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року№1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року№1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій №2148-VIII не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном . Отже, при з'ясуванні змісту поняття майно недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі Пічкур проти України (заява №10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі Суханов та Ільченко проти України ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі легітимні очікування та майнові права (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Щодо звуження прав на отримання пенсії, суд зазначає таке.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019м року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.
У справі Трегубенко проти України (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар .
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Частинами 2, 3 статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, з метою повного захисту порушених прав і свобод позивача, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та є протиправною.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 35 років 3 місяці 14 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становив 29 років 9 місяців 2 дні, відповідно до пункту б статті 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення , пункту 2 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Між тим, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського Суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 року №7 суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
За приписами пункту 3 ч. 2 ст. 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Також, слід зазначити, що за приписами ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до вимог п.4.1, 4.3, 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який затверджений постановою правління ПФ України від 25.11.2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок і поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї документи, що подано до органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти в цій частині за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за №046050011848 від 10.02.2022 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а також зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за №046050011848 від 10.02.2022 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Щодо розподілу судових витрат.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 372,15 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2 (кожного окремо).
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за №046050011848 від 10.02.2022 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 372,15 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 372,15 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, м. Слов'янськ, вул. Генерала Батюка, 8, код ЄДРПОУ 13486010).
Відповідач 2 : Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 22.04.2022 року.
Суддя В.В. Ільков