22 квітня 2022 року Справа № 160/24756/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/24756/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності незаконною, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
07.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якій позивач, з урахуванням уточнень від 14.01.2022 року, просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що виразилась у відмові призначення пенсії за віком ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 )та скасувати Рішення Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у проведенні перерахунку пенсії від 4.11.2021 року №045750005221;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області включити до страхового стажу періоди трудового стажу відповідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.08.1984 року, починаючи з 01.09.1982 року по 25.12.2019 року включно, для проведення розрахунку пенсії за віком ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 07.12.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 09.12.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 , було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.
Ухвалою суду від 19.01.2022 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, що викладені в ухвалі суду від 09.12.2021 року на п'ять днів з дня отримання копії ухвали суду.
Позивачем в строк визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 23.02.2022 року залучено до участі у справі №160/24756/21 співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 23.02.2022 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме копії:
- пенсійної справи позивача;
- звернення позивача про здійснення перерахунку пенсії від 29.10.2021 року, разом із додатками;
- рішення Пенсійного органу від 04.11.2021 року за №045750005221;
- підстави (інформацію) щодо відмови позивачеві у здійсненні перерахунку пенсії, згідно його заяви від 29.10.2021 року
- листи/відмови Пенсійного органу та інші наявні докази щодо суті спору.
08.04.2022 року відповідачем 1 надано відзив на позовну заяву, разом із витребуваним судом доказами по справі. У відзиві відповідач просить суд провести розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Щодо клопотання відповідача 1 про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, слід зазначити про таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до положень п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно ч. 4 ст. 12 КАС України передбачено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
Частиною 3 статті 257 КАС України встановлено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) значення справи для сторін;
2) обраний позивачем спосіб захисту;
3) категорію та складність справи;
4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;
5) кількість сторін та інших учасників справи;
6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відтак, клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін повинно бути обґрунтованим та містити достатні мотиви неможливості розгляду цієї справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Однак, у поданому відповідачем 1 клопотанні не наведено обґрунтованих доводів неможливості вирішення цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що складність даної справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування не входить до категорії справ, які необхідно розглядати у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін, а тому суд вважає, що в задоволенні клопотання відповідача 1 про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін, слід відмовити.
20.04.2022 року позивачем суду подана письмова відповідь на відзив відповідача 1.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.04.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.10.2021 року позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказує, що відповідно до Рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у проведенні перерахунку пенсії від 04.11.2021 року №045750005221, йому було відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як підставу для відмови, згідно рішення, зазначено недостатній трудовий стаж.
Відповідачем 1 не було враховано трудовий стаж за період роботи, згідно записів трудової книжки від 06.08.1984 року НОМЕР_3 , оскільки титульна сторінка не завірена печаткою організації, що на думку відповідача 1 є підставою для її неврахування.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що порушує їйого права, що стало підставою для звернення позивача до суду.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
Відповідач, посилаючись на норми законодавства України, зазначив, що 29.10.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної згідно Закону №1058-VІ на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2.
Вказують, що до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах позивачем надано, зокрема трудову книжку серія НОМЕР_3 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 045750005221 від 04.11.2021 року позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років 6 місяців.
Страховий стаж згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу становить 22 роки 5 місяців 12 днів, пільговий стаж за Списком №2-15 років 7 місяців 25 днів.
Вказують, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 , оскільки титульна сторінка не завірена печаткою підприємства на якому вперше заповнювалась трудова книжка, що суперечить п. 2.12 Інструкції №110.
Враховуючи вищезазначене, на думку відповідача 1, підстав для визнання бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що виразилась у відмові призначення пенсії за віком позивачу, та скасування Рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у проведенні перерахунку пенсії від 04.11.2021 року №3045750005221 та зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області включити до страхового стажу періоди трудового стажу відповідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.08.1984 року, починаючи з 01.09.1982 року, для проведення розрахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , немає.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
Ухвалою суду від 23.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою суду від 23.02.2022 року, відповідачу 2 було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/24756/21.
Відповідачем 2 отримано вказану вище ухвалу суду, що також матеріалами справи.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.
Позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
29.10.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відповідача 2 із заявою щодо переведення з пенсії по інвалідності, на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви про призначення пенсії на пільгових умовах позивачем було надано, зокрема трудову книжку серія НОМЕР_3 .
У зв'язку із запровадженням принципу екстериторіальності, заява позивача опрацьовувалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 045750005221 від 04.11.2021 року позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років 6 місяців.
Згідно вказаного рішення Пенсійного органу, страховий стаж згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу становить 22 роки 5 місяців 12 днів, пільговий стаж за Списком №2-15 років 7 місяців 25 днів.
До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 , оскільки титульна сторінка не завірена печаткою підприємства на якому вперше заповнювалась трудова книжка, що на думку відповідача 1 суперечить п. 2.12 Інструкції №110.
Листом Пенсійного органу повідомило позивача про прийняте ГУПФУ в Хмельницькій області рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058).
Закон 1788 гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових та соціальних пенсій.
Статтею 1 Закону 1788 передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування", на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування" Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування", установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Порядок звернення за призначенням пенсії, строки призначення та виплати пенсії, припинення та поновлення виплати пенсії передбачені статтями 44, 45, 49 Закону № 1058.
Відповідно до положень частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними, зокрема: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно з паспортом громадянина України позивачу, станом на день звернення до Пенсійного органу із заявою про переведення на інший вид пенсії вже виповнилося 55 років.
Надаючи оцінку доводам відповідача 1 про неможливість зарахування до стажу трудової книжки позивача серія НОМЕР_3 , оскільки титульна сторінка не завірена печаткою підприємства на якому вперше заповнювалась трудова книжка, суд виходить з такого.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі - Інструкція №58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Станом на час внесення спірних записів, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 року № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Оглядом трудової книжки позивача судом встановлено, що титульна сторінка трудової книжки позивача дійсно не завірена печаткою підприємства на якому вперше заповнювалась ця трудова книжка.
Суд зауважує, що в цьому випадку записи у трудовій книжці виконані без дефектів, містять підписи посадових осіб, при цьому неякісний відбиток печатки підприємства не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому всі записи про стаж роботи, які містяться в трудовій книжці позивача серія НОМЕР_3 мають бути враховані Пенсійним органом при призначенні пенсії позивачу.
Такий правовий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Окрім того, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
За таких обстави суд дійшов висновку, що рішення відповідача 1, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, було прийнято відповідачем 1 з порушенням принципів, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У цьому випадку відповідач, як уповноважений орган, не перевіряв відомості, що містяться в трудовій книжці позивача серія НОМЕР_3 , наданої позивачем разом із заявою про призначення/переведення пенсії, що є обов'язковою умовою відповідно до Закону № 1058.
Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем 1 протиправного рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії позивачу, тому належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є визнання протиправним та скасування цього рішення та зобов'язання ГУПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 29.10.2021 року про переведення з пенсії по інвалідності, на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що "..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах".
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.11.2021 року за №045750005221 про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії та в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.10.2021 року про переведення з пенсії по інвалідності, на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо розподілу судових витрат.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 340,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності незаконною, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.11.2021 року за №045750005221 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.10.2021 року про переведення з пенсії по інвалідності, на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 340,50 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 340,50 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 21318350).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 22.04.2022 року.
Суддя В.В. Ільков