м. Вінниця
27 квітня 2022 р. Справа № 120/18911/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку як водію тролейбуса відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Ухвалою від 28.12.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення.
До спеціального стажу не зараховано період роботи з 20.07.2016 по 09.09.2021 у зв'язку з тим, що у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 91 від 25.10.2021 не зазначено про роботу на пасажирському транспорті (пасажирському тролейбусі) та протягом встановленого Порядком №22-1 позивачем не надано уточнюючої довідки про незарахований період роботи, що у свою чергу стало підставою для відмови у призначенні пенсії.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
26.11.2021 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". До заяви про призначення пенсії, згідно розписки-повідомлення, позивачем були надані ряд документів.
За результатом розгляду заяви відповідач листом №2600-0213-8/191692 від 01.12.2021 року повідомив про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
Як вбачається з даного рішення до пільгового стажу не зарахований період роботи з 20.07.2016 по 09.09.2021, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 91 від 25.10.2021, оскільки в довідці не зазначено про роботу на пасажирському транспорті (пасажирському тролейбусі).
Також підставою для відмови слугував недостатній вік позивача (50 років), оскільки, як зазначає відповідач у своєму рішення, що згідно частини 4 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
З 01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту: "на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Відповідно до статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Однак, згідно з пунктом "з" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Таке правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII".
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту, а саме: пункт "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та ч. 8 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Враховуючи те, що норми вищезазначених законів регулюють одне і те ж коло відносин, та явно суперечать один одному, суд приходить до висновку, що таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас відповідач під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 року № 360/3611/20.
Також, розглядаючи вказану справу, у рішенні від 21.04.2021 (справа №360/3611/20 адміністративне провадження №Пз/9901/32/20) Верховний Суд вказав на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а тому на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як водієві міського пасажирського транспорту, позивачка досягла необхідного віку для призначення такої пенсії.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку № 637.
В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 із якої вбачається наступне:
- 17.04.2006 - прийнята в тролейбусне депо водієм тролейбуса 3 класу;
- 01.06.2008 - присвоєний 2 клас водія тролейбусу;
- 30.09.2010 - звільнено за власним бажанням;
- 08.10.2010 - зарахована водієм тролейбуса 2 класу;
- 01.12.2013 - присвоєно 1 клас водія тролейбуса - наказ 325;
- 15.07.2016 - звільнено за власним бажанням;
- 20.07.2016 - прийнято водієм тролейбуса 1 класу.
Інші записи у трудовій книжці відсутні. Однак, на підтвердження трудової діяльності на посаді водія тролейбуса в матеріалах справи міститься ряд довідок.
Так, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.10.2021 року № 91, виданої Куренівським тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо, ОСОБА_1 з 20.07.2016 року по 09.09.2021 рік працювала повний робочий день на посаді водія тролейбуса.
Згідно довідки від 18.11.2021 року №67, виданої Тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо №1 ОСОБА_1 з 08.10.2010 року по 15.07.2016 рік працювала на посаді водія тролейбуса на лінії з повною місячною нормою годин та була зайнята перевезенням пасажирів в межах міста.
Натомість, відповідач дійшов висновку про не підтвердження роботи ОСОБА_1 водієм пасажирського транспорту, а саме з 20.07.2016 року по 09.09.2021 рік, у зв'язку з чим було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
Однак, суд не погоджується із таким доводами відповідача та вважає, що довідкою від 25.10.2021 року № 91 підтверджено, що позивач працювала водієм міського пасажирського транспорту, у зв'язку з чим спірний період, а саме з 20.07.2016 року по 09.09.2021 рік підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача.
Стосовно посилань відповідача, що у довідці від 25.10.2021 року № 91 не зазначено про роботу саме на пасажирському тролейбусі, то в даному випадку суд вважає за необхідне застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, яка полягає у тому, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові №496/1192/17 від 27 березня 2020 року вказав, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Пунктами 3.3, п. 4.1, 4.2 Порядку №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
В матеріалах справи наявна розписка-повідомлення від 26.11.2021 року №10725 /а.с.8/, у якій міститься перелік прийнятих відповідачем документів. У свою чергу суд звертає увагу, що відповідач не повідомив позивачу переліку відсутніх документів, які йому слід було подати для призначення пенсії, принаймні такі у розписці-повідомленні відсутні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення період роботи у Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо з 20.07.2016 року по 09.09.2021 року та призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 26.11.2021 року (дата звернення позивача із заявою за призначенням пенсії).
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з огляду на результат розгляду справи та з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 908 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення період роботи у Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо з 20.07.2016 року по 09.09.2021 року та призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 26.11.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368).
Суддя Свентух Віталій Михайлович