Справа № 168/741/21 Головуючий у 1 інстанції: Малюта А. В.
Провадження № 22-ц/802/460/22 Категорія: 76 Доповідач: Карпук А. К.
26 квітня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Черняк О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Глухівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради та Дубечненської сільської ради про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою відповідача Дубечненської сільської ради на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 31 січня 2022 року
Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним позовом до Глухівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради та Дубечненської сільської ради покликаючись на такі обставини.
Вона працює помічником вихователя в Глухівському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради. Після 04.10.2021 була неодноразово попереджена в усній формі керівником навчального закладу, що є незаконним, про його намір відсторонити позивача від роботи у зв'язку з тим, що відмовилася вакцинуватися проти коронавірусної інфекції, викликаної вірусом SARS-CoV-2 COVID-19. Позивач інформувала керівника навчального закладу про свою відмову від вакцинації в усній формі.
Наказом керівника Глухівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради № 30 від 08.11.2021 позивач відсторонена від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Просила визнати цей наказ незаконним в частині її відсторонення від роботи. Вважає, що наказ суперечить ч.2 статті 19 Конституції України, є дискримінаційним,що порушує приписи статті 14 Конвенції, не відповідає приписам ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», вимогам статей 42, 43 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров'я», які передбачають одержання інформованої згоди пацієнта на будь-яке медичне втручання, порушує гарантоване статтею 43 Конституції України право на працю.
Також просила зобов'язати відповідача поновити на роботі з часу відсторонення - з 08 листопада 2021 року, стягнути на її користь середньомісячний заробіток за час перебування в неоплачуваній відпустці та за вимушений прогул із 08 листопада 2021 року до дня ухвалення рішення у справі, допустити рішення до негайного виконання, стягнути із відповідачів на користь позивача судові витрати.
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 31 січня 2022 року позов задоволено.
Постановлено визнати незаконним та скасувати наказ від 08 листопада 2021 року № 30 директора Глухівського закладу дошкільної освіти дитячого садка «Веселка» Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » та відновити попереднє становище ОСОБА_1 , допустивши її до виконання своїх трудових обов'язків на посаді помічника вихователя Глухівського закладу дошкільної освіти дитячого садка «Веселка» Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області.
Стягнути з Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року включно в сумі 18 504,90 гривень, з яких відрахувати податки і інші обов'язкові платежі.
Стягнути з Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1816,00 гривень.
Стягнути з Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги в розмірі 4000 гривень.
Рішення в частині допуску ОСОБА_1 до виконання нею трудових обов'язків на посаді помічника вихователя Глухівського закладу дошкільної освіти дитячого садка «Веселка» Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області та стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Дубечненська сільська рада Ковельського району Волинської області подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення не відповідає принципу верховенства права, суд надав оцінку актам, які не є предметом цієї справи, що не може вважатись належною мотивацією рішення або висновку. Відхиляючи будь які доводи сторін чи спростовуючи подані сторонами докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведенні фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судом докази відповідачів в підтвердження його законності дій або спотворено, переінакшено або не надано правої оцінки доказам взагалі. Докази відповідачів в підтвердження безпідставності позову взагалі залишені судом поза увагою. Покликаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання сторони не з'явились, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності. Тому відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 26.04.2022, тобто, дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено заявлені позовні вимоги. Відмова ОСОБА_1 у наданні конфіденційної медичної інформації, а також її обґрунтована відмова від профілактичних щеплень проти COVID-19, які не передбачені Законом, не можуть бути підставою для її відсторонення від роботи, визначеного ч.1 ст.46 КЗпП України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв"язку з таким.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 та наказу від 19 грудня 2016 року № 32 Глухівського закладу дошкільної освіти дитячого садка «Веселка» Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області позивачка переведена на посаду помічника вихователя закладу (а.с.15-16).
01 листопада 2021 року позивачка письмово була повідомлена відповідачемГлухівському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненською сільською радою про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМ України, передбачалось обов'язкове щеплення всіх працівників закладів освіти, тому просив до 05 листопада 2021 року надати документ на підтвердження проведеного щеплення або документ про наявність медичних протипоказань до вакцинації. Одночасно інформував позивача про те, що в разі ненадання вказаних документів у даний строк, вона буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпПУ та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
ОСОБА_1 відмовилася від підпису щодо ознайомлення з повідомленням, тому директор закладу склала комісійний акт від 04 листопада 2021 року № 1 про відмову позивачки від підпису про повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID 19 (а.с.58).
Відповідно до наказу Відповідача 1 № 30 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » позивачку було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою для видання наказу вказане повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 № 1. З даним наказом позивачка не погодилася, про що зазначила на ньому під час ознайомлення.
Нормами статті 46 КЗпП України передбачено випадки відсторонення від роботи. Згідно з частиною першою цієї статті, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Під визначенням - «відсторонення працівника від роботи» необхідно розуміти один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Згідно з приписами пунктів а, б частини першої статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян ; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Статтею 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» передбачено таке.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, що вбачається з пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України (далі - Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90),передбачено, що Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з норм пункту 1 Положення МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику декількох сферах, у тому числі, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, реагування на небезпеки для здоров'я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров'я, а також забезпечення формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Згідно з пунктом 8 Положення , накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).
Нормативно-правовою базою прийняття цього наказу зазначено статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункт 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.
Виходячи з положень Переліку, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, крім інших, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»,(далі Постанова № 1236), яка набрала чинності з 08.11.2021, на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов'язки забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
Виходячи із системного аналізу зазначених нормативно-правових актів апеляційний суд дійшов висновку, що тимчасове відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи проведено відповідно до вимог законодавства і в порядку, встановленому законом.
Зокрема, позивач працює на посаді помічника вихователя в Глухівському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради, тобто, є працівником закладу дошкільної освіти.
У зв'язку із запровадженням в Україні карантину та відмовою позивача ОСОБА_1 вакцинуватись, за відсутності медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, директор Глухівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради обґрунтовано виконав вимоги законодавства, а саме:
пункту 3 Переліку, згідно з яким обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, підлягають працівники закладів дошкільної освіти;
пункту 41-6 Постанови 1236 щодо обов'язкового відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та видав наказ про відсторонення позивача від роботи.
Такий наказ ґрунтується на приписах статті 46 КЗпП України, яка, крім визначених у цій статті випадків, передбачає можливість відсторонення працівника від роботи «в інших випадках, передбачених законодавством».
Законодавство України - це система нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, іншими органами, які наділені компетенцією видання нормативно-правових актів.
У свою чергу нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти Президента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інші.
Отже, «до інших, передбачених законодавством випадків», у цьому разі, належить відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим, а до законодавства, яким передбачено такі випадки, належить віднести Закон України «Про захист від інфекційних хвороб», Наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 Зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р., Постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я».
Згідно з частиною 2-3 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
При вирішенні даного спору не підлягають до застосування приписи частин другої-третьої статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки ці норми стосуються випадків проведення профілактичних щеплень за епідеміологічними показниками на окремих територіях та об'єктах, які приймаються Головним санітарним лікарем України, головними санітарними лікарями визначених у цій статті органів, у той час як рішення про обов'язкову вакцинацію певних категорій працівників з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» прийнято не Держаним санітарним лікарем України (держаними санітарними лікарями інших органів), а компетентними органами виконавчої влади.
Посилання позивача на порушення норм статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», статей 42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», які передбачають можливість проведення профілактичних щеплень виключно після медичного огляду особи в разі відсутності у неї медичних протипоказань та за інформованої згодою повнолітніх осіб не впливають на вирішення спору, оскільки виходячи із змісту наведених норм, інформована згода відбирається медичним закладом (медичним працівником) у пацієнта, який виявив бажання пройти профілактичне щеплення. Відповідачем у даній справі є заклад дошкільної освіти, до повноважень якого не віднесено отримання будь якої згоди на щеплення та проведення самого щеплення, а позивач ОСОБА_1 , працюючи на посаді помічника вихователя, не виявила бажання пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, як цього вимагало законодавство, а тому до медичної установи не зверталась. За таких обставин не виникли підстави проводити медичний огляд позивача ОСОБА_1 та відбирати інформовану згоду на щеплення.
Роз'яснення наслідків відмови від щеплення стосуються не тільки можливих ускладнень, а й певних юридичних наслідків. Роботодавцем було роз'яснено позивачу, що у разі відмови від щеплення вона буде відсторонена від роботи.
Доводи про те, що уповноважені посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби не звертались з поданням про відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи, як це передбачено приписами статті 27, 42 Закону 4004-XII, а тому наказ про її відсторонення від роботи прийнято з порушенням закону, апеляційний суд відхиляє у зв'язку з таким.
У Преамбулі до Закону 4004-XII, зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Нормами статті 7 Закону 4004-XII передбачено обов'язки підприємств, установ і організацій (в сфері забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення).
Згідно з абзацом шостим частини першої статті 7 Закону 4004-XII, підприємства, установи та організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Приписами статті 42 Закону 4004-XII передбачені заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства.
Згідно з пунктом «e» частини першої цієї статті, головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у абзаці шостому частини першої статті 7 цього закону.
Із системного аналізу зазначених норм належить дійти висновку, що внесення головним санітарним лікарем подання про відсторонення працівників від роботи є заходом, спрямованим на припинення порушення санітарного законодавства на підприємстві, установі, організації, у разі невиконання вимог законодавства, з однієї сторони, особою, яка зобов'язана пройти обов'язкове профілактичне щеплення, а з іншої сторони, керівником, який допускає бездіяльність і самостійно не виконує приписів законодавства щодо відсторонення такого працівника від роботи.
У даній справі такі обставини відсутні.
Висновки суду про недотримання Кабінетом Міністром України процедури встановлення карантину шляхом продовження строку дії карантину, встановленого Постановою КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 не дають підстав для визнання оскраженого наказу незаконним, оскільки цей нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України на час прийняття оскарженого наказу був чинним, в установленому законом порядку не скасований.
Суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами ОСОБА_1 про порушення конституційного права на працю, недопустимість обмеження такого права, не інакше, як в умовах воєнного або надзвичайного стану, дискримінаційний характер наказу, оскільки такі висновки ґрунтуються на вибірковому застосуванні норм законодавства таїх помилковому тлумаченні.
Зокрема, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю.
Отже, не праця, а саме, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається найвищою соціальною цінністю, а тому не має підстав визнати пріоритетність права особи на працю та домінування інтересів однієї особи над інтересами суспільства, а саме в інтересах суспільства було прийнято нормативно-правові акти, які забезпечували захист проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, шляхом встановлення обов'язкового щеплення для певної категорії працівників. отже в інтересах суспільства відповідно до законодавства видано оскражений наказ.
Щодо висновків суду у питанні дотримання державою норм Конвенції необхідно зазначити таке.
У рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом з тим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність виправдання таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:
чи є втручання виправданим» відповідно до закону»;
чи має воно на меті законні цілі;
чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.
Виходячи з того, що унаслідок тимчасового відсторонення позивача від роботи відбулось у певній мірі втручання у право позивача на працю, апеляційний суд вважає, що таке втручання було доцільним і виправданим, оскільки, рішення про відсторонення ґрунтується на національному законодавстві, яке чітко визначає підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, наслідки ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення, а тому є «виправданим відповідно до закону», має на меті законні цілі, оскільки проводиться з метою охорони здоров'я населення країни та необхідності контролювати поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, є виправданим в демократичному суспільстві з огляду на домінування інтересів держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я її громадян.
Стаття 1 Протоколу № 12 Конвенції передбачає заборону дискримінації. Відповідно до такого протоколу здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою . Дискримінація полягає в застосування різного поводження щодо осіб, які перебувають в однаковому становищі, без об'єктивного й розумного обґрунтування, водночас різниця в поводженні не має за легітимну мету або різниця в поводженні не є пропорційною поставленій меті (єдиною підставою різниці є особистісна характеристика), під час користування будь-якими правами, передбаченими національним законом.
Тимчасове обмеження права позивача ОСОБА_1 на працю, яка відмовилася від вакцинації за власним бажанням, а тому була відсторонена від роботи, не є проявом дискримінації, оскільки такі дії вчинені в інтересах суспільства, які превалюють над інтересом однієї особи, ґрунтуються на законі та переслідують законні цілі, про що суд зазначив вище.
Посилання позивача на норми матеріального права, якими врегульовано порядок проведення медичних експериментів є неспроможними, оскільки наведені норми не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами.
На спростування висновків суду першої інстанції щодо стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, то колегія суддів зазначає, що під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень, згідно закону.
Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом, розпорядженням про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу, розпорядження або поставити свій підпис на наказі, розпорядженні, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом.
На період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
На підставі вищевикладеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції не надано належної парвової оцінки поданим доказам,не правильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано правовідносини, що виникли між сторонами, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України, рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення пров ідмову у позові.
Позивач в даній справі звільнений від сплати судових витрат.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача на підставі п. 7, 13 ст. 141 ЦПК України необхідно компенсувати відповідачу Дубечненській сільській раді за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені нею витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2724 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 389, 383-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу відповідача Дубечненської сільської ради задовольнити.
Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 31 січня 2022 року у даній справі скасувати та постановити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Глухівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради та Дубечненської сільської ради про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Компенсувати Дубечненській сільській раді (код ЄДРПОУ 04332940) за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2724 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з часу виготовлення повного тексту постанови.
Головуючий
Судді