Справа № 758/2981/17
Категорія 26
04 листопада 2021 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С. ,
за участю секретаря судового засідання - Сікора М. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» про визнання договору факторингу частково недійсним,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» (далі - ТОВ «Бі-Майно») про визнання договору факторингу частково недійсним.
Зазначав, що 16.05.18 між ним і ПАТ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11346209000 відповідно до якого банк надав йому кредит у розмірі 85 000 доларів США строком до 16.05.29 зі сплатою процентів у розмірі 13,00 % річних.
На забезпечення виконання кредитного договору між ним і ПАТ «Укрсиббанк» було укладено іпотечний договір відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .
12.12.11 між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 11346209000 від 16.05.18.
Крім того, 12.12.11 між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним між ним і ПАТ «Укрсиббанк».
Жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ПАТ «Укрсиббанк» на користь інших осіб він не отримував.
Йому стало відомо, що право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ТОВ «Бі-Майно» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «Бі-Майно».
Договір факторингу між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» було укладено 12.12.11, коли діяло розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.09.
Укладання ж небанківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням зазначеного вище розпорядження.
У фактора права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання немає.
Кошти за кредитним договором № 11346209000 було надано позичальнику в доларах США, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
Таким чином, ТОВ «Кей-Колект» не мало права на укладення договору факторингу з ПАТ «Укрсиббанк».
Отже, договір факторингу є недійсним, а тому договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором також автоматично повинен бути визнаний недійним.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним договір факторингу від 12.12.11, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 11346209000 від 16.05.08 із застосуванням наслідків недійсності договору, передбачених ст. 216 ЦК України.
Заперечуючи проти позову, представник АТ «Укрсиббанк» вказав на те, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника.
15.12.11 ПАТ «Укрсиббанк» надіслало позивачу та поручителю за кредитом - ОСОБА_2 , повідомлення про відступлення прав вимог №12-22/26963 та №12-22/26984.
Позивач не є стороною оспорюваного договору. У позовній заяві позивач мав вказати, яке його цивільне право було порушено укладенням договору відступлення права вимоги, що є безумовною підставою для відмови в позові.
Закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.
Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.09 не встановлює вимог, які мали б бути додержані сторонами договору факторингу.
Аналогічно Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг не встановлено заборон укладати договори факторингу в інших випадках, крім передбаченої нею уступки права грошової вимоги, яка випливає з договорів купівлі-продажу товарів.
У подальшому позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, у якій ОСОБА_1 вказав на те, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнт, фактор та боржник, а фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових послуг.
Заперечуючи проти заяви про зміну підстав позову. АТ «Укрсиббанк» у відзиві на позов вказало на те, що відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Боржник за зобов'язанням, яке відступається, відноситься до суб'єкту договірних відносин, однак не є стороною договору. ТОВ «Кей-Колект» на момент укладення договору факторингу було фінансовою установою, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію фінансовою установи ФК № 300 від 08.12.11. Видом фінансової послуги, які мала здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства є факторинг.
ТОВ «Кей-Колект» подало заяву про застосування строків позовної давності, оскільки договір факторингу № 1 та договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки були укладені між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» 12.12.11, а позивач звернувся до суду з позовом - 27.02.17.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з викладених у ньому підстав та просили позов задовольнити у повному обсязі.
Представник АТ «Укрсиббанк» у судовому засідання проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представники ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «Бі-Майно» у судове засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за їх відсутності.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 16.05.08 між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11346209000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмір 85 000 дол. США (а.с. 5-11).
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 16.05.08 між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 85507, відповідно до якого предметом іпотеки є - квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).
12.12.11 між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 відповідно до якого ПАТ «Укрсиббанк» передало у власність фактору - ТОВ «Кей-Колект», права вимоги, а фактор зобов'язався прийняти право вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором (а.с. 84-90).
Відповідно до п. 1.2. зазначеного договору обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з додатком № 1 до договору право вимоги перейшло за кредитним договором № 11346209000 від 16.05.08 (а.с. 89).
12.12.11 між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до якого у зв'язку з укладенням між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу № 1 ПАТ «Укрсиббанк» передає, а ТОВ «Кей-Колект» приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку № 1 цього договору (а.с. 91-94).
15.12.11 ПАТ «Укрсиббанк» надіслало позивачу та поручителю за кредитом - ОСОБА_2 , повідомлення про відступлення прав вимог №12-22/26963 та №12-22/26984 (а.с. 95-99).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Обґрунтовуючи позов про визнання договору факторингу недійсним, позивач посилалася на те, що на момент укладення договору факторингу, договір суперечив актам цивільного законодавства, а саме: розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.15.
Як установлено судом Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» від 03.04.2009 № 231 (далі - Розпорядження) втратило чинність на підставі Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015.
Разом з тим, п. 1 зазначеного Розпорядження було передбачено, що операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних паперів відповідно до статті 28 Закону України "Про іпотеку", статті 2 Закону України "Про іпотечні облігації", а також статей 16 та 31 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", є фінансовими послугами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У порушення зазначених вимог ЦПК України у позові позивачем не вказано, які вимоги, встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України були порушені сторонами договору факторингу в момент його вчинення, які норми Розпорядження були порушені під час укладення оспорюваного договору та які її права та інтереси були порушені, укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договором факторингу.
Доказів того, що оспорюваний договір на момент його укладення суперечив вимогам чинного законодавства позивачем суду не надано.
Крім того, не приймає до уваги суд і посилання позивача на норми Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки відповідно до п. 1 ст. 2 цієї Конвенції вона застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав.
Оспорюваний договір укладений між юридичними особами в межах здійснення господарської діяльності лише на території України.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Таким чином, твердження позивача про те, що сторонами у договорі факторингу повинні бути фактор, клієнт та боржник не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України.
Крім того, на момент вчинення оспорюваного правочину ТОВ «Кей-Колект» мало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 08.12.11 (а.с. 160).
Виходячи з наведеного та враховуючи те, що на момент вчинення оспорюваного правочину судом не було встановлено недодержання сторонами вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, правових підстав для визнання договору факторингу недійсним немає.
Крім того, відповідач - ТОВ «Кей-Колект», подало до суду заяву про застосування строків позовної давності, мотивуючи її тим, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском трирічного строку, оскільки оспорюваний договір був укладений 12.12.11, а позивач звернувся до суду з позовом 27.02.17.
Відповідач просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки договір було укладено 12.12.11, з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 24.02.17, на адресу суду вона надійшла - 27.02.17, тобто з пропуском строку позовної давності.
Дату, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, останній суду не вказав, клопотання про визнання поважними причини пропущення позовної давності позивачем суду надано не було, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування позовної давності.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 256, 257, 261, 267, 1077, 1078, 1079 ЦК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорту - невідомі) до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 09807750), товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, 4/6, корпус «В», каб. 402, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 37825968), товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно» (03113, м. Київ, пров. Артилерійський, 5в, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 39527652) про визнання договору факторингу частково недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. С. Захарчук