ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/23880/21
провадження № 2/753/448/22
"04" квітня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Заставенко М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , відповідач) з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , оскільки він є власником вказаної квартири, а відповідач там не проживає, однак, маючи зареєстроване місце проживання за вказаною адресою, перешкоджає позивачу у здійсненні права власності.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07.12.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу судом направлено копію ухвали про відкриття провадження та копію позову з додатками за зареєстрованим місцем проживання. Поштове відправлення 07.02.2022 повернулось на адресу суду з відміткою «за закінчення терміну зберігання».
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Позивач є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про придбання нерухомого майна № 148, виданого 27.01.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 належить на праві власності 1/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 та Договором за реєстраційним номером №8475 від 18.12.2020 року купівлі-продажу 2/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Із матеріалів справи вбачається, та що у квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований відповідач ОСОБА_2 .
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Виходячи з наведених вище норм діючого законодавства, право власності позивача на придбану квартиру, що включає право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, виникло після реєстрації цього права у встановленому законом порядку.
Як встановлено при розгляді справи, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований квартирі за адресою АДРЕСА_1 , при цьому не є власником спірної квартири, а також родичем чи близькою особою позивача.
Право на користування житловим приміщенням відповідачки припинилося з часу відчуження квартири і зміни її власника на позивача, який, як повноправний власник квартири на даний час, не надавав свою згоду на проживання та реєстрацію місця проживання відповідача у своїй квартирі.
У даному випадку право користування житловим приміщенням для відповідача є похідним від права власності на цю квартиру, у зв'язку з чим припинення права власності на спірну квартиру тягне за собою відповідно втрату права на користування квартирою.
Таким чином, після відчуження спірної квартири відповідач маж право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 без відповідної на це правової підстави, чим створює позивачу перешкоди у здійсненні ним свого права користування та розпорядження нерухомим майном.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Приймаючи до уваги те, що реєстрація та проживання відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі перешкоджає позивачу, як власнику, у повній мірі розпоряджатися своїм майном, користуватися квартирою, суд вважає за можливе усунути перешкоди у користуванні квартирою з боку ОСОБА_2 шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 265, 268, 274, 279, 280-289 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції.
Суддя М.О.Заставенко