ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 квітня 2022 року Справа № 903/731/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Олійник Т.М.
за участю представників сторін:
позивача: Сковронського Т.С., адвоката, ордер № 1121112 серія ВС від 04.04.22, Слободяна О.Ю., голови правління, згідно витягу з ЄДРЮО та ФОП
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Захід" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 17.01.22р. суддею Дем'як В.М. о 10:45 у м.Луцьку, повний текст складено 24.01.22р. у справі № 903/731/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "Сокальагроспецмонтаж"
до Приватного підприємства "Захід"
про стягнення 1 680 000,00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Сокальагроспецмонтаж" звернулось з позовом до Приватного підприємства “Захід”, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, про стягнення 1680 000,00 грн за поставлений товар.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно умов договору поставки №б/н від 28.03.2017 щодо оплати поставленого позивачем товару.
Рішенням господарського суду Волинської області від 17.01.2022 у справі №903/731/21 позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства “Захід” на користь Приватного акціонерного товариства "Сокальагроспецмонтаж" 1 680 000,00 грн - заборгованості та 25 200,00 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
В обґрунтування рішення суд з посиланням на ст.ст. 11, 525, 526, 626, 629, 631, 655, 712 ЦК України, ст.ст. 265 ГК України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", докази наявні в матеріалах справи, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 680 000 грн основного боргу є обґрунтованими, відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Приватного підприємства “Захід” на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2022 в справі № 903/731/21 задовольнити повністю. Скасувати рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2022р. в справі №903/731/21 і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування скарги вказує таке.
-з посиланням на ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.1., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16, від 05.12.2018 у справі №915/878/16, вказує, що судом для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності. Вважає, що не реєстрація позивачем податкових накладних за поставкою (та не надання їх) на підставі спірних видаткових накладних може свідчити про фактичну відсутність здійснення такої господарської операції. Разом з тим, зауважує, що видаткові накладні № ІВ-1 від 28.08.2018 на суму 270 000 грн, № ІВ-2 від 29.08.2018 в розмірі 270 000 грн, №ІВ-3 від 30.08.2018 на суму 260 000 грн, №ПП-ЗВ001 від 24.10.2018 на суму 320 000 грн, №ПП - ЗВ002 від 28.11.2018 в сумі 280 000 грн, № ПП - ЗВОО3 від 28.12.2018 в сумі 280 000 грн не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню, оскільки не містять підпису (печатки) покупця (підпис на накладних здійснено невідомою особою), отже, ці видаткові накладні не можуть бути беззаперечним доказом факту поставки товару. Крім того, жодна вищезазначена видаткова накладна не містить посилань на договір поставки від 28.03.2017, не відомо на підставі чого вони були оформлені.
- з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведення позивачем його вимог за видатковими накладними, залишивши поза увагою необхідність дослідження та встановлення обставин щодо реального руху товару за спірною поставкою. Зокрема, суд не з'ясував обставини стосовно підстав складання видаткових накладних на підставі чого вони були складені (договір, рахунків-фактур, замовлень), підтвердження товаро - транспортними накладними реальної здачі-приймання товару за видатковими накладними у пункті поставки, яких немає в матеріалах справи; які особи від імені покупця ПП «Захід» отримували товар та на підставі яких документів; та використання такого виду товару у господарській діяльності відповідача. Посилається на аналогічну правову позицію викладену в постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20, від 02.11.2021 у справі №910/13206/20.
Крім того, звертає увагу, що акт звірки взаємних розрахунків на які посилається суд першої інстанції є бухгалтерським документом, за яким здійснюється звіряння обліку бухгалтерських операцій (розрахунків), не є первинним документом, що породжує права та обов'язки сторін, в розумінні ст.ст.11, 202 ЦК України. Зокрема, зауважує, що вказаний акт звірки взаєморозрахунків підписаний невідомою особою.
Також скаржник вказує на неправильне застосування норм процесуального права, а саме ст.ст. 177, 195 ГПК України, оскільки на переконання скаржника, судом першої інстанції було порушено строки розгляду справи по суті (судове засідання призначене по суті на 17.01.2022, хоча такий розгляд справи повинен був розпочатися не пізніше 11.12.2021), вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі 30 днів проведення розгляду справи по суті, який закінчився 06.01.2022, чим порушила строки розгляду справи по суті та норми ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Захід" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2022 у справі №903/731/21 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2022 у справі №903/731/21 - без змін.
Відповідач не скористався правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Від скаржника надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на військовий стан в Україні та перебування адвоката відповідача Чайки О.Ф. на території Республіки Польща.
Представники позивача залишили вирішення вказаної заяви на розсуд суду.
Розглянувши подану заяву про відкладення розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про її відхилення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з тим, п. 3 ст. 2 ст. 202 ГПК України передбачає, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.
Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки скаржник у справі був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаної заяви.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до рекомендацій Ради суддів України визначено по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вказані рекомендації не є обов'язковими для виконання, а мають лише рекомендаційний характер, при цьому, представник скаржника не був позбавлений права подати клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції як у приміщенні суду так і поза межами приміщення суду за місцем свого перебування, а також відповідач не був позбавлений права направити іншого представника для участі у справі або безпосередньо керівника підприємства.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
У судовому засіданні представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просять апеляційну скаргу Приватного підприємства "Захід" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2022 у справі №903/731/21 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2022 у справі №903/731/21 - без змін.
Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Так, як зазначає позивач в своїй позовній заяві 28 березня 2017 року між Приватним акціонерним товариством “Сокальагроспецмонтаж” (постачальник) та Приватним підприємством “ЗАХІД” (покупець) був укладений договір поставки. (а.с. 4-5)
Відповідно до п.1.1. договору визначено, що продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця вугільну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, даного договору.
Згідно з п.1.2. договору поставки сторонами передбачено, що найменування (асортимент) та ціна за одиницю товару, що підлягає поставці визначаються сторонами у специфікації, що є додатками до цього договору та становлять невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до п.1.3. договору поставки сторони визначили, що найменування (асортимент), кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної партії товару, що поставляється зазначаються сторонами у специфікаціях або видаткових накладних на відповідну партію товару.
Згідно п.п 3.1.1 договору визначили, що поставка товару оплачується покупцем протягом 10 банківських днів з фактичної дати отримання партії товару покупцем.
Пунктом 3.3 договору сторони передбачили, що до вартості товару зазначеної в специфікації входить вартість навантажувальних робіт на автотранспорт покупця (самоскид).
Відповідно до п.п 4.1 договору визначено, що поставка кожної окремої партії товару здійснюється відповідно до правил “Інкотермс-2010” на умовах: EWX склад продавця, що знаходиться за адресою: вул. Львівська, буд.44, м. Червоноград, Львівської області. Завантаження товару здійснюється продавцем.
Згідно п.п.4.4 договору визначено, шо кожна партія товару повинна супроводжуватися належно оформленими відповідно до вимог нормативно-правових актів України товаросупровідними документами передбачені законодавством України при обороті (реалізації) замовленого покупцем товару: накладної на товар.
Згідно п.п 9.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та діє до 31.12.2018, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Згідно специфікації від 28.03.2017 сторонами визначено, що найменування товару - вугільна продукція, тонна - ціна за одиницю в сумі 2 000 грн, товар поставляється навалом.(а.с. 6)
Даний договір та специфікація підписана зі сторони ПАТ “Сокальагроспецмонтаж” та скріплено печаткою товариства.
Разом з тим, як зазначає, позивач, ним було виконано свої зобов'язання та поставлено відповідачу товар відповідно до договору поставки від 28.03.2017 та на підставі видаткових накладних №ІВ-1 від 28.08.2018 на суму 270 000 грн, №ІВ-2 від 29.08.2018 в розмірі 270 000 грн, №ІВ-3 від 30.08.2018 на суму 260 000 грн, №ПП-ЗВ001 від 24.10.2018 на суму 320 000 грн, №ПП -ЗВ002 від 28.11.2018 в сумі 280 000 грн, № ПП -ЗВ003 від 28.12.2018 в сумі 280 000 грн. Проте відповідач за поставлений товар не розрахувався.
Позивачем було надіслано відповідачу та директору відповідача претензії №1 від 01.09.2020 вих. №01/09-20, яка була отримана 04.09.2020 та №2 від 01.09.2020 вих. №10/09-20 про оплату за поставлений товар у сумі 1 680 000,00 грн.
У відповіді на претензію від 23.09.2020 №23 ПП «Захід» вказує, що між ними виникли правовідносини з поставки, купівлі-продажу, а саме домовлено про кількість та строки поставки вугільної продукції, які вказані у видаткових накладних: №ІВ-1 від 28.08.2018 на суму 270 000 грн, №ІВ-2 від 29.08.2018 в розмірі 270 000 грн, №ІВ-3 від 30.08.2018 на суму 260 000 грн, №ПП-ЗВ001 від 24.10.2018 на суму 320 000 грн, №ПП -ЗВ002 від 28.11.2018 в сумі 280 000 грн, № ПП -ЗВ003 від 28.12.2018 в сумі 280 000 грн. Крім того, зазначає, що в період з 28.02.2019 по 28.12.2018 товариством не було отримано вказаний вище товар. Просить у найкоротші терміни допоставити виписаний товар, оплату гарантують.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно умов договору поставки №б/н від 28.03.2017 щодо оплати поставленого позивачем товару, як зазначає позивач, він звернувся із даним позовом до суду про стягнення 1680 000,00 грн за поставлений товар.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що предмет позову - це певні вимоги позивача, як майнового так і немайнового характеру, а підстави позову - обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, які включають фактичні обставини справи та нормативно-правове обґрунтування цих обставин.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Колегія суддів зауважує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за поставлений товар в загальному розмірі 1680 000,00 грн.
Підставами позовних вимог зазначено порушення відповідачем умов укладеного із позивачем договору поставки №б/н від 28.03.2017 щодо оплати за поставлений товар за відповідним договором.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Отже, суд апеляційної інстанції зауважує, що статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач стверджує, що між ним та відповідачем виникли правовідносини на підставі укладеного договору поставки №б/н від 28.03.2017, однак, до позовної заяви позивач подав копію вказаного договору та специфікації, які підписані зі сторони позивача.
При цьому відповідач заперечує укладення договору поставки №б/н від 28.03.2017 та відповідно поставку товару на підставі вказаного договору.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Разом з тим, у ч.1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Ч.ч. 1,3 ст. 639 ЦК України встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Отже, враховуючи наведені вище норми судова колегія приходить до висновку, що договір поставки №б/н від 28.03.2017 між сторонами не укладений.
Разом з тим, судова колегія бере до уваги, що в матеріалах справи містяться підписані сторонами та скріплені печатками видаткові накладні №ІВ-1 від 28.08.2018 на суму 270 000 грн, №ІВ-2 від 29.08.2018 в розмірі 270 000 грн, №ІВ-3 від 30.08.2018 на суму 260 000 грн, №ПП-ЗВ001 від 24.10.2018 на суму 320 000 грн, №ПП -ЗВ002 від 28.11.2018 в сумі 280 000 грн, № ПП -ЗВ003 від 28.12.2018 в сумі 280 000 грн на загальну суму 1 680 000,00 грн, у яких відсутнє посилання на договір поставки та акт звірки за 01.07.2017 по 30.09.2020 з посиланням на заборгованість по вказаних вище накладних.
Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Як убачається із матеріалів справи судом першої інстанції досліджувалися оригінали видаткових накладних за №ІВ-1 від 28.08.2018 на суму 270 000 грн, №ІВ-2 від 29.08.2018 в розмірі 270 000 грн, №ІВ-3 від 30.08.2018 на суму 260 000 грн, №ПП-ЗВ001 від 24.10.2018 на суму 320 000 грн, №ПП -ЗВ002 від 28.11.2018 в сумі 280 000 грн, № ПП -ЗВ003 від 28.12.2018 в сумі 280 000 грн на суму 1 680 000,00 грн та акту звірки за 01.07.2017 по 30.09.2020.
Доводи скаржника про те, що він не підписував видаткові накладні та акт звірки за 01.07.2017 по 30.09.2020 не беруться судовою колегією до уваги, оскільки, як убачається із видаткових накладних вони підписані та скріплені печаткою відповідача, при цьому жодних заяв до правоохоронних органів про викрадення чи зникнення печатки відповідач не заявляв, як і не заявляв клопотання про призначення експертизи для встановлення факту підписання чи не підписання ним вказаних накладних та факту підробки печатки. Крім того, щодо акту звірки, який також скріплений печаткою відповідача, то колегія суддів зауважує, що такий акт було сформовано саме відповідачем ПП «Захід», а тому доводи відповідача, зокрема, пояснення головного бухгалтера Павловської З.Й. про заперечення підписання нею вказаного акту не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.
За наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що поставка позивачем відповідачу вугільної продукції на суму 1 680 000,00 грн за вказаними вище видатковими накладними відбулася.
Однак, колегія суддів зауважує, що у позові слід відмовити, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що позивач звертався до суду про стягнення заборгованості за невиконання саме договору поставки №б/н від 28.03.2017, відповідно договірних зобов'язань. При цьому, як зазначалося вище, договір поставки №б/н від 28.03.2017 не підписаний відповідачем, відповідно він є неукладений та не породжує жодних прав та обов'язків. Таким чином поставка товару є позадоговірною. Враховуючи наведене вище, колегія суддів зауважує, що позивачем невірно зазначено предмет і підставу позову.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ПП «Захід» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2022 у справі №903/731/21 - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Захід" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.22р. у справі № 903/731/21 задоволити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.22р. у справі № 903/731/21 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
3. Стягнути із Приватного акціонерного товариства "Сокальагроспецмонтаж" " (80040, Львівська обл., смт. Жвирка, вул.1-го Травня, 7, код ЄДРПОУ 00911859 ) на користь Приватного підприємства "Захід" (45511, Локачинський р-н., с. Павловичі, вул. Паламарчука, 48, код ЄДРПОУ 20132169) 37 800,00 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
3. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
5. Справу №903/731/21 повернути до господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "26" квітня 2022 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.