Справа № 185/10956/21
Провадження № 2/185/1335/22
19 квітня 2022 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Шаповалової І.С.,
за участю секретаря судового засідання Величко А.О.
з участю:
позивача- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача- Голуб І.В.
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду у місті Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Служби у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, третя особа Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області, про скасування усиновлення,-
Позивачі звернулись до суду з позовною заявою про скасування усиновлення. В обґрунтування своїх вимог зазначили, що ними на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2008 року було усиновлено дитину - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . До підліткового віку в поведінці дитини та побуті проблем не виникало, однак на починаючи з 13-14 річного віку дитина почала поводитись неадекватно, після чого лікарем було встановлено наявність психічного розладу у дитини, про яке усиновлювачам не було відомо на час його усиновлення.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, суду пояснила, що на даний час в неї склались проблемні стосунки з дитиною, він її не слухає, бере без дозволу грошові кошти, не приділяє належної уваги навчанню та життю родини. Ці обставини на думку позивачки є такими, що можуть мати наслідком скасування усиновлення. Емоційної прихильності до дитини позивачка не виказала.
Позивач ОСОБА_1 по суті позову пояснень не надав, поклавшись на розсуд суду.
Представник відповідача Служби у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області проти задоволення позову заперечувала. Суду пояснила, що має місце конфлікт між дитиною-підлітком та батьками, які не можуть знайти спільну мову. За місцем навчання дитина характеризується позитивно. В полі зору соціальних служб ця родина не перебувала. На обліку як сім'я, яка опинилась в складних життєвих обставинах - не значиться. Суду пояснила, що скасування усиновлення суперечитиме інтересам дитини.
Представник відповідача Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, будь-яких заяв від них не надходило.
Представник третьої особи надав суду письмову заяву про розгляд справи без участі їх представника.
Судом було з'ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який суду пояснив, що з позивачами проживає протягом 14 років, має емоційну прихильність до них, вважає їх своїми батьками. Про те, що він є всиновленим він дізнався лише, коли позовна заява надійшла в провадження Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Під час з'ясування думки дитини судом встановлено, що дитина дуже переживає з цього приводу, і, незважаючи на те, що вербально дитиною було висловлено байдужість до ситуації, у суду немає сумнівів в тому, що дитина дуже важко переживає цю ситуацію.
Судом також було допитано свідка ОСОБА_6 , яка суду пояснила, що останнім часом між ОСОБА_4 та його батьками (позивачами по справі) склалась конфліктна ситуація, також зазначила, що батьки наразі не є авторитетом для дитини. Також суду пояснила, що ОСОБА_4 дуже емоційно сприйняв факт того, що він є нерідною дитиною позивачів. Також свідок констатувала, що батьки ОСОБА_4 та вона (як його тітка) з його вихованням не впорались.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку про те, що позовна заява задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Судом встановлено, що на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2008 року позивачами по справі було усиновлено дитину - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
Відповідно до рішення суду було внесено зміни до актового запису про народження дитини, де позивачі зазначені батьками дитини, дитина записана як ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15-16).
На час усиновлення психіатричних, психічних розладів та інших поведінкових порушень у дитини виявлено не було.
В матеріалах справи наявна медична документація дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема висновок від 17.04.2012 року № 395-б Комунального спеціального загальноосвітнього навчально-реабілітаційного закладу «Дніпропетровський обласний методичний психолого-медико-педагогічний центр», де зазначено про наявність у дитини «Зниження рівня інтелектуального розвитку до ступеню легкої розумової відсталості» (а.с.18).
Лікарем психіатром встановлено діагноз: органічний розлад особистості внаслідок перинатального ураження ЦНС з когнітивною недостатністю (F 07.84) (а.с.22).
Суд звертає увагу на той факт, що поведінкові розлади дитини почали проявлятись у віці 8 років (а.с.18), в той час, як дитина була всиновлена позивачами у трирічному віці та в період до усиновлення та до досягнення дитиною восьмирічного віку психіатричних та неврологічних відхилень у дитини встановлено не було (а.с.13, 17).
Доказів того, що встановлені розлади психічного стану дитини мають причинно-наслідковий зв'язок з обставинами його життя до всиновлення, суду надано не було.
Окрім цього, дитина обстежувалась лікарем - психіатром лише в 2005, 2008 та в 2021 році, що, на думку суду, не свідчить про наявність систематичного та динамічного спостереження за станом психічного здоров'я дитини.
Окрім цього, наданими суду характеристиками з місця навчання (а.с.19-20, 87) не підтверджується наявність у дитини такого рівня психіатричних та неврологічних відхилень у дитини, які б давала суду можливість дійти висновку про її неадекватну поведінку.
Суд також звертає увагу на той факт, що в судовому засіданні під час з'ясування думки неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній поводився адекватно, чітко та логічно висловлював свою думку, зв'язно формулював висловлювання.
А тому суд критично ставиться до посилання позивачів як на підставу для скасування усиновлення на п.2 ч. 1 ст.238 Сімейного Кодексу України, оскільки суду не надано належних і допустимих доказів того, що на момент усиновлення дитина страждала недоумством, на психічною чи іншою тяжкою невиліковною хворобою, про що усиновлювачі не знали і не могли знати на час усиновлення.
Згідно інформації Західно-Донбаського професійного ліцею, вбачається що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається посередньо, має проблеми щодо дисципліни та старанності у навчання, однак не має конфліктів з однолітками та викладачами (а.с.87). Суд звертає увагу, що в цій характеристиці також звернуто увагу на те, що батьки не приділяють належної уваги хлопцеві.
Згідно акту про проживання родина має позитивну характеристику, встановлено наявність створення для дитини належних умов, забезпечення хлопчика учбовою літературою, одягом, канцелярським приладдям тощо.
Тобто таку поведінку батьків суд не може розцінити як таку, що вони намагалися вжити усіх заходів задля налагодження контакту з дитиною і корекції її поведінки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що потребує індивідуального підходу у вихованні та постійної емоціної підтримки і врівноваженого системного контролю з боку дорослих
Майже всі пояснення позивачів зводилися до того, що дитина їх не слухається і не виконує їх вказівки.
Суд зазначає, що у відносинах між батьками і дитиною основна роль у їх побудові покладається саме на батьків, так як вони на відміну від дитини вже мають певний життєвий досвід, в тому числі і щодо врегулювання конфліктів. Взявши на себе батьківські обов'язки позивачі добровільно і усвідомлено взяли на себе тягар щодо їх виконання, і ухилення від цього не допускається.
За змістом ч. 8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись із максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ст. 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Статтею 207 Сімейного кодексу України встановлено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст.282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Згідно з ч.ч.3-5 ст.232 СК України, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1, ч. 4 ст. 238 СК України, усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; та якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду.
Як роз'яснив Верховний Суд України в Постанові Пленуму №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім'ї усиновлювача; виявлення після усиновлення розумової неповноцінності або спадкових відхилень у стані здоров'я дитини, які істотно утруднюють або унеможливлюють процес виховання, про наявність якого усиновлювач не був попереджений при усиновленні; поновлення у дієздатності батьків дитини, до яких він був дуже прив'язаний і не може забути про них після усиновлення, що негативно впливає на його емоційний стан, і т. п.
Відповідно до п.12 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Суд вправі скасувати усиновлення дитини при відсутності винної поведінки усиновителя, коли в силу обставин, що не залежать від усиновителя, не склались відносини, що необхідні для нормального розвитку і виховання дитини. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім'ї усиновлювача.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вирішуючи даний спір, судом першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, відповідно до зазначеної Конвенції - найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Позивачами не доведено те, що стосунки, які формувалися між усиновлювачами та дитиною на теперішній час можна назвати незалежними від волі усиновлювача, що впродовж проживання дитини в родині вони робили все можливе для встановлення родинних зв'язків з сином , що між ними дійсно незалежно від їх волі сформувалася психологічна несумісність з дитиною ( адже забезпечення фізичних потреб дитини -що безумовно належно виконували позивачі не є тим єдиним, що повинні забезпечувати батькі), а отже що між усиновлювачами і дитиною склалися, незалежно від волі батьків, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків, що унеможливлюють подальше проживання дитини разом із усиновлювачами.
Посилання позивачів на відсутність можливості встановлення з дитиною взаєморозуміння, з тих підстав, що дитина не шанує батьків, не є підставами, які передбачені законом для скасування усиновлення і носять характер припущень, оскільки з одного боку позивачі вказують на відсутність порозуміння між ними та сином, а з іншого боку судом не встановлено, що позивачами виявлялось неабияке піклування, любов та турбота про нього .
Таким чином, обставини встановлені п.2 та п.3 ч.1 ст. 238 СК України , на які як на підставу позову посилаються позивачі, відсутні, а тому заявлені позовні вимоги з цих підстав не можуть бути задоволеними.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК щодо принципу стягнення судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог - судовий збір позивачам за рахунок відповідача відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 430 ЦПК України,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Служби у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, третя особа Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області, про скасування усиновлення - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 02 травня 2022 року.
Суддя І.С. Шаповалова