Справа № 932/16322/19
Провадження 2/932/2097/21
01 грудня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі Скопа Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
04.11.2019 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів. В обґрунтування своєї позовної заяви позивач посилається на те, що, починаючи з серпня 2006 року вона та відповідач проживали у цивільному шлюбі. В період спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 народився хворим і батько приділяв йому мало уваги від самого народження. В квітні 2010 року відповідач пішов з сім'ї, переїхав до матері в АР Крим. З того самого часу він постійно проживає окремо, взагалі не цікавиться ні її життям, ні життям та розвитком сина, на даний час взагалі не відомо де він проживає. До 2015 року відповідач хоча б іноді дзвонив, цікавився як справи, а починаючи з 2015 року взагалі перестав навіть дзвонити. За весь період часу, як відповідач покинув сім'ю, а це вже більше 9 років, відповідач бачив власну дитину всього один раз у 2012 році. З 2012 року відповідач ніякого зв'язку з дитиною не підтримує та участі у вихованні сина не приймає. Відповідач ні усно, а з 2015 року ні по телефону не спілкується ні з нею, ні з дитиною, не проявляє до сина щонайменшої батьківської турботи, хоча має таку можливість. Відповідач жодного разу не приходив до дитини в дошкільний дитячий заклад, а також жодного разу не привітав дитину навіть усно чи по телефону з днем народження. Взагалі з 2012 року дитина свого батька жодного разу не бачила, він його навіть не впізнає. Матеріальну участь в утриманні сина відповідач не приймає, з 2012 року вона самостійно, власними силами матеріально забезпечує, доглядає та виховує сина, а також виконує всі інші обов'язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання їх дитини. Всупереч вимогам закону, відповідач, який проживає окремо, свідомо ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку утримувати неповнолітню дитину, її доходу недостатньо для належного та необхідного забезпечення на утримання сина та її особистого проживання.
Посилаючись на зазначене, позивач просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000,00 грн. щомісяця до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з дня звернення з позовом до суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2019 року цивільна справа перебувала в провадженні судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В.
Відповідно до Розпорядження керівника апарату суду від 17.04.2020 року № 163 та згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2020 року цивільна справа передана в провадження судді Сліщенко Ю.Г.
Ухвалою судді від 21.05.2020 року цивільна справа прийнята до провадження та призначено судове засідання з викликом сторін.
Відповідно до Розпорядження керівника апарату суду від 25.09.2020 року № 358 та згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2020 року цивільна справа передана в провадження судді Яковлева Д.О.
Ухвалою судді від 25.09.2020 року цивільна справа прийнята до провадження, призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 23.03.2021 року № 160 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2021 року цивільна справа передана в провадження судді Кудрявцевій Т.О.
Ухвалою від 25.03.2021 року цивільну справу прийнято суддею до свого провадження, визначено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою судді від 25.03.2021 року залучено Адміністрацію Шевченківського району Дніпровської міської ради, як орган опіки та піклування правонаступником третьої особи Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, як органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 09.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, заяв та клопотань суду не надав.
Представник третьої особи - Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності представника.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду за наявними у справі доказами.
Вислухавши пояснення позивача з представником, допитавши свідків, дослідивши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що, починаючи з серпня 2006 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою реєстрація позивачки.
Під час сумісного проживання сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 04.09.2007 року Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №1043.
В квітні 2010 року відповідач припинив сімейні відносини з позивачкою, пішов з сім'ї, переїхав до матері в АР Крим, участі у вихованні та утриманні дитини не приймав. Позивач з сином ОСОБА_3 , який є дитиною з інвалідністю, зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідач до 2015 року іноді телефонував позивачці, цікавився як справи, а починаючи з 2015 року взагалі перестав навіть дзвонити. За весь період часу, як відповідач покинув сім'ю, відповідач бачив власну дитину всього один раз у 2012 році, він взагалі не цікавиться ні життям позивачки, ні життям та розвитком їх сумісного сина, участі у вихованні сина не приймає, не спілкується, не проявляє батьківської турботи, жодного разу не привітав дитину навіть усно чи по телефону з днем народження. Взагалі з 2012 року дитина свого батька жодного разу не бачила. Участь в матеріальному утриманні сина відповідач не приймає, з 2012 року позивач самостійно, власними силами матеріально забезпечує, доглядає та виховує сина, а також виконує всі інші обов'язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання їх дитини. Відповідач, який проживає окремо, свідомо тривалий час ухиляється від виконання свого батьківського обов'язку утримувати та виховувати неповнолітню дитину, доходу позивачки недостатньо для належного та необхідного забезпечення на утримання сина та її особистого проживання. Дитина сторін є інвалідом, потребує постійного медичного догляду та лікування, і в зв'язку з відсутністю спілкування з відповідачем позивач не може організувати повноцінне лікування сина, в тому числі здійснення необхідного операційного втручання, придбання деяких ліків, оскільки у медичних установах вимагається на це згода батька, чим погіршується стан здоров'я дитини.
Відповідно до Медичного висновку №41 про дитину-інваліда віком до 16 років від 09.11.2011 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом з психічного захворювання.
Як вбачається з Довідки про отримання (неотримання) допомоги від 02.10.2019 року, виданої Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку у вказаному управлінні, де їй призначено допомогу на дитину-інваліда ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до Довідки УСЗН Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 02.10.2019 року ОСОБА_1 отримує допомогу на дитину-інваліда 3212,80 грн. щомісячно.
Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 27.08.2021 року, складеного спеціалістами управління-служби у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, комісія прийшла до висновку, що в квартирі АДРЕСА_2 позивачкою створені умови для проживання дитини.
Відповідно до характеристики, наданої класним керівником ОСОБА_5 , підписаної директором КЗО «Спеціальна школа «Шанс» ДОР Рейда К., учень 7-А класу ОСОБА_3 має системне порушення пізнавальної діяльності та комунікативних функцій, що відповідає помірній розумовій відсталості. Елементарне побутове мовлення сформоване. За час навчання показав наступне: емоційний контакт встановлюється, орієнтований в собі та навколишньо. Увага нестійка, уповільненість сприйняття, пам'ять довільна. З батьком педагоги не знайомі, за час навчання дитини жодного разу не відвідував заклад, не приймає участі у навчанні та вихованні сина. Нагляд за станом здоров'я дитини здійснює мати, батько участі у цій сфері життя дитини не приймає. Мати забезпечує гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення для сина.
В довідці, підписаної в.о. генерального директора КЗ «Дніпровська міська поліклініка №1» ДМР Вишневською Н.Г. за вих.№11/542 від 25.10.2019 року, зазначено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під наглядом лікаря-психіатра дитячого КЗ «Дніпровська міська поліклініка №1» ДМР з 12.10.2010 року, визнаний дитиною-інвалідом 09.10.2011 року. Всі питання стосовно лікування на протязі всього спостереження дитини виконувала ОСОБА_1 - мати ОСОБА_3 , також мати з дитиною регулярно і своєчасно відвідували та виконували всі рекомендації лікаря-психіатра дитячого.
Психолог КЗО «Навчально-реабілітаційний центр «ШАНС» ДОР Діденко В.А. надала психологічну характеристику ОСОБА_3 , в якій зазначено, що у дитини помірна розумова відсталість, контакт встановлюється легко й невимушено, несе продуктивний характер, набутий досвід в нову діяльність переносить. З батьком хлопець не спілкується, не говорить і не згадує про нього, батько не проживає з сім'єю в продовж довгого часу і не приймає участі у вихованні сина, мати забезпечує гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення для сина.
Відповідно до висновку Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради № 4/3-100 від 13.09.2021 року, орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердила, що відповідач залишив сім'ю у 2012 році, з того часу вона його не бачила, він не спілкується з дитиною, не приймає ніякої участі у вихованні дитини - сина ОСОБА_3 та матеріально не допомагає, дитина про батька навіть не згадує.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що вона є дочкою позивачки, вони проживають разом з братом ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_2 , та підтвердила, що відповідач залишив сім'ю більше 10 років тому. Пояснила, що її брат ОСОБА_3 хворий, у нього затримка в мовленні, дуже часто перебуває на лікуванні, де лікарі постійно повідомляють, що їм потрібен дозвіл батька дитини для лікування, навіть деякі ліки неможливо купити без дозволу батька. Відповідач ніяк не намагається спілкуватися із сином, ніякої допомоги від нього не надходило.
Допитана в якості свідка ОСОБА_9 також підтвердила, що з батьком дитини навіть не знайома, ніколи його не бачила. У неї також дитина з вадами, тому вона з позивачкою познайомилась в лікарні, дитина постійно хворіє, лікування займає багато часу та неможливо багато щось зробити без згоди обох батьків.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 повідомив, що позивачка є його двоюрідною сестрою, з 1988 року проживає у місті Дніпро і з того часу постійно спілкуються з сестрою. Позивачка проживає з дитиною - сином ОСОБА_3 , яка має інвалідність, дитина потребує частого стаціонарного лікування, на що необхідна згода обох батьків. Йому відомо, що від батька не має ніякої допомоги, від нього взагалі не має ніяких звісток.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У відповідності до ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. На вказане посилається і у Пленумі Верховний Суд України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007р.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61 2175св20), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22.09.2021 року у справі № 0907/2-5553/2011.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява N 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
З огляду на встановлені судом обставини та наведені положення законодавства, в тому числі практику Європейського суду з прав людину як джерело права, суд вважає, що в судовому засіданні знайшли підтвердження ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , те, що він тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; взагалі не спілкуються з дитиною, в тому числі в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не приймає участі в наданні дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє в засвоєнні дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання дитиною освіти, тому вбачаються передбачені законом підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд дійшов зазначеного висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини, зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено вину в діях відповідача щодо невиконання покладеного на нього законом обов'язку щодо виховання дитини та його свідомого ухилення на протязі тривалого часу від виконання батьківських обов'язків щодо дитини, і докази того, що змінити його поведінку в кращу сторону у суда відсутні. Суд також вважає, що хоч позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, проте з огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини вважає за необхідним задовольнити позов в цій частині, що буде відповідати інтересам дитини, яка є дитиною-інвалідом, і позивачка без згоди батька дитини не може забезпечити дитині повноцінного лікування, в тому числі необхідного операційного втручання, придбання ліків, що може негативно вплинути на стан здоров'я дитини.
Будь-яких доказів в спростування даних позовних вимог відповідачем суду не надано.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, слід зазначити наступне.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Згідно з частиною другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України). Відповідно до частини другої статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Згідно з ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Оскільки дитина сторін проживає разом з матір'ю, що не спростовано відповідачем, а відповідач є її батьком, на нього покладено однаковий з позивачкою обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров'я, лікування, придбання продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб дитини.
Добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов'язку не досягнуто, відповідач не надає матеріальну допомогу на отримання дитини з 2010 року, тому суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 01.12.2021 року становить - 2618 грн. на одну особу в розрахунку на місяць, який визначає вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Будь-яких доказів в спростування зазначених вимог позивача відповідачем суду не надано, як не надано доказів того, що за станом здоров'я або з інших передбачених законом підстав відповідач позбавлений можливості надавати допомогу у розмірі, передбаченому законодавством, тому суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення аліментів на утримання дитини та вважає за необхідно ухвалити рішення про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 2618,00 грн. щомісяця на користь матері ОСОБА_1 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до його повноліття, починаючи стягнення з дня звернення позивача до суду з позовом, тобто з 04.11.2019 року, таким чином частково задовольнивши позовні вимоги позивача, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів наявної можливості у відповідача надавати матеріальну допомогу у заявленому нею у позові розмірі.
Суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908 грн., зважаючи на задоволення судом позовних вимог про стягнення аліментів.
Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2618,00 грн. щомісяця до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з дня подачі позову - з 04.11.2019 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 , понесені витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах суми платежу за один місяць.
В задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення аліментів ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Т.О. Кудрявцева