Апеляційне провадження № 22-ц/824/802/2022
Справа 752/19207/20
Іменем України
26 квітня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Шевченко Т.М. в м. Київ 17 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В жовтні 2020 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 118865,91 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв'язку з чим підписала заяву б/н від 27 серпня 2010 року. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які згідно до заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі. Отже, підписавши заяву, сторонами відповідно до ст. 634 ЦК України було укладено договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, який в подальшому збільшився до 50000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 договору, на підставі якого відповідач при укладанні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором в межах кредитного ліміту.
В порушення умов договору свої зобов'язання відповідач не виконала, внаслідок чого станом на 17 серпня 2020 року має заборгованість в розмірі 118865,91 грн., з яких 77945,20 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 77945,20 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 35733,35 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 5187,36 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. нарахована пеня, 0,00 грн. нараховано комісії.
Зменшивши в липні 2021 року позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором в розмірі 115165,10 грн. (77945,20 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 77945,20 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5187,36 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 32032,54 грн. заборгованість за простроченими відсотками), а також понесені позивачем судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 77945,20 грн. та судовий збір 2102 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 77945,20 грн. та судового збору 2102 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 5345,48 грн. та судового збору 94,59 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що всі заперечення, доводи і розрахунки сторони відповідача щодо відсутності заборгованості по тілу кредиту у заявленому позивачем розмірі судом не були почуті і фактично суд без дослідження наявного у відзиві контррозрахунку заборгованості продублював у рішенні від 17 вересня 2021 року мотивувальну частину свого заочного рішення від 22 грудня 2020 року та знову ухвалив неправильне рішення.
Вказувала, що судом з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в справі № 342/180/17 вірно встановлено, що оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, яка також не містить положень щодо розміру процентів, неустойки, отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору та відповідальність у вигляді неустойки, з цих підстав судом вірно відхилено позовні вимоги щодо стягнення процентів в розмірі 35733,35 грн. та 5187,36 грн.
Однак, судом було залишено поза увагою, що банк мав би діяти добросовісно та заборгованість по кредиту, процентам, комісії та пені нараховувати не на поточному рахунку клієнта, а окремо на своїх балансових рахунках; не буде змінювати всупереч ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування» структури нарахувань без згоди позичальника, тобто відносити нараховані проценти, пеню до боргу по тілу кредиту; буде нараховувати проценти від суми фактично наданої позики, а не проценти на раніше нараховані та віднесені до тіла кредиту проценти та пеню.
Наголошувала, що абзац 2 п.п. 2.1.1.3.1 п. 2.1.1.3 «порядок повернення кредиту» підрозділу 2.1.1. «кредитні картки» розділу 2.1 «Поточні рахунки та операції з електронними платіжними засобами» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» містить не передбачену чинним законодавством умову про так зване «договірне списання процентів», яке дозволяє позивачу, фактично, здійснювати безкінечне збільшення зобов'язань відповідачу по кредиту без фактичного його надання позичальнику; нараховувати проценти на проценти, а не тільки на наданий кредит. Як вбачається із наданої банком виписки по рахунку в період з 01 листопада 2018 року по 20 січня 2020 року банк, користуючись вищезазначеними нікчемними умовами кредитування, без згоди відповідача неодноразово здійснював зміну структури заборгованості шляхом перенесення прострочених процентів та пені до заборгованості по тілу кредиту, після чого у наступних календарних періодах нараховував вже проценти на проценти. Так, у вказаному розрахунковому період до тіла кредиту було протиправно віднесено 72599,72 грн., які складаються з пені за прострочку та нарахування процентів за ставкою 3,5 %. На вказані додані до основної суми боргу проценти та пеню банк всупереч ст. 1046, 1048 ЦК України нараховував і продовжує нараховувати проценти, на що місцевий суд увагу не звернув. Таким чином, впродовж щонайменше 25 місяців з листопада 2018 року по березень 2020 року позивач всупереч ст. 1046 ЦК України протиправно збільшував суму зобов'язання відповідача по тілу кредиту на суму процентів і пені без фактичної передачі цих грошових коштів відповідачу у власність, і здійснював нарахування процентів не тільки на фактично виданий раніше кредит, а й на нараховані проценти і пеню.
Вказані дії призвели до штучного збільшення основного зобов'язання відповідача, тобто всупереч ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування» відбувалась реструктуризація видів заборгованості, внаслідок чого заборгованість відповідача по процентах і пені позивачем була протиправно перетворена на заборгованість по тілу кредиту і заявлена ним протиправно, оскільки відповідачу ці суми у фактичне користування не надавались. Враховуючи, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в позові в частині заявлених процентів та неустойки, а також зважаючи, що заявлена заборгованість по тілу кредиту на 72599,72 грн. складається з нарахованих процентів та неустойки, сумою тіла кредиту є різниця між заявленою сумою 77945,20 грн. та 72599,72 грн., а саме 5345,48 грн.
Вказувала, що у вересні 2014 року позивач без будь-якого повідомлення в односторонньому порядку змінив та застосував процентну ставку з 30 % річних на 32,4 % річних і збільшував її в подальшому до 42 % річних. За наведених обставин заявлена до стягнення заборгованість відповідача перед позивачем по нарахованих процентах за користування кредитом по процентній ставці 32,4 та 42 % річних є неправомірною.
Крім того, задовольняючи позов частково, місцевий суд невірно здійснив розподіл судових витрат, стягнувши з неї всю суму сплаченого судового збору, а не пропорційно до задоволених вимог.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» в позові в частині стягнення заборгованості по процентам, суд першої інстанції врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року та виходив із того, що на підтвердження умов кредитування банк надав в розпорядження копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості, разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування та наявності заборгованості у визначеній позивачем сумі; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису ОСОБА_1 , відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками та пені.
Законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позивач рішення суду першої інстанції щодо відмови в позові також не оскаржував.
Оскільки судове рішення оскаржується в апеляційному порядку лише в частині стягненнязаборгованості за тілом кредиту, тому переглядається апеляційним судом тільки в цій частині.
Разом із тим рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, на а. с. 11 т. 1 міститься складена від імені ОСОБА_3 копія анкети-заяви від 27 серпня 2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Своїм підписом в заяві ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що вона згодна з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Вона зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку.
В нижній частині анкети-заяви наявні пропозиції щодо карток ПриватБанку , з яких позичальником обрано «Платіжна картка Кредитка «Універсальна», бажаний кредитний ліміт не зазначено.
На а. с. 38 т. 1 знаходиться копія паспорту ОСОБА_1 .
На а. с. 12 т. 1 знаходиться Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».
На а. с. 13- 36 т. 1 знаходиться витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.
На а. с. 3 - 8 т. 1 знаходиться розрахунок заборгованості за договором б/н від 27 серпня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 .
На а. с. 9 - 10 знаходяться довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, остання з яких видана 07 грудня 2018 року з терміном дії до кінця листопада 2022 року, а також довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої кредитний ліміт, встановлений в розмірі 4000 грн., в подальшому збільшено до 50000 грн.
На а. с. 46 - 55 знаходиться копія виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н станом на 19 серпня 2020 року.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Судом першої інстанції було встановлено, що 27 серпня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено договір, на підставі якого банком відкрито картковий рахунок, ОСОБА_1 надано у користування кредитну картку, на якій в подальшому встановлено кредитний ліміт у розмірі 50000 грн.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо нарахування заборгованості по кредиту, процентам, комісії та пені не на поточному рахунку клієнта, а окремо на своїх балансових рахунках відповідних груп, оскільки зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності заборгованості за тілом кредиту, і відповідачем не обґрунтовано, яким чином таке нарахування заборгованості порушує його права або законні інтереси.
Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування» банк не мав змінювати структури нарахувань без згоди позичальника, з огляду на те, що згідно ч. 2 Перехідних та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом, тобто після 10 червня 2017 року, в той час як договір між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено 27 серпня 2010 року, а також враховуючи, що дії позивача щодо нарахування кредитних зобов'язань та їх структури відповідачем не оскаржувались і не є предметом даного позову.
Враховуючи вищевикладене, апеляційним судом не можуть бути також прийняті доводи апеляційної скарги, що дії позивача по збільшенню кредитного ліміту за відсутності згоди на це зі сторони відповідача слід вважати безпідставними та протиправними.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо проведення реструктуризації заборгованості без згоди на те позичальника ґрунтуються на помилковому тлумаченні ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування», не є предметом даного позову та відхиляються апеляційним судом.
Є помилковими та неспроможними доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем в підпункті 2.1.1.3.1 Умов та Правил надання банківських послуг та нікчемність цього підпункту згідно положень ч. 4 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою визначено, що умови договору про надання фінансових послуг, що порушують права клієнта порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними, з огляду на те, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, тобто в даному випадку відповідач посилається на закон, який не підлягав застосуванню в правовідносинах споживчого кредитування, що існують між сторонами.
Апеляційний суд також приймає до уваги, що судом першої інстанції відхилено надані позивачем Умови та Правил надання банківських послуг як складову договору, укладеного 27 серпня 2010 року між сторонами, та не приймає доводи апеляційної скарги в цій частині як необґрунтовані.
Враховуючи вищевикладене, та оскільки вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за процентами судом першої інстанції задоволені не були, апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги, що позивач у вересні 2014 року без попередження збільшив процентну ставку і заявлена до стягнення заборгованість відповідача по нарахованих у процентах за користування кредитом по процентній ставці 32,4 % та 42 % річних є неправомірною.
Крім того, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, та відхиляються апеляційним судом доводи ОСОБА_1 , що АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до ст. 1046 ЦК України не повинен був нараховувати проценти на раніше нараховані та віднесені до тіла кредиту проценти та пеню.
Так, згідно наявної в матеріалах справи виписки з рахунку ОСОБА_1 станом на 19 серпня 2020 року за період з 01 березня 2020 року по 25 січня 2012 року, у виписці відображено загальний рух коштів по рахунку, а залишок коштів після операції у від'ємному значенні 118865,91 грн. дорівнює загальному розміру заборгованості, яку АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з позичальника, звертаючись з позовом в жовтні 2020 року (а. с. 46 т. 1), та яка включає в себе заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками та відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.
Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, складеному на підставі зазначеної виписки, проценти і пеня віднесені до окремої складової заборгованості і до тіла кредиту в розмірі 77945,20 грн. не включені (а. с. 8 т. 1 зворот).
Враховуючи вищевикладене, є помилковими і доводи апеляційної скарги, що заборгованість по тілу кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 5345,48 грн. і становить, на думку заявника, різницю між заявленою сумою тіла кредиту 77945,20 грн. і сумою 72599,72 грн. процентів і пені, оскільки, як вже встановлено апеляційним судом, проценти і пеня віднесені до окремої складової заборгованості в загальному розмірі 118865,91 грн., яка в подальшому була зменшена позивачем до 115165,10 грн. (а. с. 187 - 193 т. 1).
Разом із тим, вважаючи доведеною заборгованість за тілом кредиту в розмірі 77945,20 грн. та стягуючи її з відповідача на користь позивача, судом першої інстанції залишено поза увагою, що банком здійснено часткове погашення відсотків за рахунок кредиту (а. с. 4 - 8 т. 1, стовпчик 4 розрахунку заборгованості) в загальному розмірі 37231,07 грн. за період з 30 червня 2015 року по 01 липня 2019 року.
Оскільки суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено погодження при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, відтак погашення відсотків за рахунок кредиту банком здійснено безпідставно і розмір заборгованості за тілом кредиту підлягає зменшенню на цю суму до 40714,13 грн., що судом першої інстанції залишено поза увагою і вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту необґрунтовано задоволені в повному обсязі.
Крім того, апеляційний суд частково приймає доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, який судом першої інстанції всупереч ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладено на відповідача в повному обсязі.
З викладених вище підстав апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, підлягає зміні в частині суми заборгованості за тілом кредиту, а саме зменшенню його до 40714,13 грн., а також в частині розподілу судових витрат, зменшивши їх до 735,70 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які за наслідками апеляційного перегляду задовольняються на 35 %.
Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо розміру цієї заборгованості здійснено в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки в частині розподілу судових витрат - з порушенням вимог ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розміру задоволених позовних вимог, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення, а саме зменшення розміру стягнутої з відповідача заборгованості за тілом кредиту до встановленої апеляційним судом 40714,13 грн., а судових витрат - до 735,70 грн.
В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі
За наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга задовольняється на 13 % (відповідачем визнано позов в розмірі 5345,48 грн., судом стягнуто 40714,13 грн.).
Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 409,89 грн. пропорційно до її задоволення.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року змінити в частині стягнутої суми заборгованості за тілом кредиту та в частині розподілу судових витрат, стягнувши на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-д код ЄДРПОУ 14360570) з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за тілом кредиту за договором від 27 серпня 2010 року в розмірі 40714,13 грн. та судовий збір в розмірі 735,70 грн.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 409,89 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.