Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/5108/2022
м. Київ Справа № 759/16359/21
26 квітня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді П'ятничук І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
07 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 грудня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів було передано на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Кіровоградської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів- роз'єднано та виділено у самостійне провадження.
На обґрунтування позовних вимог в частині стягнення аліментів позивачка зазначала, що 13 квітня 2016 року між нею та відповідачем Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управлінням юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб.
Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що протягом останніх років сімейні відносини між нею та відповідачем поступово погіршувалось, між ними виникали сварки та конфлікти, свідком яких стала дитина, що негативно впливає на її психологічний стан та спричиняє душевні страждання. Такі відносини призвело до того, що вони стали проживати окремо та не ведуть спільне господарство. Подальше спільне життя та збереження шлюбу з відповідачем суперечить інтересам її та дитини, а тому вона звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу. Дитина проживає разом з нею та вже два роки знаходиться повністю на її утриманні, відповідач повинен приймати участь в утриманні їх дитини , проте вказаного обов'язку не виконує, коштів на утримання дитини в добровільному порядку не надає.
З огляду на вище викладене та з урахуванням заяви про зміну позову просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи з 07.12.2018 року та до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись з таким рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року, 29 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставин справи.
Зазначає, що законодавством України правом на звернення до суду з позовом наділено кожну особу, права якої порушено, в тому числі і дитину. Проте, з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини до суду звернулась її мати ОСОБА_2 , а не дитина через свого законного представника. На думку апелянта, позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, діяла в своїх інтересах і від свого імені, а не в інтересах дитини.
Вважає, що позивачка ОСОБА_2 в цій справі має статус особи, якій не належить право вимоги про стягнення аліментів, а він, з огляду на те, що не порушував права ОСОБА_2 , не мав би бути відповідачем у цій справі, а тому, на його думку, сторони у цій справі є неналежними.
Звертає увагу суду, що кошти на утримання дитини присуджуються лише у разі, якщо обов'язок з утримання дитини добровільно не виконується або особа ухиляється від виконання такого обов'язку. Проте, з рішення суду першої інстанції не вбачається, що суд у законному порядку, на підставі наданих та досліджених доказів встановив факт невиконання ним, як батьком, в добровільному порядку обов'язку щодо утримання дитини.
Посилається також на те, що суд першої інстанції фактично не встановив наявність спору між сторонами, а тому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, повинен був закрити провадження у справі.
Звертає увагу, що на підставі незаконного рішення суду першої інстанції держава втрутилась в його право власності на майно (доходи), які він отримує та буде отримувати в майбутньому, передавши його частину іншій особі.
Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду подано не було.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві. (т. 1 а.с. 24)
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 14 вересня 2017 року Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві, актовий запис № 2685 від 12 жовтня 2016 року. ( т.1 а.с. 22)
Відповідно до копії довідки № 9113, виданої начальником КП "ЖЕО №1 Міської ради міста Кропивницького Ковальовою С.М. 06 грудня 2018 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_4 . (т. 1 а.с. 15)
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , стягуючи зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи з 07.12.2018 року та до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач є батьком малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає окремо від дитини та позивачки, кошти на утримання дитини не надає, а тому з нього на користь позивачки підлягають стягненню аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У ст. 51 Конституції України встановлено, що кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї; державою однаково охороняється як батьківство, так і материнство.
Сімейне законодавство також містить норми, що імплементують вказані принципи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України та ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно вимог ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 3 статі 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
З досліджених судом доказів встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, проте доказів, що шлюб розірвано до матеріалів справи не надано.
Як на підставу для звернення до суду з позовом про стягнення аліментів позивачка посилалась на те, що дитина вже два роки перебуває виключно на її утриманні, відповідач жодної фінансової участі у забезпеченні дитини не бере.
Відповідачем не надано суду доказів того, що він в добровільному порядку надає позивачці будь-яку фінансову допомогу на утримання дитини.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив надані докази, надав їм правову оцінку, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції у законному порядку та на підставі досліджених доказів не було встановлено факту невиконання відповідачем в добровільному порядку обов'язку щодо утримання дитини чи факту або ухилення його від виконання вказаного обов'язку, колегія суддів відхиляє, так як у випадку сплати аліментів на утримання дитини в добровільному порядку, саме відповідач повинен був надати суду відповідні докази. Проте, таких доказів відповідачем суду не надано.
Враховуючи, що відповідач є працездатною особою, у нього відсутні інші аліментні зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, щомісячно, починаючи з 07.12.2018 року та до досягнення дитиною повноліття з урахуванням того, що обов'язок по утриманню дитини в рівних частках лежить на обох батьках та що аліменти у такому розмірі будуть необхідними та достатніми для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_2 в цій справі має права вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини, а тому не є належним позивачем у справі, відповідач не порушував права ОСОБА_2 , а тому не є належним відповідачем у справі, колегія суддів відхиляє, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
До позовної заяви ОСОБА_2 було надано довідку № 9113, видану начальником КП "ЖЕО №1 Міської ради міста Кропивницького Ковальовою С.М., відповідно до якої дитина ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної скарги не надав доказів на спростування того, що дитина проживає разом з матір'ю, окрім того в апеляційній скарзі відповідач не зазначає, що дитина проживає з ним.
У відповідності до вимог статті 154 СК України, батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.
Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачка, як мати, з якою проживає неповнолітня дитина, не мала права звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини, а тому є неналежним позивачем у справі, а він є неналежним відповідачем, колегія суддів вважає безпідставними.
Також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції держава втрутилась в його право власно на майно (доходи), які він отримує та буде отримувати в майбутньому, передавши їх частину іншій особі, так як відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України та ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно вимог ст. 180СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідач ОСОБА_1 є батьком дитини ОСОБА_4 , а тому відповідно до зазначених вимог закону має обов'язок утримувати свою дитину.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції фактично не встановив наявність спору між сторонами, а отже відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України повинен був закрити провадження у справі, колегія суддів також відхиляє з огляду на наступне.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Відповідачем не надано суду доказів того, що між ним та позивачкою в добровільному порядку урегульовано питання матеріального утримання їх малолітньої доньки шляхом укладення договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини чи доказів сплати ним в добровільному порядку аліментів на утримання доньки, а тому між сторонами наявний спір щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
При цьому колегія суддів звертає увагу те, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: