Справа № 420/18072/21
22 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно впродовж проходження військової служби із застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення зі списків особового складу і не виплати компенсації на момент виключення зі списків особового складу управління та зняття з усіх видів забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати грошову компенсацію ОСОБА_1 за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення зі списків особового складу відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 13.03.2016 року №178;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення зі списків особового складу;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відшкодування за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відшкодування за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 758,87 грн. за кожен день затримки з 02.08.2021 року по дату остаточного розрахунку.
В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Одеси від 27.07.2021 року №178-ОС його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Водночас, на момент звільнення його зі служби, відповідач не виплатив йому всі належні кошти та не повідомив про нарахування і виплату належних сум, чим порушив вимоги чинного законодавства, а саме щодо вартості речового майна, що належить до видачі при звільненні, та її розміру.
З огляду на зазначене представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із адвокатським запитом щодо нарахування та виплати належних ОСОБА_1 грошових компенсацій та виплат.
20.09.2021 року листом №703/6855 за підписом начальника 26 Прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України позивачу було повідомлено, що виплата грошової компенсації за належне, але неотримане впродовж проходження військової служби речове майно без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, є неможливою, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства. Також зазначено, що заборгованість по виплаті грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно не є підставою для виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначених п.1 постанови КМУ від 08.02.1995 року №100.Також у листі повідомлено, що виплата грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, буде здійсненна в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 04.10.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Військова частина НОМЕР_1 адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками, а також ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року про відкриття провадження у справі №420/18072/21 отримала 25.10.2021 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.
У визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзиву відповідачем не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзиву у строк, встановлений судом, до суду не надано.
При цьому в ухвалі про відкриття провадження у справі Військовій частині НОМЕР_1 було роз'яснено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а також про можливість вирішення судом справи за наявними матеріалами відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.
06.10.2021 року провадження у справі №420/18072/21 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст. 236 КАС та поновлено 17.02.2022 року після виконання Військовою частиною НОМЕР_1 доручення суду та надання додаткових письмових доказів.
Відповідно до статті 64 Конституції України, навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану не може обмежуватися право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ч. 2 статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (26 Прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України).
Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Одеси від 27.07.2021 року №178-ОС ОСОБА_1
було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2021 року.
Водночас, як зазначає позивач, на момент звільнення його зі служби Військова частина НОМЕР_1 не виплатила йому грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно та не повідомила про її загальний розмір, який належить до виплати.
З огляду на вищезазначене, представник позивача 16.08.2021 року звернувся із адвокатським запитом №218 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому, серед іншого, просив надати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу.
19.08.2021 року листом №703/5914 позивачу було надано довідку №71 від 19.07.2021 року, в якій зазначено, що вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 становить 25428,05 грн.
Не погоджуючись із сумою, зазначеною у довідці №71 від 19.07.2021 року та вважаючи її необґрунтованою, представник позивача 07.09.2021 року звернувся до 26 Прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) із адвокатським запитом №252, в якому, серед іншого, просив виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно без застосування пропорції часу, а також виплатити середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 02.08.2021 року по дату остаточного розрахунку.
20.09.2021 року листом №703/6855 за підписом начальника 26 Прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України позивачу було повідомлено, що виплата грошової компенсації за належне, але неотримане впродовж проходження військової служби речове майно без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна є неможливою, оскільки порушує вимоги п.10 розділу І Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС від 31.10.2016 року №1132.
Також у листі зазначено, що заборгованість по виплаті грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно не є підставою для виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначених п.1 постанови КМУ від 08.02.1995 року №100. Крім того вказано, що виплата грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно буде здійсненна в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом власних праву та інтересів в адміністративній справі №420/18072/21.
Також судом встановлено, що 06.12.2021 року Військова частина НОМЕР_1 згідно платіжного доручення від 06.12.2021 року №2509 нарахувала та виплатила позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно, у розмірі 25428,05 грн.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов та надані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 9-1 Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.
За приписами абзацу другого пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2019 року №232 (далі - Інструкція №232), військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 року №1132 затверджено Інструкцію про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №1132).
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі - Порядок №178).
Пунктом 1 Порядку №178 закріплено, що цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно п. 2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
В силу вимог п.3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
За приписами пункту 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Формою довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178, визначено включення до неї, зокрема, даних щодо: найменування речового майна, року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна, кількості предметів, вартість за одиницю, суми грошової компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2021 позивач звернувся з рапортом до начальника прикордонного загону, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за недоотримане під час проходження військової служби речове майно у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно» та Наказу МВС від 31.10.2016 року №1132 «Про речове забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період».
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 відповідно до довідки №71 від 19.07.2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі, була нарахована та (з урахуванням сплати всіх передбачених законом податків та зборів) в подальшому виплачена грошова компенсація в сумі 25428,05 грн.
При цьому, як зазначив відповідач у листі від 20.09.2021 року №703/6855 (наданому у відповідь на адвокатський запит представника позивача) нарахування компенсації по цінам за роками видачі речового майна здійснювалося, зокрема, відповідно до вимог Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 року №1132.
Водночас суд акцентує увагу, що згідно з частиною першою статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому Інструкція №1132 визначає, що речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України. Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби (пункт 10 Інструкції №1132).
Разом з тим, Положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №178 не передбачено такого механізму розрахування суми грошової компенсації, а натомість закріплено обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно виходячи з закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.
Суд зауважує, що норми Інструкції №1132 не слід оцінювати як доповнюючі або конкретизуючі, оскільки вони фактично звужують право особи на грошову компенсацію та зменшують розмір відповідних виплат.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове слід керуватися відповідним належним актом вищої юридичної сили, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178. Норми ж Інструкції підлягають використанню лише в частинах, які не суперечать такому акту.
Суд зазначає, що відповідачем було застосовано пропорцію часу, що минув з дня виникнення у позивача права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини. Водночас, суд вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки норми п. 5 Постанови №178 визначають обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію, виходячи з закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.
З урахуванням вказаних вище норм, позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні з військової служби, виходячи з закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року (тобто року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 28.01.2021 року у справі №520/1190/2020, від 17.03.2020 року у справі №815/5826/16, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 14.11.2018 у справі №809/1488/16.
Також аналогічна правова позиція була висловлена П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 14 грудня 2021 року по справі №420/10145/21.
З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування грошової компенсації ОСОБА_1 за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби в повному обсязі, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178, із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення позивача зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування.
Для належного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки. Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення позивача зі списків особового складу, а також за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2021 року, з урахуванням проведеної раніше виплати.
Щодо позовних вимог позивача, про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, зобов'язання нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Також, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16.
Таким чином, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір невиплаченої суми, істотність частки цієї суми порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати (наявність вини), дата фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що відповідачем було невірно обраховано та виплачено ОСОБА_1 суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка за результатами судового розгляду адміністративної справи №420/18072/21 повинна буде бути перерахованою та виплаченою у збільшеному розмірі, суд доходить висновку, що остаточного та правильного розрахунку із ОСОБА_1 відповідачем фактично проведено ще не було.
З огляду на зазначене у суду відсутня можливість в межах розгляду адміністративної справі №420/18072/21, визначити суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, оскільки при такому визначенні повинна враховуватись вся сума, яка підлягала виплаті позивачу (а не її частина, що вже була сплачена), її істотна частка порівняно із середнім заробітком працівника, та дата фактичного розрахунку.
На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що остаточного розрахунку із позивачем відповідачем фактично проведено не було, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні вищезазначених позовних вимог, оскільки вони є передчасними.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/18072/21 не здійснювати.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування грошової компенсації ОСОБА_1 за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби в повному обсязі, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178, із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж проходження військової служби, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки. Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати виключення зі списків особового складу, а також за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2021 року, з урахуванням проведеної виплати.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький