Номер провадження: 22-ц/813/3987/22
Номер справи місцевого суду: 522/13036/20
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Драгомерецький М. М.
21.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року про закритття провадження у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни, Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Дмитра Миколайовича про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства частково, актів прийому-передачі нерухомого майна товариством, скасування рішень та записів про право власності,-
10 серпня 2020 року Одеська міська рада звернулась із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни, Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Дмитра Миколайовича про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства частково, актів прийому-передачі нерухомого майна товариством, скасування рішень та записів про право власності про визнання недійсними рішень частково, актів, скасування рішень та записів про право власності, у яких просила суду визнати недійсними рішення загальних зборів ТОВ «Петрекс Плюс», оформлене протоколом від 05.17.2017 року №13 в частині пункту щодо збільшення частки ОСОБА_1 у статутному капіталі шляхом внесення майна; про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Петрекс Плюс» оформлене протоколом від 05.01.2017 року №13, в частині пункту 27 щодо прийняття ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Петрекс Плюс» з внеском до статутного капіталу нежилого приміщення 127/1000 від всього житлового будинку у будинку АДРЕСА_1 ; про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна від 05.01.2017 року в частині передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внесків до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс»; про скасування рішень про державну реєстрацію та їх обтяжень від 21.07.2017 року №33602564 та 33603238 прийняті державним реєстратором Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Дубровіною О.В.; про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2020 року №51985058 та 51985397 прийняті державним реєстратором Орлівською сільською радою Ренійського району Одеської області Візирським Д.М.; про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №18745587; про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №18746388.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 липня 2020 року Виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв рішення №237 «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на громадську будівлю пам'ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 », яким було вирішено зареєструвати право комунальної власності територіальної громади м. Одеси на громадську будівлю пам'ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) загальною площею 5 022,0 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
03 липня 2020 року державним реєстратором юридичного департаменту Одеської
міської ради Єременко Іваном Миколайовичем було прийнято рішення про державну
реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 52957666 від 03.07.2020 року на підставі
якого було внесено до реєстру запис №37161301 про реєстрацію за територіальною
громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлового приміщення загальною площею 5 022 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
З цього періоду, як вважає позивач у нього з'явилося право на звернення до суду із вказаними позовними вимогами.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2020 року провадження по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни, Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Дмитра Миколайовича про визнання недійсними рішень частково, актів, скасування рішень та записів про право власності відкрито в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року заяву представника Одеської міської ради про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони органам та суб'єктам державної реєстрації прав, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо таких об'єктів нерухомого майна: нежилого приміщення, що складає 127/100 від всього житлового будинку, загальною площею 505,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1157690751101), нежилих приміщень №501А, загальною площею 203,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277519351101).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року заяву представника Одеської міської ради задоволено, в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року виправлено описку, а саме в частині зазначення часток нежилого приміщення на «505,6 кв.м.», коли помилково зазначено «505,5 кв.м.».
15 грудня 2020 року адвокат Ковальчук Роман Миколайовича в інтересах відповідача ТОВ «Петрекс Плюс» звернувся до суду із клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що у цій справі виник спір у правовідносинах із захисту права власності на майно, а сторонами цього спору є юридичні особи, що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року у задоволенні клопотання адвоката Ковальчука Романа Миколайовича в інтересах відповідача ТОВ «Петрекс Плюс» про закриття провадження у справі відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Петрекс Плюс» задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, у справі за заявою Одеської міської ради про забезпечення позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної О.В., державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Д.М. про визнання недійсними в частині рішень, актів, скасування рішень та записів про право власності, відмовлено.
30 квітня 2021 року адвокат Ковальчук Роман Миколайовича в інтересах відповідача ТОВ «Петрекс Плюс» повторно звернувся до суду із клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що основними вимогами Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Дубровіної О.В., державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирський Д. М. є:
визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Петрекс Плюс», оформлене
протоколом від 05.01.2017 року №13, в частину пункту 2 щодо збільшення частки ОСОБА_1 у статутному капіталі шляхом внесення наступного майна: нежилі приміщення
№501 А, загальною площею 98,4 кв. м., що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 27 січня 2014 року
(номер запису про право власності -4423997), 5 116 800,00 грн.;
визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Петрекс Плюс», оформлене
протоколом від 05.01.2017 року №13, в частині пункту 27 щодо прийняття ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Петрекс Плюс» з внеском до статутного капіталу таким майном: нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 12.07.2010 року (Реєстраційний номер - 10379386, Номер запису - 2570, в книзі - 78 неж-101), 23 426 000, 00 грн.;
визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна від 05.01.2017 року, справжність підпису на якому підтверджено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. зареєстрованого в реєстрі за №167, 168 в частині передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внесків до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс», тобто про спір виник між юридичними особами ТОВ «Петрекс Плюс» та Одеською міською радою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Визначаючи юрисдикцію в якій належить розглядати спір у цій справі, суд враховує, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Виходячи із зазначеного, належним відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та скасування реєстраційних дій / записів в ЄДР як похідної вимоги є юридична особа, а не її учасники, позаяк оспорюване рішення є результатом волевиявлення не окремого її учасника, а загальних зборів як органу юридичної особи (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.02.2020 №916/524/19).
Визнання недійсним рішення загальних зборів засновників, відображеного в протоколі зборів ТОВ «Петрекс Плюс» від 05 січня 2017 року, в частині внесення до статутного капіталу майна, що належить позивачу, слід вважати, що рішення загальних зборів засновників вичерпує свою дію після його реалізації створенням та державною реєстрацією товариства, а визнання такого рішення недійсним після його реалізації не впливає на зміст прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах, не спричиняє відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах. Вимоги ж позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників, що вичерпало свою дію його реалізацією (в частині внесення до статутного капіталу майна, що нібито належить позивачу) не підлягають розгляду судами в межах спору про захист права власності на майно юридичних осіб незалежно від юрисдикції. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.03.2018 року по справі №235/4376/15-ц.
Щодо позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію та їх обтяжень від 21.07.2017 року №33602564 та 33603238 прийняті державним реєстратором Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Дубровіною О.В.; про скасування рішень про державну реєстрацію та їх обтяжень від 15.04.2020 року №51985058 та 51985397 прийняті державним реєстратором Орлівською сільською радою Ренійського району Одеської області Візирським Д.М.; про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №18745587; про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №18746388.
Як зазначається, у справі яка розглядається, позивач звернувся з позовом про захист права власності на майно. Натомість позов не містить жодних вимог до відповідачів - фізичних осіб, задоволення яких відновлювало б порушене право позивача щодо володіння та користування спірним майном.
Таким чином, спір у цій справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, а сторонами цього спору є юридичні особи, що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства.
Крім того, Одеський апеляційний суд у постанові від 11 березня 2021 року зазначив, що виходячи зі змісту та предмету спору вбачається, що спір у справі виник у правовідносинах із захисту прав власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, а сторонами спору є юридичні особи - Одеська міська рада та ТОВ «Петрекс Плюс», що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства.
У підготовче засідання від 01 липня 2021 року з'явився представник Одеської міської ради та представник ТОВ «Петрекс Плюс». Інші учасники прави не з'явилися, про дату, час та місце повідомлялися належним чином. Представник ТОВ «Петрекс Плюс» клопотання про закриття провадження підтримав. Зазначив, що спір має розглядатись в порядку господарського судочинства, оскільки відповідачем у справі має бути лише ТОВ «Петрекс Плюс».
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс» про закриття провадження по цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни, Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Дмитра Миколайовича про визнання недійсними рішень частково, актів, скасування рішень та записів про право власності задоволено.
Суд провадження по цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрекс Плюс», Державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеській області Дубровіної Олени Володимирівни, Державного реєстратора Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області Візирського Дмитра Миколайовича про визнання недійсними рушень частково, актів, скасування рішень та записів про право власності, закрив та роз'яснив позивачу право на звернення із наведеними позовними вимогами в порядку господарського судочинства.
В апеляційній скарзі позивач, Одеська міська рада, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою.
На підставі ст. 29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», у виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02.03.2022р. та 16.03.2022р., у зв'язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., керуючись статтею 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», враховуючи рішення Ради суддів України №9 від 24.02.2022р. та рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022р. щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано Розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, до якого внесені зміни розпорядженням №2 від 16 березня 2022 року, відповідно до п.п. 3-4 якого:
Зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, підрозділів територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя, розгляд цивільних справ продовжити без участі учасників провадження в приміщенні Одеського апеляційного суду.
Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.
11 квітня 2022 року представник Одеської міської ради надав клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату у зв'язку із запровадженням у країні воєнного стану.
13 квітня 2022 року від адвоката ТОВ «Петрекс Плюс» надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку про залишення клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення та розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 21 квітня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача, Одеської міської ради, задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що аналіз предмета й підстав позову, викладених у позовній заяві, вказує на те, що позов у цій справі позивач (юридична особа) пред'явив до відповідачів (юридичних та фізичних осіб) з метою захисту свого права власності на майно, посилаючись на його незаконне надходження до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс» та безпідставне володіння вказаними товариством цим майном.
Вимоги про скасування державної реєстрації позивач (юридична особа) пред'явив до юридичної особи - ТОВ «Петрекс Плюс» як до особи, яка на час звернення з позовом володіє спірним майном та перешкоджає у здійсненні відповідних речових прав позивачем, тобто сторони спору про майно.
Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним Акту прийому-передачі нерухомого майна від 05.01.2017 року в частині передачі останніми до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс» нерухомого майна стосуються створення вказаного товариства. Натомість, задоволення вказаних позовних вимог до відповідачів - фізичних осіб не відновлює порушене право позивача щодо володіння та користування спірним майном, оскільки відповідно до позову сам позивач посилається на те, що спірні об'єкти нерухомості не існують, є знищеними. Також, зі змісту позовної заяви не вбачається, що спірні об'єкти нерухомості знаходилися у власності позивача до звернення з позовом до суду.
Виходячи зі змісту та предмету спору вбачається, що спір у даній справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, а сторонами цього спору є юридичні особи - Одеська міська рада та ТОВ «Петрекс Плюс», що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства. Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.
Посилання позивача, Одеської міської ради, в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки виниклий між сторонами спір є приватно правовим та розглядається в порядку цивільного судочинства, не приймаються до уваги за таких підстав.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 1 та 2 постанови №3 Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, роз'яснив, що Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI).
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108-114 ЦПК).
У пункті 3 постанови №3 Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, звернув увагу судів на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий».
Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього Кодексу),вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини першої статті 20 цього Кодексу).
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Згідно зі статтею 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий
орган, якщо інше не встановлено законом.
У пунктах 23-35 постанови від 22 березня 2018 року у справі №235/4376/15 (провадження №14-2цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила наступний правової висновок: «Аналіз предмета й підстав позову, викладених у позовній заяві, а також доводів, наведених у апеляційній та касаційній скаргах, вказує на те, що позов у цій справі позивач пред'явив до відповідачів з метою захисту свого права власності на майно, посилаючись на його незаконне надходження до статутного капіталу ТОВ «Інтерлак» та безпідставне використання цим товариством; вимоги про повернення майна та про усунення перешкод у користуванні майном ґрунтуються на положеннях глави 29 Розділу І книги третьої ЦК України «Захист права власності».
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини вважаються корпоративними, є помилковим.
Разом з тим, визначаючи юрисдикцію в якій належить розглядати спір у цій справі, суд враховує, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час звернення з позовом), згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу (у згаданій редакції), а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.Таким чином, за змістом статей 1, 4-1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) та пункту 6 частини першої статті 20 цього Кодексу (в чинній редакції) господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсним актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Як уже зазначалося, у справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом про захист свого права власності на майно відповідно до положень статті 387 ЦК України, за якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (що відповідає положенням статті 391 цього Кодексу), тобто з віндикаційною та негаторною вимогами.
Вимоги про витребування майна та про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження майном позивач пред'явив до ТОВ «Інтерлак» як до особи, яка на час звернення з позовом володіє спірним майном та перешкоджає у здійсненні відповідних речових прав позивачем, тобто сторони спору про майно.
Натомість позов не містить жодних вимог до відповідачів - фізичних осіб, задоволення яких відновлювало б порушене право позивача щодо володіння та користування спірним майном.
Таким чином, спір у цій справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, а сторонами цього спору є юридичні особи, що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства.
Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «Інтерлак», відображеного в протоколі установчих зборів цього товариства від 3 вересня 2012 року, в частині внесення до статутного капіталу майна, що належить позивачу, суд вважає, що рішення загальних зборів засновників про створення товариства вичерпує свою дію після його реалізації створенням та державною реєстрацією товариства, а визнання такого рішення недійсним після його реалізації не впливає на зміст прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах, не спричиняє відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах.
За змістом статті 143 ЦК України, статей 4, 51 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту, в якому повинні міститися, зокрема, відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів; саме статут товариства як установчий документ регулює управління товариством і його діяльність та може бути визнаний недійсним у разі його невідповідності положенням чинного законодавства за позовом до товариства як відповідача.
Вимоги ж позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «Інтерлак» від 3 вересня 2012 року, що вичерпало свою дію його реалізацією (в частині внесення до статутного капіталу майна, що належить позивачу, та визначення його юридичної адреси) не підлягають розгляду судами в межах спору про захист права власності на майно юридичних осіб незалежно від юрисдикції.
Приписи пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції станом на день прийняття ухвали судом першої інстанції) про те, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, слід вважати такими, що стосуються також випадків, коли справа не підлягає розгляду в судах незалежно від видів судочинства».
У справі, що розглядається, предметом спору є оспорювання Одеською міською радою права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 кв.м. та нежитлове приміщення №501А, загальною площею 203,3 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що були внесені до статутного капіталу ТОВ «Петрекс Плюс» та належать цьому товариству, тому відповідачем має бути саме ТОВ «Петрекс Плюс» як власник нежитлових приміщень й отже, спір виник між юридичними особами, який має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Аналізуючи зазначені норми права, положення Конституції України, роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правової висновок Великої Палати Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку, виходячи зі змісту та предмету спору вбачається, що спір у даній справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності, а сторонами цього спору є юридичні особи - Одеська міська рада та ТОВ «Петрекс Плюс», що відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства. Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому є законні підстави закриття провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.
Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду судом першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 21 квітня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дришлюк
Р.Д.Громік