Номер провадження: 22-ц/813/3805/22
Номер справи місцевого суду: 521/20764/20
Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
21.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів, -
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він є клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк», має карткові рахунки.
13 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кишинів (республіка Молдова) з його валютних рахунків без його участі через банкомат були зняті 16 950 евро та 2 984 долларів США готівкових коштів.
Позивач стверджував, що зазначені транзакції він не ініціював, знаходився в Україні.
16 квітня 2019 року, дізнавшись через систему «Приват 24» про безпідставне зняття грошових коштів, він через банк заблокував картки.
18 квітня 2019 року направив відповідачу лист з проханням поставити картки до СТОП-листа платіжної системи.
24 квітня 2019 року звернувся до органів поліції із заявою про вчинення злочину.
15 травня 2019 року АТ «КБ «Приватбанк» листом відмовив позивачу у поверненні безпідставно знятих з рахунків коштів.
Посилаючись на порушення банком умов безпеки, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд стягнути на свою користь спірні кошти.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, пояснивши, що проведення спірних грошових операцій не ініціював, інформацію щодо ПІН коду, будь-яких відомостей щодо кредитних карток не розголошував, картки третім особам не передавав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи в порядку статей 128-130 ЦПК України, скористався процесуальним правом надання відзиву, позов не визнав, стверджуючи, що він не є доведеним позивачем, позивач сприяв незаконному використанню ПІН-коду.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2021 року позов задоволено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі АТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
На підставі ст. 29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», у виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02.03.2022р. та 16.03.2022р., у зв'язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., керуючись статтею 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», враховуючи рішення Ради суддів України №9 від 24.02.2022р. та рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022р. щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано Розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, до якого внесені зміни розпорядженням №2 від 16 березня 2022 року, відповідно до п.п. 3-4 якого:
Зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, підрозділів територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя, розгляд цивільних справ продовжити без участі учасників провадження в приміщенні Одеського апеляційного суду.
Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 21 квітня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 13 травня 2010 року є клієнтом АТ КБ ПриватБанк за договором банківського обслуговування.
Зазначені обставини визнані відповідачем.
Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» по картці/рахунку НОМЕР_1 позивача за період 13.04.2019 року - 16.04.2019 року на території Молдови, місто Кишинів відбулось зняття готівки в банкоматах на загальну суму 16 950,19 евро.
За випискою АТ КБ «Приватбанк» по картці/рахунку НОМЕР_2 за період 13.04.2019 року - 16.04.2019 року на території Молдови, місто Кишинів відбулось зняття готівки в банкоматах на суму 2 984,70 доларів США.
Позивач стверджував, що зазначені транзакції він не ініціював, фізично знаходився в Україні.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно інформації Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22.05.2019 року №т184/К-6820 позивач 12.04.2019 року перетнув державний кордон України на виїзд, пункт пропуску Маяки-Удобне та на в'їзд, пункт пропуску Старокозаче.
16 квітня 2019 року, дізнавшись через систему «Приват 24» про безпідставне зняття грошових коштів, він через банк заблокував картки.
Блокування карток підтверджується даними з електронного кабінету оператору телефонного мобільного зв'язку Київстар від 16.04.2019 року, за якими позивачем здійснено повідомлення на контактний телефон 3700 АТ КБ «ПриватБанк».
16 квітня 2019 року о 12:42 та 12:44 спірні картки-рахунки - заблоковані (електронний кабінет АТ КБ «Приватбанк»).
23 квітня 2019 року письмовою заявою позивач просив банк повернути безпідставно зняті з карток грошові кошти.
24 квітня 2019 року позивач звернувся до Малиновського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення злочину.
Листом №20.1.0.0.0/7-190423/2692 від 15 травня 2019 року Банк відмовив позивачу у поверненні спірних грошових коштів.
Підставою відмов банк визначив правильне введення ПІН-коду карток.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року по справі №521/7386/19 посадових осіб Малиновського ВП ГУНП в Одеській області зобов'язано внести до ЄРДР відомості, викладені в заяві ОСОБА_1 від 24 квітня 2019 року.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно із пунктом 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 , емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 5 розділу 6 Положення користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу 6 Положення).
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач лише надав як доказ ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року про зобов'язання уповноважених посадових осіб Малиновського ВП ГУНП в Одеській області виконати вимоги ст. 214 КПК України, а саме внести до ЄРДР відомості викладені в заяві ОСОБА_1 від 24.04.2019р., розпочати розслідування та через 24 години з моменту винесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (а.с. 18-19), проте не надано жодного доказу провини Банка або норми права, відповідно до якої відповідач (Банк) повинен відновити стан рахунка позивача за власний кошт. На даний час не має жодної інформації про те, що оскаржувана позивачем операція визнана правоохоронними органами або судом шахрайською операцією.
При вирішенні даної справи підлягає застосуванню пункт 9 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів· і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 05.11.2014р. №705 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин): Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Тобто, обов'язок доводити, що дії/бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу покладається лише в тому випадку, якщо операція вчинена без фізичного пред'явлення платіжної картки.
В даному випадку спірні транзакції вчинені із фізичним пред'явленням платіжної картки із введенням коректного ПІН-коду у банкоматі, що вбачається із виписки (первинного документу), а також не спростовано позивачем.
Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення.
З матеріалів справи чітко вбачається, що позивач не повідомив Банк своєчасно, у передбачений договором спосіб, про втрату такого засобу та вчинення спірних операцій.
Позивач про блокування карток звернувся до Банку лише через 4 (чотири) дні (16.04.2019 року).
Відповідно до п.1.1.2.1.12 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), Клієнт зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання втраті (викраденню) карток, стікера PayPass, сім-карти мобільного телефона, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу, або їхньому незаконному використанню.
Згідно із п. 1.1.2.1.21. Умов клієнт повинен негайно повідомляти Банк шляхом - дзвінка до Колл-центру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту, про втрату/викрадення карти, стікера PayPass, SІМ-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками (а також за рахунками 3-х осіб).
Відповідно до п. 1.1.5.13 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт несе відповідальність в повному об'ємі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви Клієнта про блокування картки/рахунку/на рух коштів, номеру мобільного телефону на надання банківських послуг.
Згідно із п. 2.1.1.2.20 Умов та правил Надання банківських послуг, клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами.
Відповідно до п. 2.1.1. 7.4 Умов та правил надання банківських послуг, держатель Картки несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення Держателя Картки до Банку та заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Карти в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач дійсно звернувся до Банку у передбачений законом та договором строк для повідомлення про втрату кредитної картки та оскарження операцій по його рахунку, а також блокування відповідних рахунків.
Судом встановлено, що спірні операції вчинено через банкомати, тобто, з фізичним пред'явленням платіжної картки, а також із веденням коректного ШН-коду.
Враховуючи вищевказані норми права, а також умови договору, клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз'яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями Банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Встановлено, що АТ «КБ «ПриватБанк» поніс та документально підтвердив сплату судового збору при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в сумі 9 764,43 (а.с. 81), тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь Банку з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9 764,43 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 21 квітня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дришлюк
Р.Д.Громік