Номер провадження: 11-сс/813/609/22
Номер справи місцевого суду: 501/4360/19 1-кс/501/204/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
21.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 12 квітня 2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, у кримінальному провадженні № №12019160160000798 від 11.12.2019 року,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання слідчого СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області (на теперішній час - ВП №1 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області) ОСОБА_8 , погоджене прокурором Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 (на теперішній час - Чорноморська окружна прокуратура).
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16 травня 2022 року, включно. Взято підозрюваного ОСОБА_7 під варту в залі суду.
Мотивуючи оскаржуване рішення, слідчий суддя послався на наявність підстав та обставин, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні злочину із застосуванням насильства (п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК), яке могло спричинити загибель людини.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою, зокрема, захисник стверджує, що:
- дії слідчого щодо вручення викликів та письмового повідомлення про підозру відбулись із порушенням ч.2 ст. 135 КПК України, а сама підозра є необґрунтованою;
- ризик переховування обвинуваченого від органів досудового слідства та суду є недоведеним, з огляд на недостатність посилання на тяжкість інкримінованого злочину та вилучення під час обшуку у підозрюваного закордонного паспорту;
- ризик вчинення підозрюваним незаконного впливу на потерпілого та свідків є також не доведеним, так матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_7 таких дій;
- слідчим суддею не було враховано соціальні зв'язки підозрюваного, а саме те, що підозрюваний має місце проживання, неофіційну дружину, малолітню доньку та повнолітнього сина, хворих мати та брата, які перебувають на його утриманні.
Посилаючись на викладене, захисник просить скасувати оскаржену ухвалу, відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
Позиції учасників судового розгляду.
20.04.2022 року до апеляційного суду від прокурора Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_10 надійшло клопотання, у якому останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги захисника, ухвалу слідчого судді просить залишити без змін, та справу розглядати у його відсутності.
Крім того, 21.04.2022 року захисник ОСОБА_6 подала клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності підозрюваного та його захасника.
Відповідно до положень ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки учасники судового провадження до апеляційного суду не з'явилися, про час місце та розгляд були повідомлені належним чином.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Відповідно до ч.1 ст.176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного.
Згідно із ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Зі змісту оскарженої ухвали слідчого судді вбачається, що вона відповідає приписам вищенаведених норм кримінального процесуального закону, оскільки в ній наведені положення кримінального процесуального закону, якими керувався слідчий суддя при постановленні ухвали, а також мотиви прийнятого рішення і його обґрунтування.
Щодо зауважень апелянта про порушення органом досудового слідства норм КПК України, апеляційний суд зауважує, що відповідні обставини при розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряються та звертає увагу на те, главою 26 КПК України передбачений окремий інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування, який служить вихідною гарантією захисту прав учасників кримінального провадження і є однією із засад кримінального провадження.
Апеляційний суд щодо посилань апелянта на необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри вважає за необхідне звернути увагу на те, що за загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, п.32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Слідчий суддя, а також апеляційний суд, незалежні у своїй діяльності, суб'єктивно оцінюють наявність достатніх умов та обґрунтованих належних доказів, що особа ймовірно могла вчинити інкримінований їй злочин.
Враховуючи вимоги п.1 ч. 1 ст. 194 КПК України, які узгоджуються з наведеними рішеннями ЄСПЛ, слідчий суддя, не вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, доведеність його вини, належність та допустимість наданих стороною обвинувачення доказів, виходячи лише з фактичних даних, що містяться в матеріалах, доданих до клопотання, дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованої підозри, тобто про його причетність до вчинення злочину за викладених у клопотанні обставин.
Слідчий суддя також дав належну оцінку ризикам, зазначеним слідчим в клопотанні і дійшов правильних висновків, обґрунтувавши їх в своєму рішенні про наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені статтею 177 цього Кодексу, та на які вказує слідчий та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам, зазначеним у клопотанні.
Посилання захисника на недоведеність та відсутність заявлених слідчим ризиків можливості переховування підозрюваного від органів слідства та суду та вчинення підозрюваним незаконного впливу на свідків та потерпілого, апеляційний суд відхиляє як безпідставні та звертає увагу на наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Перевіряючи обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, апеляційний суд встановив його належність в оскаржуваній ухвалі.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, заявлені слідчим існують та виправдовують тримання підозрюваного під вартою, обумовлені суспільною необхідністю, є пропорційними та обґрунтованими щодо обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного, оскільки слідчий суддя дотримався при розгляді клопотання слідчого приписів ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а також існування ризиків переховування останнього від суду та здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків виправдовують застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно підозрюваного та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість ухвалу слідчого судді.
Таким чином, апеляційний суд констатує безпідставність доводів сторони захисту про відсутність підтвердження існування ризиків, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу, зокрема, протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апелянта про недостатність врахування тяжкості інкримінованого особі злочину при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, звертає увагу на таке.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що тяжкість покарання не була єдиною підставою для висновку слідчого судді про доведеність, заявлених слідчим ризиків. Окрім того, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК України, а саме: закінчений замах (якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі) замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, що карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, а отже відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким кримінальним правопорушенням.
Тож, на переконання апеляційного суду, тяжкість покарання у даному випадку є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції і в частині існування ризику впливу ОСОБА_7 на потерпілого та свідків в рамках кримінального провадження, оскільки перебування у статусі підозрюваного та тяжкість можливого покарання може викликати у ОСОБА_7 активні дії щодо впливу на них, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Посилання сторони захисту на похилий вік потерпілого, а отже і недостовірність його показів апеляційний суд до уваги не приймає та розцінює як спосіб самозахисту, оскільки в світлі інкримінованих обставин справи зазначене не є фактором достатньо переконливим, щоб нівелювати вищевстановлені ризики.
Враховуючи вищевикладене, безпідставними є посилання апелянта на обрання занадто суворого запобіжного заходу з посиланням на недоведеність необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_7 у випадку обрання більш м'якого запобіжного заходу на вказаній стадії кримінального процесу слідчому судді, як і апеляційному суду надано не було. Застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту та особистого зобов'язання є недоцільним, з огляду на м'якість, а також встановлені в судовому засіданні ризики, та не забезпечать належне виконання підозрюваним обов'язків.
Таким чином, на думку апеляційного суду, в цьому випадку суспільний інтерес перебування підозрюваного під вартою, переважає особистий інтерес підозрюваного.
Соціальні зв'язки обвинуваченого апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки, на переконання апеляційного суду, місце проживання, наявність родини не є достатньо переконливими обставинами, щоб нівелювати існуючі на час постановлення оскаржуваної ухвали ризики.
Окрім того обставини ж щодо наявності у обвинуваченого дітей та неофіційної дружини належними доказами стороною захисту підтверджені не були, окрім того, апеляційний суд зауважує, що наявність у особи дітей сама по собі не свідчить про прийняття активної участі у їх вихованні, а перебування у шлюбі - про перебування другого з подружжя на утриманні. Не доведеним є і стан здоров'я брата та матері, як і потребування ними догляду з боку підозрюваного.
Крім того, стороною захисту не надано будь-яких документів на підтвердження працевлаштування ОСОБА_7 , джерел його доходів, а відтак і здатності утримувати будь-яких осіб.
Також слід зазначити, що прийняття участі у благодійних проектах та відсутність, на теперішній час, фактів вчинення підозрюваним спроб переховування та впливу на свідків, жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за наявності ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, неможливим є застосування жодного із більш м'яких запобіжних заходів забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, тому застосування тримання під вартою, на даному етапі є виправданим.
Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою.
Згідно з п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статями 177, 178, 370, 372, 376, 404, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 12 квітня 2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, у кримінальному провадженні № №12019160160000798 від 11.12.2019 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3