Номер провадження: 22-ц/813/3991/22
Номер справи місцевого суду: 523/6972/21
Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.
Доповідач Погорєлова С. О.
20.04.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Малиновського О.М. 12 липня 2021 року у м. Одеса, -
встановила:
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» звернулось до суду з позовними вимогами, в яких зазначило, що на виконання мирової угоди, затвердженою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2018 року у справі №522/16880/18, Товариство сплатило на користь ОСОБА_1 46 990,42 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28.05.2019 року зазначену вище ухвалу суду було скасовано за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
28.10.2020 року Товариство звернулось з письмовою претензією до відповідача про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, яке було залишено без задоволення.
Посилаючись на ч.1 ст.1212 ЦК України, Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 46 990,42 грн.
Рішенням Суворовського районного суду м.?Одеси від?12 липня?2021 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» було відмовлено.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансфорт», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач законно і обґрунтовано вимагав повернення грошових коштів у розмірі 46 990,42 грн., сплачених на банківський рахунок ОСОБА_1 , правомірно керуючись ст. ст. 1212, 1215 ЦК України і правовими висновками Верховного Суду щодо правильного застосування цих статей Кодексу, так як вказані кошти є безпідставно набутими ОСОБА_1 і такими, що підлягають поверненню у зв'язку з навмисними недобросовісними діями набувача такої виплати.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2018 року (справа №522/16880/18) було затверджено мирову угоду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» про стягнення заборгованості по заробітної платі.
На виконання затвердженої судом мирової угоди Товариством, за платіжним дорученням №1173 від 17.12.2018 року, було перераховано на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_1 46 990,42 грн. з призначенням платежу «нецільова благодійна допомога».
Постановою Одеського апеляційного суду від 28.05.2019 року було скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2018 року (справа №522/16880/18), а справу за позовними вимогами ОСОБА_1 було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
При новому розгляді, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» про стягнення заборгованості по заробітної платі було відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22.10.2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року було скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» на його користь була стягнута заборгованість по заробітній платі в розмірі 46 990,42 грн. та 19 202 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Предметом заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» позову є вимога про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, отриманих останнім від позивача за ухвалою суду, яка згодом була скасована. На думку позивача, скасування ухвали суду вказує на безпідставність отриманих ОСОБА_1 грошових коштів, стягнення яких передбачено ч.1 ст.1212 ЦК і України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Згідно з частиною першою зазначеної статті, не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмується, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 753/15556/15-ц зазначила про те, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки і недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У даній справі, виплата нецільової благодійної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку, недобросовісність з боку відповідача також судом не встановлена.
Відповідач ОСОБА_1 отримав грошові кошти за рішенням суду, а саме за ухвалою суду про затвердження мирової угоди, яку згодом було скасовано.
Таким чином, у даному випадку, застосуванню підлягають норми ч.ч.1,9,10 ст.444 ЦПК України, якими врегулювано питання про поворот виконання рішення суду.
Так, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої-третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.
Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 3- рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.
Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посилання ТОВ «Трансферт» на статтю 1212 ЦК України, як на підставу заявлених позовних вимог, та якою передбачені випадки коли безпідставно набуте майно підлягає поверненню, є безпідставними, оскільки існує інший, процесуальний порядок вирішення питання про повернення грошових коштів, сплачених за скасованим судовим рішенням, розгляд якого провадиться судом, який ухвалив рішення, за заявою сторони по справі.
Колегія суддів погоджується зі вказаним висновком суду та вважає безпідставними доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» про неможливість застосування у даному випадку положень ст. 444 ЦПК України, та необхідність врахування ст. ст. 1212, 1215 ЦК України, так як спірні кошти є безпідставно набутими ОСОБА_1 і такими, що підлягають поверненню у зв'язку з навмисними недобросовісними діями набувача такої виплати.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору у справі було стягнення заборгованості по заробітній платі та суми компенсації, питання щодо яких не вирішено у мирової угоді, затвердженої судом першої інстанції 30.11.2018 р. між сторонами, а натомість, вказана мирова угода укладена щодо добровільної, за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт», сплати на користь ОСОБА_1 нецільової благодійної допомоги, яка предметом спору не була.
Таким чином, сплата позивачем на користь відповідача нецільової благодійної допомоги не може вважатися виплатою, що випливає з трудових правовідносин, а тому на дані правовідносини не розповсюджуються положення статей 239 КЗпП України, частини другої статті 445 ЦПК України, що давало Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» правову можливість звернутись до суду із заявою про поворот виконання рішення суду.
Нецільова благодійна допомога не належить до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних, компенсаційних виплат, а є матеріальною допомогою разового характеру, а відтак, не підпадає під встановлені ст. 1215 ЦК України обмеження щодо повернення безпідставно набутого майна.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» вказані висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Суворовського районного суду м.?Одеси від?12 липня?2021 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт» - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м.?Одеси від?12 липня?2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2022 року.
Судді Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова
А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе