Номер провадження: 11-кп/813/1248/22
Номер справи місцевого суду: 522/22053/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2022 року про продовження строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020161500001614 від 20 жовтня 2020 року, -
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2022 року було задоволено клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, продовжений строк тримання під вартою на 60 днів, до 27 травня 2022 року включно.
В якості альтернативного запобіжного заходу визначена застава - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 42 040 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подали.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити відносно неї запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що навіть обґрунтована підозра не може бути підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
Крім того, тяжкість можливого покарання не є підставою для застосування тримання під вартою.
Обвинувачена стверджує, що прокурор не довів існування заявлених ним ризиків та взагалі не надав їй копії клопотання про продовження тримання під вартою.
При цьому суд першої інстанції не врахував, що вона утримується під вартою вже півтора року, а також має хронічні захворювання, які не лікуються в умовах слідчого ізолятору.
Обвинувачена вважає, що суд порушив її права, оскільки розглянув клопотання без її участі.
Позиції учасників апеляційного провадження.
У своїй апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 просила розглядати апеляційну скаргу без її участі.
Прокурор Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_7 надіслала до апеляційного суду заяву про розгляд апеляційної скарги без участі прокурора. При цьому заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити оскаржену ухвалу без змін.
Відповідно до ч.1 ст. 406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд, керуючись ч.1 ст.406 КПК України, вважає за можливе ухвалити судове рішення за результатами розгляду апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_6 в письмовому провадженні.
Мотиви апеляційного суду.
Дослідивши виділені матеріали судового провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається зі змісту оскарженої ухвали, на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12020161500001614 від 20 жовтня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення по суті, оскільки не має законних підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_6 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого кримінального правопорушення, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.185 КК України, оскільки на даному етапі кримінального провадження питання щодо обґрунтованості обвинувачення, оцінки доказів та встановлення вини обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину, відноситься до компетенції суду першої інстанції за результатами судового розгляду.
Оскарженою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2022 року обвинуваченій ОСОБА_6 був продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР №12020161500001614, судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин кримінального провадження.
Разом з тим, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину за який, у разі доведеності вини, їй може бути призначене покарання у виді позбавлення волі до п'яти років.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій продовжує існувати ризик того, що вона може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів.
Крім того, ризик переховування обвинуваченої від суду підтверджується також тим, що обвинувачена не має постійного місця роботи та утриманців, що свідчить про відсутність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків обвинуваченою ОСОБА_6 , з метою змінити їх показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі судового розгляду не зможе запобігти заявленим прокурором ризикам та не дозволить контролювати місце перебування обвинуваченої ОСОБА_6 , яка у випадку застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_6 про недоведеність існування передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового провадження лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_6 та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, які були встановлені судом першої інстанції.
У своїй апеляційній скарзі, обвинувачена зазначила про те, що суд порушив її права, розглянувши клопотання прокурора без її участі.
Разом з тим, зі змісту оскарженої ухвали убачається, що, суд першої інстанції зазначив про те, що, враховуючи впровадженням на території України воєнного стану, відповідно до Указу Президента України та Верховного головнокомандувача ОСОБА_8 від 24.02.2022 №64/2022 та Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, конвойний підрозділ припинив свою роботу та не доставив обвинуваченого до приміщення суду. Провести судове засідання в режимі відеоконференції не має можливості з технічних причин.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 у судовому засіданні був присутній її захисник ОСОБА_9 , який в свою чергу заперечував проти клопотання прокурора.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченої про те, що суд першої інстанції не врахував наявність у неї хронічних захворювань, які неможливо лікувати в умовах слідчого ізолятору, апеляційний суд зазначає про таке.
Згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинуваченої у разі наявності у неї медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачена ОСОБА_6 додала до апеляційної скарги медичні документи щодо стану її здоров'я від 12.08.2020 року та 24.09.2020 року.
В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що обвинувачена не додала до апеляційної скарги медичних документів щодо стану її здоров'я на теперішній час, а також доказів того, що вона зверталася за медичною допомогою, та їй було відмовлено у наданні такої, або така допомога, яку вона потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано доказів незадовільного стану здоров'я обвинуваченої, який на теперішній час унеможливлює її перебування під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням положень п.1) ч.5 ст.182 КПК України, обставин злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , особи обвинуваченої, яка не має міцних соціальних зв'язків, раніше вчиняла корисливі злочини, обґрунтовано визначив заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 42 040 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти встановленим ризикам.
За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування до неї запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 .
Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст. 8 Конституції України, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст.28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч.1 ст.318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Обвинувачена у своїй апеляційній скарзі наголошувала на тому, що вона перебуває під вартою понад півтора року, що свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачена утримується під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28 та ч.1 ст.318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 418, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 29 березня 2022 року, якою ОСОБА_6 , обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, продовжений строк тримання під вартою на 60 днів, до 27 травня 2022 року включно - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання принципу розумності строків, передбаченого ст.28 КПК України, під час здійснення судового розгляду кримінального провадження №12020161500001614 від 20 жовтня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4