Справа № 127/32855/19
Провадження № 22-ц/801/721/2022
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Шемета Т. М.
21 квітня 2022 рокуСправа № 127/32855/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Якименко М. М.,
секретар судового засідання Француз М. Г.,
учасники справи:
позивач Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,
відповідачі (особи, які подали апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Венгрин О. О. в м. Вінниця, дата складення повного тексту 03 березня 2020 року,-
У грудні 2019 року КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та просило стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за надані послуги з централізованого теплопостачання, яка склалася станом на 31 серпня 2019 року в розмірі 52940 грн 40 к., а також нараховані згідно ст. 625 ЦК України 1936 грн 48 к. - 3% річних, 4630 грн 57 к. - інфляційні.
Позовна заява мотивована тим, що КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» запропонувало населенню публічну оферту для ознайомлення та укладення договорів про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання шляхом опублікування у Вінницькій газеті № 32 від 03 серпня 2018 року типового договору приєднання. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які проживають в квартирі по АДРЕСА_1 , не відмовились від укладення договору, тому вважаються такими, що погодились з умовами типового договору. КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» своєчасно та регулярно надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в квартиру, де проживають відповідачі. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не виконують зобов'язання з оплати послуг з централізованого теплопостачання, зв'язку з чим виникла заборгованість , яка станом на 31 серпня 2019 року становить 52940 грн 40 к.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року позов задоволено:
-стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого теплопостачання, яка склалася станом на 01 вересня 2019 року в розмірі 52940 грн 40 к., 1936 грн 48 к. - 3% річних, 4630 грн 57 к. - інфляційні, а також 960 грн 50 к.понесених позивачем по сплаті судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність спірних правовідносин між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , встановив, що права позивача відповідачами порушені, оскільки вони не оплачували послуги з централізованого теплопостачання.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2022 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що вони не є споживачами послуг з централізованого теплопостачання за адресою АДРЕСА_1 , оскільки за місцем реєстрації не проживають. Наданий КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» розрахунок заборгованості не відповідає дійсності, тому що у ньому за кожен місяць вказана різна сума боргу. У оскаржуваному рішенні не вказаний період за який стягується борг, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Договір між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не укладався.
Відзив на апеляційну скаргу від КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», впродовж встановленого апеляційним судом строку, не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Думанський В. О. подану апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав, просили її задовольнити.
Представник позивача КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Коренюк М. В. заперечила проти апеляційної скарги, зазначила, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на нормах закону та обставинах справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують викладених у ньому висновків.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлена належним чином, про що свідчить трекінг вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомила, тому суд ухвалив розглянути справу без її присутності.
Апеляційний суд згідно з вимогами статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
По справі встановлено наступні обставини:
КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» є постачальником теплової енергії та гарячого водопостачання до квартири АДРЕСА_2 , яка відповідно до договору купівлі-продажу від 22 листопада 2002 року належить на праві власності ОСОБА_2 (а. с. 44).
Як слідує з витягу особового рахунку № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 , у ній зареєстровані: ОСОБА_2 - власник, ОСОБА_1 - син (а. с. 8).
Факт реєстрації ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 також підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 74557 від 11 грудня 2019 року (а. с. 19).
Згідно оборотної відомості та розрахунку суми заборгованості заборгованість відповідачів за надані послуги централізованого теплопостачання за період з вересня 2016 року по серпень 2019 року становить 52940 грн 40 к. (а. с. 6, 7).
Між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу сплати коштів за спожиті послуги з централізованого теплопостачання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон).
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону).
Згідно із частиною першою статті 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» запропонувало населенню публічну оферту для ознайомлення та укладення договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води шляхом опублікування у Вінницькій газеті № 32 від 03 серпня 2018 року типового договору приєднання, зміст договору розміщено на веб-сайті підприємства.
Відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини 5 статті 13 Закону у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату.
Крім того, відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 13 Закону, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Матеріалами справи встановлено, що між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та відповідачами відсутні належно оформлені договірні відносини, однак своєю поведінкою відповідачі засвідчили свою волю до настання відповідних правових наслідків, а саме отримання ними зазначених послуг.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2012 р. у справі № 6-68цс12.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність спірних правовідносин між сторонами, вірно встановив, що права позивача відповідачами порушені, оскільки відповідачі не оплачували надані послуги з централізованого теплопостачання, тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про те, що вони у квартирі АДРЕСА_2 не проживають, тому не являються споживачами послуг з централізованого теплопостачання з огляду на таке.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 «Про житлово-комунальні послуги» зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
Оскільки місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у встановленому порядку зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 , більше того, з особового рахунку № НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_2 є власником цієї квартири, то вони є споживачами житлово-комунальних послуг, тому мають відповідати за порушення зобов'язань за оплату їх вартості солідарно.
Безпідставними є також посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено відповідний розмір суми заборгованості відповідачів, оскільки позивачем надано оборотні відомості та розрахунок суми заборгованості за надані послуги централізованого теплопостачання за період з вересня 2016 року по серпень 2019 року, який відповідачами відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не спростовано, власного розрахунку не надали.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відтак, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення норм закону, що регулюють дані правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з'ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. в ч.1 ст. 382 ЦПК України), слід зазначити наступне.
За подання апеляційної скарги було сплачено 2 881 грн 50 к. судового збору, проте оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені відповідачами судові витрати не підлягають стягненню з позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за відповідачами.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. Ю. Береговий
М. М. Якименко