Справа № 607/19538/21Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/408/22 Доповідач - Парандюк Т.С.
Категорія -
18 квітня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Парандюк Т.С.
суддів - Дикун С. І., Костів О. З.,
за участі секретаря -Сович Н.А.
та сторін - представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Майка М.Б.; представника обласної прокуратури Горбачевської Л.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/19538/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2022 року у справі, ухваленого суддею Вийванко О.М., повний текст рішення складено 18 лютого 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -
у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду в сумі 1 000 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04.06.2017 року Бучацьким ВП Теребовлянського ВП ГУНП в Тернопільській області було розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017210060000239 стосовно нього за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України. 19.06.2017 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України. 11.07.2017 року він був повідомлений про завершення досудового слідства та про відкриття матеріалів досудового слідства, вручено обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017210060000239 від 04.06.2017 року.
Однак, 21.12.2018 року під час судового розгляду прокурором було змінено обсяг обвинувачення, та вироком Бучацьким районним суду Тернопільської області від 29.01.2020 року по справі № 595/1019/17 позивача було визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні, передбаченому ч. 1 ст. 249 КК України.
Після чого, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 04.06.2021 року вищевказаний вирок був скасований, кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 249 КК України, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із недоведеністю вини особи у вчинення кримінального правопорушення.
Внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, проведення слідчих дій, повідомлення про підозру, передання обвинувального акту до суду та постановлення вироку судом, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, які внесли негативні зміни у його життя, що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, а також інших негативних наслідків морального характеру.
Також, ОСОБА_1 вказав, що змушений докладати чималих зусиль для спростування інформації, щодо відкритого відносно нього кримінального провадження, розгляд якого тривав близько чотирьох років.
Щодо моральної шкоди зазначив, що він тривалий час перебував під слідством і судом, а саме з 19.06.2017 року - день вручення підозри по 04.06.2021 рік - день винесення ухвали апеляційним судом, що призвело до моральних страждання та дискомфорту через скрутне матеріальне становище його сім'ї у зв'язку із притягненням його до кримінальної відповідальності та витратами сімейних заощаджень на правовий захист.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2022 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 295 000 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2022 року в частині визначення розміру моральної шкоди та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що моральну шкоду не можна виразити у конкретному розмірі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю і неспокою, яке відчуває особа, що перебуває під слідством та вимушена доводити свою невинуватість та протиправність дій органів досудового розслідування. Будь-яка компенсація моральної шкоди має бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Розмір заподіяної позивачу моральної шкоди визначити важко, але він має хоча б компенсувати ті емоційні страждання, які довелося перенести позивачу і його родині, та витрати, пов'язані з відновленням фізичного та психоемоційного стану позивача.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував обсяг душевних і психологічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, навчання, яких зазнав ОСОБА_1 , утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача.
Таким чином, приймаючи до уваги, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача, принципу розумності, виваженості і справедливості, вважає, що розмір моральної шкоди підлягає збільшенню, а рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Головне управління Національної поліції в Тернопільській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначили, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо спричинення йому незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, моральної шкоди саме у сумі 1 000 000 гривень, оскільки приймаючи до уваги принцип розумності, виваженості та справедливості вважають, що сума моральної шкоди яка підлягає стягненню на користь позивача не відповідає дійсності.
Тернопільська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначила, що сам факт проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, винесені судові рішення не можуть слугувати доказами моральних страждань особи. Будь-які інших доказів, які б слугували доказом заподіяння моральної шкоди позивачу та доказів того, що негативні зміни в його житті настали саме внаслідок проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження не надано. Про свідчення того, що в нього погіршився стан здоров'я не підтверджено жодними документами, зокрема, виписками медичних установ, довідками лікарів, тощо.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на порушення вимог Кримінального процесуального законодавства при здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12017210060000239 та проведенні процесуальних дій.
Водночас, ОСОБА_1 в ході допиту як підозрюваного на досудовому розслідуванні підтверджував факт здійснення ним незаконного вилову риби. Крім того, в ході допиту у судовому засіданні 05.09.2017 року при розгляді справи № 595/1019/17 ОСОБА_1 дав суду показання, відповідно до яких, він разом з ОСОБА_2 , за допомогою човна та сітки здійснили вилов риби в річці Дністер поблизу с. Возилів Бучацького району. Проте, будучи повторно допитаним в судовому засіданні 06.02.2018 року ОСОБА_1 вже змінив свої покази у суді.
Апелянт наголошує, що сам факт тривалого перебування під слідством та судом заподіяв йому значну моральну шкоду. Проте, слід зазначити, що під час судового розгляду кримінального провадження суд першої інстанції неодноразово викликав обвинуваченого в судове засідання, однак останній за викликами не з'являвся.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Майка М.Б. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній.
Представник Тернопільської обласної прокуратури Горбачевська Л.Я. апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, посилаючись на мотиви, викладені у відзиві.
Представники Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень відповідно зі штрих кодами 46001 1726265 2 та 46001 1723219 2.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Клопотань від учасників процесу про відкладення розгляду справи не поступило.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 04.06.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості, щодо кримінального провадження № 12017210060000239 із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 249 КК України, про те, що ОСОБА_3 , 1993 року народження, та ОСОБА_1 , 1988 року народження, перебуваючи на річці Дністер, здійснювали незаконний, добувний рибний промисел. Вказане підтверджується витягом з ЄРДР у даному кримінальному провадженні.
В подальшому, 19.06.2017 року ОСОБА_1 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України.
11.07.2017 року у кримінальному провадженні № 12017210060000239 від 04.06.2017 року старшим слідчим СВ Теребовлянського ВП ГУНП в Тернопільській області Сембрат Б.С. було складено обвинувальний акт, відносно позивача за ч. 1 ст. 249 КК України.
Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 20.09.2017 року, справа № 595/800/17, за клопотанням слідчого СВ Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області в кримінальному провадженні № 12017210060000239 від 04.06.2017 року, накладено арешт на земельні ділянки позивача.
Вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 29.01.2020 року справа № 595/1019/17, позивача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400,00 гривень.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.06.2021 року справа № 595/1019/17, вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 29.01.2020 року щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 249 КК України скасовано. Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 , за ч. 1 ст. 249 КК України та ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 249 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 19.06.2017 року по 04.06.2021 року, тобто 47 місяців та 15 днів.
Право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави закріплено у статті 56 Конституції України - держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Отже, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто, суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Згідно з частинами другою-третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі № 591/6892/18, від 10.02.2021 року у справі № 515/211/15-ц, від 12.08.2020 року у справі № 308/11115/16 -ц.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновком експерта, показами свідків.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України стадія притягнення до кримінальної відповідальності починається з повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
За змістом п. 24 ст. 3 КПК України судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами;
На підставі переліченого вбачається, що притягнення до кримінальної відповідальності охоплює також стадію перегляду судових рішень в апеляційному порядку відносно засуджених та виправданих.
Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 19.06.2017 року (день повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 04.06.2021 рік (день винесення ухвали апеляційним судом), тобто 47 місяців та 18 днів.
У відповідності ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом провадиться з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01.01.2021 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні дорівнює 6000,00 грн на місяць.
Виходячи з терміну перебування позивача під слідством та судом, що становить 48 місяців, мінімальний розмір моральної шкоди не може бути меншим ніж 285 000 грн (6 000,00 грн * 47 місяців 15 днів.)
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи характер, обсяг і тривалість страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з тривалим перебуванням під слідством та судом, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, порушення сімейних зв'язків і стосунків з іншими людьми, негативні впливи, що було пов'язано із необхідністю докладати значних зусиль для відновлення та організації свого життя, мінімальний розмір моральної шкоди гарантований державою, а саме Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тобто із розрахунку мінімальної заробітної плати за кожен місць перебування позивача під слідством, не буде враховувати усю глибину понесених ним моральних страждань, а тому, виходячи із принципу розумності та справедливості, правомірно визначив розмір моральної шкоди в сумі 295 000,00 грн, яка відповідатиме принципам розумності, виваженості та справедливості та для розумного задоволення його потреб.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував обсяг душевних і психологічних його страждань, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, навчання, утрудненість відновлення його немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя, яка була оцінена ним у 1000000 грн, а визначена судом сума моральної шкоди у 295000 грн є значно заниженою та не відповідає принципу розумності, виваженості і справедливості, оскільки розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і, не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Враховуючи те, що будь-яких доказів, які б слугували доказом заподіяння моральної шкоди позивачу та доказів того, що негативні зміни в його житті настали саме внаслідок проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 не було подано до суду апеляційної інстанції. Свідчення того, що в нього погіршився стан здоров'я не підтверджено жодними документами, зокрема, виписками медичних установ, довідками лікарів, тощо.
Колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2022 року - без зміни.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2022 року.
Головуюча Т.С. Парандюк
Судді: С.І. Дикун
О.З. Костів