Справа № 462/1184/22
22 квітня 2022 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника на посаді у виконанні трудових обов'язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушенеого прогулу,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати незаконним і скасувати наказ № С-5/774 про відсторонення від роботи від 08.12.2021, який виданий виробничим підрозділом «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» та відновити становище, яке існувало до порушення прав позивача і допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов'язків на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 09.12.2021 по дату ухвалення рішення суду. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він працює на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду з 15.11.2017. Представником відповідача 08.12.2021 йому було вручено наказ № С-5/774 - к від 08.12.2021 про відсторонення від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати. Позивач з наказом не погодився, про що є запис у документі. Зазначає, що відповідач не вручив позивачу ні повідомлення, ні лист-ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19, що являється порушенням норм діючого законодавства. Позивач не погоджується із оскаржуваним наказом, вважає його незаконним та таким, який підлягає негайному скасуванню, оскільки він грубо й відверто порушує основоположне конституційне право позивача на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею. Вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 та наказ Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 №2393, як підзаконні акти, що встановлюють вищезгадані дискримінаційні вимоги, та на які посилається відповідач при виданні оскаржуваного наказу, є такими, що суперечать Конституції України, законам України та нормам міжнародного права, оскільки вони запроваджують обмеження права на працю тих працівників, які відмовилися або ухилилися від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Вакцини проти COVID-19 не можуть бути допущені до обов'язкових профілактичних щеплень в силу свого експериментального характеру, однак на позивача чинеться тиск для проходження вакцинації проти коронавірусної інфекції, тобто «примусово» пройти медичний експеримент. Таким чином, оскільки в Україні вакцинація проти COVID-19 є добровільною, а нормами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено обов'язкового щеплення від даної хвороби, такої підстави відсторонення, як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19, нормами статті 46 КЗпП України не передбачено. Враховуючи вищезазначене та з огляду на численні порушення норм законів оскаржуваний наказ підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Оскільки позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, тобто роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Просить позов задоволити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11.03.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
14.04.2022 представник виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач ОСОБА_1 на підставі наказу від 15.11.2017 № 772/ос працює в Депо на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду дільниці експлуатації та ремонту кранів. Згідно із наказом від 08.12.2021 № с-5/774 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Із зазначеним наказом позивач ознайомився 09.12.2021. Підставою відсторонення виступили обов'язкові до виконання вимоги чинного законодавства під час карантину, запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню гострої распіраторної хвороби COVID-19, встановлення переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. З переліком цих нормативних актів, обов'язком отримати профілактичне щеплення, списком пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, а також наслідками відмови або ухилення від щеплення позивач був ознайомлений 30.11.2021 згідно із відповідним листом-ознайомлення. Згідно із п. 6. Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 (в редакції наказу від 01.11.2021 № 2393, який набрав чинності з 09.12.2021), обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. Акціонерне товариство «Українська залізниця» перебуває в зазначеному Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (розділ «Транспортна галузь»), у зв'язку із чим, усі працівники Товариства підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти хвороби COVID-19. Згідно із п. 1 Положення про виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Львів-Захід» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого наказом від 21.02.2019 № 133/од, Депо є виробничим структурним підрозділом регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. Положення про регіональну філію «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. У виробничому та адміністративному підпорядкуванні Філії перебувають структурні (виробничі, функціональні) підрозділи. Отже позивач, будучи працівником підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», посада якого відноситься до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, повинен був отримати вакцинацію. Оскільки, матеріали справи не містять доказів того, що позивач має абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, наказ про відсторонення ОСОБА_1 від 08.12.2021 № с-5/774 є правомірним, грунтується на фактичних обставинах справи та прийнятий згідно із вимогами чинного законодавства. Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця зберігання за працівником заробітної плати на період відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 твердження позивача про порушення його прав на оплату праці, який під час відсторонення фактично не виконував свою трудову функцію є також безпідставними та суперечать нормам чинного законодавства. Крім цього зазначають, що на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2022 № 380 дію наказу від 04.10.2021 № 2153 зупинено до завершення воєнного стану в Україні. Враховуючи цю обставину, згідно із наказом Депо від 10.03.2022 № с-5/158, дію оскаржуваного наказу від 08.12.2021 № с-5/774 призупинено, а ОСОБА_1 приступив до роботи з 10.03.2022 та продовжує працювати. Просить в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 04.08.2006 прийнятий слюсарем з ремонту рухомого складу третього розряду виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця». З 15.11.2017 останній переведений слюсарем з ремонту рухомого складу шостого розряду, що підтверджується відомостями про роботу з трудової книжки ОСОБА_1 .
З листа-ознайомлення вбачається, що 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено із: пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з додатком; наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» з додатком; наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 №2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» з додатком; постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (в частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»); списком пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, який також доступний за посиланням https://list.covidl9.gov.ua.; з необхідністю отримання обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19; з тим, що відмова або ухилення від обов'язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року; з необхідністю пред'явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров'я.
Наказом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 08.12.2021 № С-5/774 ОСОБА_3 , слюсаря з ремонту рухомого складу 6 розряду Дільниці експлуатації та ремонту кранів відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.
Вирішуючи законість вище вказаного наказу суд виходить з наступного.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII (далі Закон №2801-XII), законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
За змістом статті 5 Закону № 2801-XII, державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону № 2801-XII, кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.
Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону № 2801-XII, громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-III (Закон №1645-III) визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1645-III, протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.
Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону №1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №1645-III, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону №1645-III передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Таким чином, з конструкції та змісту норми статті 12 Закону №1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, не є вичерпним.
Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» №4004-XII, профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до приписів частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.
Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Відповідно до зазначеного переліку, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, Акціонерне товариство «Українська залізниця (код ЄДРПОУ 40075815)» входить до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держав.
Згідно до п.1 Положення про виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», який затверджений наказом регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», локомотивне депо Львів-Захід є виробничим структурним підрозділом регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 винятком для необов'язкової вакцинації щепленням проти COVID-19 є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.
До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія / імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку №595).
08.11.2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), ЄСПЛ нагадав, що держави зобов'язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов'язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також, ЄСПЛ звернув увагу на те, що обов'язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.
Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує рішення Верховного Суду, які є дотичними до спірних правовідносин.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв'язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об'єктивно кореспондується з обов'язками, право на дошкільну освіту закон пов'язує з обов'язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї, висновки судів нижчих рівнів про протиправність та неправомірність дій завідувачки Дитячого навчального закладу є необґрунтованими і такими, що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту і може отримати її в інших формах.
У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Позивач не заперечує в позовній заяві факту своєї відмови чи ухилення від проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки вважає, що дана вакцинація є добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Будь-які обмеження у правах невакцинованих осіб неприпустимі, прямо порушують норми Конституції та право людини на працю.
Обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відмова позивача від вакцинації проти COVID-19 є його усвідомленим рішенням.
Суд критично оцінює аргументи позивача щодо обґрунтованості поданого позову, а саме те, що обов'язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 законом не передбачена, тому відсторонення позивача від посади є незаконним, виходячи з наступного.
Так, системний аналіз норм статті 12 Закону №1645-III та норм статті 27 Закону №4004-XII дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов'язковими.
Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов'язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов'язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.
Крім цього, суд зазначає, що постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 є нормативно-правовим актом, який обов'язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.
Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Крім того право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відсторонення його від посади проведено у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.
Також, суд зазначає, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян, і у співвідношенні статей 3 та 43 Конституції України, саме стаття 3 Конституції України має пріоритет.
Аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного стороною позивача не надано.
На підставі вищевикладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення його від роботи. Позовна вимога про виплату середнього заробітку також не підлягає до задоволення, оскільки така є похідною позовною вимогою.
Керуючись ст.2, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 141, 247, 263, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України,-
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний см. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: