21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 595/2350/19
провадження № 51- 5383 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210060000312, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Передмістя Бучацького району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Також суд ухвалив стягнути з ОСОБА_6 на користь неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 26 жовтня 2019 року близько 23:00, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в приміщенні ресторану «Аскольд», що в с. Язловець Бучацького району Тернопільської області, на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи імпульсивно, з метою нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 пішов у приміщення кухні ресторану та, взявши звідти кухонного ножа, умисно наніс удар ножем в праву ділянку живота ОСОБА_8 , внаслідок чого спричинив йому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення живота з ушкодженням печінки, що супроводжувалось внутрішньочеревною кровотечею та привело до масивної крововтрати, яке за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.
Вироком Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2021року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 скасований у частині призначеного покарання та ухвалений новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, і на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного йому основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.
На обґрунтування своїх доводів захисник, посилаючись на відповідні рішення Європейського суду з прав людини зазначає, що:
- досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності»;
- для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Захисник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не аналізували наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК.
Просить під час вирішення питання про можливість застосування цих положень, врахувати, що засуджений раніше не був судимий, має міцні соціальні зв'язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, що встановлено у вироках судів першої та апеляційної інстанцій, які потребують піклування, а також те, що з моменту вчинення злочину до набрання вироком законної сили та взяття його під варту минуло більше трьох років і за цей час нових злочинів він не вчинив.
Крім того, захисник зазначає, що заборони застосування ст. 75 КК за умови невизнання засудженим своєї вини КК не містить, і на думку сторони захисту можливе звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
На переконання захисника судом апеляційної інстанції в даній справі грубо порушено вимоги КК, оскільки не застосовано до засудженого положення ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Від представника потерпілого надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а вирок Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року - без зміни і серед іншого зазначає, що потерпілий заперечує щодо застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК, оскільки вважає, що останній не усвідомив наслідків скоєного ним правопорушення та не розкаявся у вчиненому.
У судовому засіданні засуджений підтримав касаційну скаргу захисника, прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
З матеріалів провадження убачається, що відповідно до вироку Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Тернопільський апеляційний суд 13 серпня 2021 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції не погодився із рішенням місцевого суду про призначення ОСОБА_6 покарання зі застосуванням ст. 69 КК у виді арешту на строк шість місяців і, розглянувши кримінальне провадження у межах поданої апеляційної скарги, з урахуванням того, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, належним чином не врахував обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, а також те, що посткримінальна поведінка ОСОБА_6 не може свідчити про наявність такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття, і думку потерпілого щодо необхідності обрання останньому суворого покарання, дійшов висновку, що таке покарання є надмірно м'яким покаранням за заподіяння неповнолітньому потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження, не відповідає вимогам статті 65 КК та загальним засадам його призначення.
Враховуючи вищезазначене, призначене ОСОБА_6 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 121 КК, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Касаційний суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Водночас, згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
З урахуванням положень ст. 414 КПК і відсутності в касаційній скарзі незгоди захисника з видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_6 вироком суду апеляційної інстанції, доводи в касаційній скарзі про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є безпідставними.
Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З урахуванням зазначеного та беручи до уваги, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин проти здоров'я особи, що характеризується підвищеною суспільною небезпекою, обставини кримінального провадження, зокрема свідомого та умисного використання засудженим кухонного ножа для заподіяння тілесного ушкодження і заподіяння ним удару у життєво важливий орган, що призвело до масивної крововтрати та непоправних змін у здоров'ї неповнолітнього потерпілого, а також даних про особу винного, його відношення до скоєного, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду про можливість виправлення засудженого та його перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства без звільнення від відбування покарання.
Ті обставини, які захисник просить врахувати при вирішенні питання про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК, а саме, що засуджений раніше не був судимий, має міцні соціальні зв'язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, які потребують піклування, а також те, що з моменту вчинення злочину до набрання вироком законної сили та взяття його під варту минуло більше трьох років і за цей час нових злочинів він не вчинив, не спростовують вищезазначених висновків та не свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
При цьому безпідставними є доводи щодо ненадання судом апеляційної інстанції оцінки наявності підстав для застосування положень ст. 75 КК, оскільки з урахуванням вищезазначених обставин судом апеляційної інстанції в ухвалі було зазначено про те, що підстав для застосування ст. 75 КК, про що обвинувачений та його захисник ставили питання, виступаючи в судових дебатах, колегія суддів не вбачає.
З урахуванням зазначених даних про тяжкість вчиненого кримінального правопорушення,даних про особу та обставин провадження Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, оскільки застосування до останнього ст. 75 КК не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.
Таким чином переконливих доводів, які б свідчили про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, і були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, судом не встановлено.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК і Суд не вбачає підстав вважати його невмотивованим.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК, Суд вважає за необхідне залишити вирок суду апеляційної інстанції без зміни.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2021 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3