Ухвала
Іменем України
21 квітня 2022 року
м. Київ
провадження № 51-1164 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 травня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2022 року відносно ОСОБА_4 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 травня 2019 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2022 року апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_5 та його представника - адвоката ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачувався в тому, що він, займаючи посаду головного державного інспектора Мелітопольського територіального відділу Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області, 6 вересня 2015 року, приблизно о 7:30 год., на території стихійного ринку, розташованого біля готелю "Південний" по просп. Б. Хмельницького, 100 в м. Мелітополі Запорізької області, в ході раптово виниклого з ОСОБА_5 конфлікту, наніс йому один удар кулаком лівої руки в область правої щоки обличчя та один удар кулаком правої руки у живіт, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені відносно ОСОБА_4 вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 травня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2022 року через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор вказує про те, що судом першої інстанції, при постановленні вироку, взято до уваги показання одних свідків, а інших ,безпідставно відхилено, а також не наведено підстав для виправдання ОСОБА_4 .
Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції не дотримані вимоги ст. 404 КПК України, не досліджено докази та не дано їм оцінки. Також всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані.
У касаційній скарзі прокурор вказує на незаконність постановленого відносно ОСОБА_4 виправдувального вироку Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 травня 2019 року, просить його скасувати. При цьому, доводи скарги зводяться лише до його незгоди з оцінкою доказів, що з огляду на вимоги як ст. 438, так і ст. 433 КПК України, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Що стосується доводів прокурора про відсутність у вироку підстав для виправдання ОСОБА_4 , то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Апеляційний суд в своїй ухвалі вірно зазначив, що місцевий суд, керуючись законом, оцінив всі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення виправдувального вироку. Обґрунтував, дослідивши і проаналізувавши, зокрема й показання ОСОБА_4 , який вину не визнав та пояснив, що жодних тілесних ушкоджень потерпілому не наносив.
Крім того, з долучених копій судових рішень убачається, що переконливих та беззаперечних доказів вини ОСОБА_4 прокурором надано не було, а досліджені місцевим судом докази не узгоджуються із принципом "доведення провини поза розумним сумнівом".
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку доказам та прийняв вмотивоване рішення про виправдання ОСОБА_4 за ч. 1ст. 125 КК України .
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, зазначив у своєму рішенні, що судовий розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Суд ухвалюючи виправдувальний вирок керувався вимогами ст. 373 КПК України, про що зазначено у вироку. Вирок суду відповідає положенням ст. 374 КПК України.
Що стосується посилань прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК України, то вони є неприйнятними з огляду на наступне.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції. Перелік підстав для повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції є вичерпним.
З долученої прокурором копії ухвали апеляційного суду видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною обвинувачення наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Так, у якості підстави для повторного допиту свідків та дослідження письмових доказів, прокурор зазначав про свою незгоду з їх оцінкою судом першої інстанції. При цьому факт допиту свідків у суді першої інстанції та вірність їх показань, викладених у вироку, прокурор не спростовував.
При розгляді даного клопотання апеляційний суд установив, що прокурором не було наведено підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для здійснення повторного дослідження доказів. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхилив таке клопотання прокурора та, у свою чергу, зазначив, що судом не встановлено жодних порушень з боку суду першої інстанції у дослідженні доказів чи їх неповнота.
Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
Водночас, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на виправдувальний вирок, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України докладні мотиви на спростування усіх доводів апеляційної скарги.
Отже, доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції дав мотивовані відповіді на усі доводи прокурора (зокрема й про те, що під час судового розгляду суд першої інстанції однобічно й упереджено підійшов до доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, що суд взяв до уваги покази одних свідків, а інших - не взяв), та визнав їх неспроможними, виходячи з наступного.
У вироці суду наведені показання обвинуваченого, потерпілого та всіх свідків, їм надана відповідна оцінка.
Апеляційний суд у своїй ухвалі від 17 січня 2022 року вірно вказав, що показання ОСОБА_4 щодо обставин справи в достатній мірі узгоджуються з показаннями допитаних свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , оскільки вони є чіткими, логічними й послідовними. При цьому, зазначені свідки, які були безпосередніми очевидцями описаних подій, під час допиту у суді першої інстанції з впевненістю стверждували, що ОСОБА_4 не наносив жодних ударів потерпілому.
Водночас, районний суд допитав йінших осіб, навів оцінку цим свідченням та показанням потерпілого. При цьому, апеляційний суд погодився з висновоком суду першої інстанції про необхідність критичного ставлення до пояснень потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , адже їх покази стосовно часу події, послідовності нанесення ударів , якою саме рукою - правою чи лівою, та інше, різняться, не узгоджуються між собою, та суперечать матеріалам справи.
З огляду на це, переглянувши кримінальне провадження в тому числі й за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив усі викладені у ній доводи, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів ВС погоджується з висновками апеляційного суду, та вважає, що касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановленої ухвали Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2022 року.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення у цьому кримінальному провадженні не було допущено.
Ураховуючи наведені у скарзі мотиви та надані до неї копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.
З цих підстав Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 травня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2022 року відносно ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3