21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 361/5135/19
провадження № 61-274ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, а також про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя,
29 грудня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали, та запропоновано надіслати на адресу Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням у ній конкретних обов'язкових підстав касаційного оскарження, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, надати докази отримання постанови апеляційного суду та сплатити судовий збір за подачу касаційної скарги.
21 лютого 2022 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, до яких заявником додано уточнену редакцію касаційної скарги, квитанцію про сплату судового збору та докази отримання постанови апеляційного суду.
Однак касаційна скарга підлягає поверненню з таких підстав.
Право касаційного оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.
Окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:
- формулювання застосованого судом висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;
- обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
- зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ,
від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи, містить формальне посилання на неправильність та незаконність судових рішень, а також висновки щодо невстановлення певних обставин під час розгляду справи.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, так як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що проаналізувавши висновки Верховного Суду на протязі останніх двох років у подібних правовідносинах не було виявлено постанов щодо питання застосування норм, які були застосовані, тобто відсутній правовий висновок Верховного Суду застосування норм права у подібних правовідносинах, визначений пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Разом із тим, у поданій касаційній скарзі заявником не вказано норми права, щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
За загальним правилом, скаржник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.
Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 57, 61 СК України, статей 81, 116 ЗК України та статті 368 ЦК України), зокрема викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, оскільки апеляційним судом рішення місцевого суду, у частині вимог про поділ спірної земельної ділянки та транспортного засобу, не переглядалось.
Формальне посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є дотриманням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 не виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги в частині наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, тому за правилами пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, а також про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк