79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" квітня 2022 р. Справа №926/3030/20
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Матущака О.І.,
секретар судового засідання Кострик К.І
явка учасників справи:
від позивача - не з'явився;
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - не з'явився;
розглянув апеляційну скаргу Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області за № 9-24-0.7-3786/2-21 від 03.11.2021
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.10.2021 суддя: Гурин М.О. м. Чернівці, повний текст рішення складено 19.10.2021
за позовом фермерського господарства "Поляна"
до відповідача-1 Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області
до відповідача-2 Державного реєстратора сектору з питань Державної реєстрації прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Кельменецької районної державної адміністрації Чернівецької області Дворнічена Сергія Васильовича
про визнання недійсним наказу, скасування реєстрації земельної ділянки та скасування запису щодо реєстрації права власності
Короткий зміст позовних вимог.
09.12.2020 в Господарський суд Чернівецької області звернулося фермерське господарство "Поляна" з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Державного реєстратора сектору з питань Державної реєстрації прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Кельменецької районної державної адміністрації Чернівецької області Дворнічена Сергія Васильовича про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 №149-Т "Про затвердження документації із землеустрою" та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФГ "Поляна" користувалося земельною ділянкою площею 15,25 га на підставі державного акту на право постійного користування землею від 10.01.1994 серія ЧВ № 000090, яка знаходиться на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району. Проте 16.11.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №149-Т затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,000 га, яка розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту) з кадастровим номером земельної ділянки 7322086000:02:001:1002.
Позивач зазначає, що земельна ділянка, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ФГ "Поляна", що порушує право на безперешкодне та мирне володіння, користування земельною ділянкою, тому позивач просить визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та скасувати запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки.
Правовою підставою позову зазначає ст.ст. 42, 44, 55 Господарського кодексу України, ст. 141 ЗК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.10.2021 позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 №149-Т. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 15,000 га, що розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту); цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55281007 від 23.11.2020 на земельну ділянку та стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області судові витрати.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача-1.
В апеляційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Узагальненні доводи відповідача-1, викладені в апеляційній скарзі.
Вважає, що провадження в частині вимог щодо визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Зазначає, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, вимоги про скасування рішення державного реєстратора були неналежним способом захисту права або інтересу позивача.
Узагальнені доводи та заперечення відповідача-2.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені в оскаржуваному рішенні.
В судове засідання 13.04.2022 сторони не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів приходить до висновку, що сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи, крім процесуальних прав, сторони мають і процесуальні обов'язки, а відтак колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності позивача та відповідачів.
Під час розгляду справи відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України від учасників судового процесу не надходило.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
Рішенням 14 сесії 21 скликання Ленковецької сільської ради народних депутатів від 20.04.1992 затверджено матеріали відведення земельних ділянок для створення селянського фермерського господарства ОСОБА_1 15 га (рілля) (т.1, а.с. 109).
Рішенням 13 сесії 21 скликання Ленковецької сільської ради народних депутатів від 24.03.1993 дано згоду на створення селянського фермерського господарства Ткачу Володимиру Сергійовичу (т.1, а.с. 16 зворот).
21.04.1993 складено акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі для селянського господарства ОСОБА_1 (т.1, а.с. 26).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.10.2020 (т.1, а.с. 34-35) 13.05.1993 ОСОБА_1 зареєстровано ФГ "Поляна" (код ЄДРПОУ 21427369), про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №10311200001000586 від 10.01.2014.
10.01.1994 ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 15,25 га для створення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЧВ №000090, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63 (т.1, а.с. 10).
Відповідності до п. 1.2. статуту ФГ "Поляна" засновником ФГ "Поляна" є голова ОСОБА_1 (т.1, а.с. 30).
Пунктами 7.1. - 7.4. статуту право користування земельною ділянкою передається ФГ для с/г цілей, відповідно до чинного законодавства України, що регулюють земельні питання. Підставою виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства є рішення Ленковецької сільської Ради народних депутатів Кельменецького р-ну Чернівецької області від 20.04.1993 року №63 про надання земельної ділянки в постійне користування площею 15,25 га для ведення фермерського господарства в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Ленковецької сільської Ради.
09.10.2014 змінено керівника ФГ на Ткача Василя Володимировича , який є сином ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.10.2020 року (т.1, а.с. 34-35) та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т.1, а.с. 37).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 19.12.2014- голова ФГ «Поляна» ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 36).
12.07.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області прийнято наказ №247-од "Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах", згідно додатку якого земельну ділянку з кадастровим номером 7322086000:02:001:0834, площею 15,00 га, що розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (надалі - земельна ділянка), включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах. Дано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 15,00 га., за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (т.1, а.с. 91-92).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №149-Т від 16.11.2020 року "Про затвердження документації із землеустрою" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (за межами населеного пункту). Кадастровий номер земельної ділянки: 7322086000:02:001:1002 (т.1, а.с. 78).
Не погоджуючись з прийнятим наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 №149-Т, за яким фактично припинено право постійного користування ФГ'Поляна» земельною ділянкою за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002 державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,00 га, позивач звернувся до суду за відновленням порушеного права.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (тут і надалі - у редакції, чинній на дату створення позивача) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства. Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування за погодженням з сільською, селищною Радою народних депутатів розглядає у місячний термін районна (міська) конкурсна комісія та районна, міська, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада народних депутатів, і в разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна Рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, який розробляється в першочерговому порядку. Проект відведення земельної ділянки погоджується із власником землі або землекористувачем (за винятком випадків відведення земельної ділянки із земель запасу) відповідно районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами та органом архітектури. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
Аналогічні положення містилися і в ст. 51 Земельного кодексу України (тут і надалі - у редакції, чинній на дату створення позивача) в редакції 1990 року.
За приписами ст. 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України у редакції 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Тобто, чинним на момент створення позивача законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
В подальшому, 19.06.2003 було прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
У статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц дійшла висновку, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, які апеляційний суд враховує.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду, зокрема вказівні висновки викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону № 1556-VII від 01.07.2014, ВВР, 2014, № 37-38, ст.2004) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Частиною 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).
У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
Правове становище СФГ як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
У вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, згідно із якими право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц вказала, що право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ не припиняється через смерть засновника.
Суд зазначає, що після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано Фермерське господарство "Поляна", яке зареєстроване як юридична особа.
Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов'язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц, від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц.
Таким чином, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ЧВ №000090 від 10.01.1994, таке право не припинилось.
Відтак, спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області є територіальним органом Держгеокадастру.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного наказу) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно частин 1, 2 ст. 136 Земельного кодексу України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу. Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.
Таким чином, уповноважений орган самостійно формує перелік земельних ділянок права оренди яких можуть бути продані на земельних торгах. При цьому, земельні ділянки, як об'єкт права оренди, повинні бути вільними та необтяженими правами третіх осіб.
Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи №21-1479 від 25.08.2021 року (т.2, а.с. 48-56) з'ясовано, що відповідно до наявних правостановлювальних документів та документації з землеустрою у т.ч. наданих топографо-геодезичних даних на земельні ділянки загальною площею 15,25 га, що надана гр. ОСОБА_1 для створення та ведення селянського (фермерського) господарства на території с. Макарівка Ленківської сільської ради і перебуває у постійному користуванні ФГ "Поляна", існує порушення меж та накладання земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 7322086000:02:001:1002, що розташована на території Ленковецької сільської ради, Кельменецького району, Чернівецької області. Площа порушення (накладення) меж вище зазначених земельних ділянок складає 7,28 га. Графічно вищевказане зіставлення меж земельних ділянок зображено в додатку №1 - "Суміщена схема зіставлення меж земельних ділянок кадастровий номер 7322086000:02:001:1002, та частини земельної ділянки що надана гр. ОСОБА_1 , що розташовані на території Ленковецької сільської ради, Кельменецького району, Чернівецької області. Даний факт підтверджується, висновком експерта судової земельно-технічної експертизи. Даний висновок судового експерта суд приймає до уваги, оскільки узгоджується із встановленими обставинами по справі, відповідає правовстановлюючим документам та Державному акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою позивача, що посвідчує це право.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянку площею 15,25 га за ФГ "Поляна" не припинено, відсутні підстави для припинення такого права.
Відтак апеляційний господарський суд вважає правильними висновки місцевого господарського суду про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №149-Т від 16.11.2020 "Про затвердження документації із землеустрою" не відповідає вимогам законодавства, а тому визнається недійсним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності, а відтак і майном .
Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Таким чином, спірний наказ є недійсним, оскільки затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером земельної ділянки: 7322086000:02:001:1002 в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області фактично позбавило ФГ «Поляна» права користуватись земельною ділянкою, яка перебуває в його постійному користуванні, що свідчить про втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та є підставою для визнання його недійсним.
Щодо позовних вимог позивача в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55281007 від 23.11.2020 на земельну ділянку.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №234237775 від 26.11.2020 державна реєстрація права власності на земельну ділянку, проведена 18.11.2020 державним реєстратором Дворнічен Сергієм Васильовичем. Підставою для здійснення державної реєстрації об'єкта нерухомого майна зазначено наказ №149-Т від 16.11.2020 Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Законом України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від ч. 2 ст. 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 922/476/20).
Таким чином апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що враховуючи визнання спірного наказу недійсним (який слугував підставою для вчинення державним реєстратором дій пов'язаних з державною реєстрацією земельної ділянки з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2228564973220, кадастровим номером 7322086000:02:001:1002), похідні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) підлягають задоволенню.
Відтак, спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення вимоги про скасування рішення державного реєстратора були неналежним способом захисту права або інтересу позивача.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
В обґрунтування доводів апелянт зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 22.12.2020 № 165-т скасовано земельні торги у зв'язку із внесенням змін до землевпорядної та землеоціночної документації на земельну ділянку, яка у свою чергу затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 за № 149-т який є предметом оскарження по даній справі, а тому вважає, що провадження в частині вимог щодо визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний господарський суд зазначає, що наказ № 165-т від 22.12.2020 скасовує земельні торги щодо продажу права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 7322086000:02:001:1002, проте цей наказ не скасовує наказ № 149-т від 16.11.2020, яким затверджено документацію із землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 7322086000:02:001:1002.
Крім того, в матеріалах справи немає, а відповідачем-1 не долучено доказів, які б підтверджували внесення змін до землевпорядної та землеоціночної документації на земельну ділянку кадастровий номер 7322086000:02:001:1002 та слугували б підставою для закриття провадження в даній частині позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Заперечення відповідача-2 викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга відповідача-1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 3 153,00 грн., сплачений вдповідачем-1 за подання апеляційної скарги покладається на нього.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області за № 9-24-0.7-3786/2-21 від 03.11.2021 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.10.2021 у справі №926/3030/20 - залишити без змін.
Судовий збір у розмірі 3 153,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: С.М. Бойко
Судді: Т.Б. Бонк
О.І. Матущак
Повний текст постанови складено 19.04.2022.