20 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/7585/21 пров. № А/857/4285/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Ільченко А.З.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Притула О.Б.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Притули Оксани Богданівни, діючої на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2022р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Притули Оксани Богданівни, діючої на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в переході на пенсію по втраті годувальника, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Чепенюк О.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13.01.2022р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 13.01.2022р.),-
04.11.2021р. представник адвокат Притула О.Б., діюча на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Тернопільській обл. № 961170194213 від 24.09.2021р. про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 , виходячи з розміру його пенсії 17690 грн., отримуваної ним на день смерті; зобов'язати пенсійний орган перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 50 відсотків пенсії ОСОБА_2 , яку він отримував на день смерті у розмірі 17690 грн., та здійснити їй нарахування та виплату з 16.12.2020р., тобто, з дня наступного за днем смерті годувальника (а.с.1-5, 36).
Згідно ухвали суду від 18.11.2021р. розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників страви (а.с.23-24).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2022р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.87-92).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила представник адвокат Притула О.Б., діюча на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права (абз.1 п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч.1 ст.74 Закону України «Про пенсійне забезпечення») та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.97-102).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до ч.1 ст.37 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Разом з тим, судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що померлому чоловіку позивача пенсія за віком ніколи не призначалася.
Пенсійне законодавство, в тому числі наведений Закон, не містять в собі норм, які б надавали підстави пенсійному органу здійснювати обчислення чи перерахунок пенсії після смерті будь-якої особи, або право на розрахунок розміру пенсії за віком померлому, яку останній за життя не отримував.
Так, померлий годувальник ОСОБА_2 отримував пенсію не за віком, а за вислугу років, призначену відповідно до Закону України № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується наявними у матеріалах справи документами і було встановлено судом першої інстанції.
Як вбачається з відповіді ГУ ПФ України в Тернопільській обл., станом на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років як працівник льотного складу у відповідності до ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії ОСОБА_2 розрахований відповідно до матеріалів пенсійної справи та становив 26242 грн. 05 коп. Водночас, з урахуванням ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії проводилася у максимальному розмірі, тобто, з 01.12.2020р. розмір пенсії склав 17690 грн.
В даному випадку, з урахуванням приписів абз.1 п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий пізніше Закону України «Про пенсійне забезпечення», та яким чітко встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначаються із пенсії годувальника, тобто, в залежності від того доходу (пенсії), який мав годувальник на час настання смерті.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у справі № 636/2100/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21612/18), зокрема, пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначаються із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто, в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату чи пенсію).
Враховуючи норми пенсійного законодавства і позицію Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв'язку з втратою годувальника, повинен бути саме розмір пенсії за вислугу років померлого годувальника, а не за віком, оскільки пенсію за віком він ніколи не отримував.
Оскільки померлий годувальник отримував пенсію за вислугу років, як працівник льотного складу, відтак пенсія в разі втрати годувальника для позивача повинна була обчислюватися, відповідно, з розміру отримуваної годувальником пенсії за вислугу років.
З огляду на вказане, розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника має становити 50 відсотків від фактично отримуваної пенсії, розмір якої становив 17690 грн., та відповідно складати 8845 грн.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, померлий ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років як працівник льотного складу відповідно до ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 16.12.2020р. Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
Позивач ОСОБА_1 , дружина померлого ОСОБА_2 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 24.10.1974р., - а.с.11), отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим ПФ України 18.09.2009р. (а.с.12).
18.02.2021р. позивач ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ України в Тернопільській обл. із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з переведенням її із пенсії за віком на пенсію в зв'язку з втратою годувальника, після смерті чоловіка ОСОБА_2 (а.с.48-49).
Листом ГУ ПФ в Тернопільській обл. № 1900-0305-8/6517 від 03.03.2021р. позивачу відмовлено у переведенні на пенсію по втраті годувальника через недоцільність (а.с.71).
23.09.2021р. позивач ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з переведенням її із пенсії за віком на пенсію в зв'язку з втратою годувальника, після смерті чоловіка ОСОБА_2 (а.с.77-78).
Рішенням ГУ ПФ в Тернопільській обл. № 961170194213 від 24.09.2021р. відмовлено у переведення на пенсію по втраті годувальника через недоцільність (а.с.14, 80).
Вказане рішення обґрунтоване тим, що годувальник одержував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник льотного складу, що не передбачає призначення пенсії по втраті годувальника. Пенсія по втраті годувальника призначається відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За попереднім розглядом пенсійної справи встановлено, що при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника розмір пенсії заявниці розраховано з урахуванням страхового стажу годувальника 27 років 10 місяців 25 днів та заробітку годувальника за період з 01.03.1987р. по 29.02.1992р. та по даним персоніфікованого обліку з 01.07.2000р. по 31.03.2001р., який для розрахунку пенсії склав 9659 грн. 29 коп., індивідуальний коефіцієнт для обчислення заробітної плати - 1,77999 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в України, з якої сплачено страхові внески обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016, 2017 роки - 5426 грн. 60 коп., тому розмір пенсії по втраті годувальника склав 1854 грн. Станом на 24.09.2021р. розмір пенсії позивача за віком складає 3984 грн. 60 коп., тобто, перехід на пенсію по втраті годувальника є недоцільним через значно менший розмір такої пенсії.
Рішення про відмову в призначенні пенсії надіслано позивачу з супровідним листом від 06.10.2021р. (а.с.13).
Приймаючи рішення та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Також доводи позивача про те, що при вирішенні питання про призначення спірної пенсії відповідач повинен був враховувати розмір призначеної померлому годувальнику пенсії за вислугу років 17690 грн., засновані на неправильному розумінні ст.37 вказаного Закону, якою передбачено обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із ч.3 ст.4 цього Закону виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст.5 вказаного Закону цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (ч.1 ст.9 наведеного Закону).
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені приписами ст.36 зазначеного Закону, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
Отже, оскільки за змістом п.1 ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважається дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, тому позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Розглядуваний спір стосується питання обчислення розміру пенсії по втраті годувальника, яка призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (при цьому годувальник отримував пенсію за вислугу років, що була призначена згідно зі ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівникові льотного складу), зокрема, чи виходячи:
з розміру фактично отримуваної годувальником за життя пенсії за вислугу років;
або з розміру пенсії за віком померлого годувальника, розрахованої за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із наявних у пенсійного органу даних про його страховий стаж та заробіток.
Дані питання були предметом розгляду Верховним Судом у подібних справах.
Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020р. у справі № 523/13150/16-а та від 06.04.2021р. у справі № 617/724/16-а вже вирішував питання правильного застосування норм матеріального права щодо обчислення розміру пенсії по втраті годувальника, який за життя не отримував пенсію за віком, а отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У цих постановах викладена правова позиція, яка полягає в тому, що питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані ст.37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Стаття 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Оскільки у розглядуваній справі позивач звернулася за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника, а не за вислугою років померлого годувальника; інших правил цим Законом не передбачено.
Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду стосовно застосування ст.37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також відсутність підстав для відступлення від зазначеного правового висновку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення відповідача стосовно розрахунку розміру пенсії позивача у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з розміру пенсії за віком померлого чоловіка позивача, ґрунтується на вимогах закону.
При цьому, за приписами п.4 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Приписи наведеної правової норми необхідно застосовувати й у спірному випадку, оскільки позивач вже отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому призначення іншого виду пенсії, передбаченого цим же Законом, в іншому розмірі, за своєю суттю, є тотожним перерахунку пенсійної виплати. При цьому, внаслідок такого перерахунку розмір пенсії позивача зміниться у бік зменшення, що у розумінні вказаних законодавчих приписів є неприпустимим і виключає можливість прийняття суб'єктом владних повноважень рішень або вчинення ним дій, які б звужували зміст, обсяг існуючих соціальних гарантій.
Здійснивши розрахунок пенсії за віком померлого годувальника - чоловіка позивача, який належав би до виплати, пенсійний орган підставно вказав на те, що 50 відсотків такої пенсії становить 1854 грн., що є меншим за розмір пенсії, яку вже отримує позивач (3984 грн. 60 коп.), а тому вважає такий перерахунок недоцільним.
Відтак, відповідач обґрунтовано та підставно відмовив ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв'язку з її переходом з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.
Доводи позивача про те, що при вирішенні питання про призначення спірної пенсії, відповідач повинен був враховувати розмір призначеної померлому годувальнику пенсії за вислугу років 17690 грн., ґрунтуються на помилковому розумінні приписів ст.37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.
Водночас, апелянт помилково викладає зміст абз.1 п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий пізніше Закону України «Про пенсійне забезпечення», який не містить положень про те, що пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначаються із пенсії годувальника, тобто, в залежності від того доходу (пенсії), який мав годувальник на час настання смерті.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення з вищевикладених мотивів.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність заявленого позову та відсутність підстав для його задоволення, із вищевказаних мотивів.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Притули Оксани Богданівни, діючої на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.01.2022р. в адміністративній справі № 500/7585/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 21.04.2022р.