18 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 280/7329/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року в адміністративній справі №280/7329/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, в якому позивач просить суд стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 02.11.2012 но 16.08.2021 на суму заборгованості нарахованої на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2011 у справі № 2-а-10569/11, у загальній сумі 10 311 (десять тисяч триста одинадцять) грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2011 у справі № 2-а-10569/11, серед іншого, зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Ленінському району здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто із розрахунку п'яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум. Вказує, що постанова набрала законної сили 02.11.2012. На виконання постанови відповідач нарахував суму компенсації в розмірі 4700,00 грн., яка станом на теперішній час не виплачена. Зазначає, що нараховані на суму заборгованості за допомогою електронного калькулятора інфляційні втрати та три проценти річних за період з 02.11.2012 по 13.11.2020 разом становлять 9071 грн. + 1240 грн. = 10311 грн. З огляду на зазначене, просить стягнути з відповідача вказані інфляційні втрати та три проценти річних і наполягає на задоволенні позовних вимог.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних відносин.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2011 року у справі № 2-а-10569/11 позов задоволено частково; визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Ленінському району щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірах, передбачених ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Ленінському району здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Постанова набрала законної сили 02.11.2012 року згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2012.
Згідно з постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області Соломенної К.В. від 05.08.2013 ВП №38674476 про повернення виконавчого документа стягувачу боржником було частково виконано рішення суду в частині здійснення нарахування до виплати коштів на суму 4700,00 грн., виконавчий лист було повернуто стягувачу. У постанові вказано, що виникають обставини, що виключають можливість виконання відповідного рішення боржником.
У зв'язку з невиплатою коштів згідно Постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2011 у справі № 2-а-10569/11 та з вимогою стягнути нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 02.11.2012 но 16.08.2021 на суму заборгованості нарахованої на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2011 у справі № 2-а-10569/11, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2 та 3 статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 по справі № 2а-11853/10/1570, вбачається, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Отже, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції - відсутні.
Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року в адміністративній справі №280/7329/21 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 18 квітня 2022 року.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Т.І. Ясенова
суддя Д.В. Чепурнов