21 квітня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7135/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0011962-5509-2403 від 24 квітня 2019 року, №0068426-5507-2403 від 05 травня 2020 року, №0204828-2406-2403 від 07 травня 2021 року.
В обґрунтування позову зазначено про безпідставність нарахування позивачу оскаржуваними рішеннями податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018, 2019 та 2020 роки, оскільки ОСОБА_1 з 2018 року не є власником нерухомого майна, відносно якого прийнято оскаржувані рішення - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 23 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи.
Відповідачем подано до суду відзив, у якому податковий орган просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на законність оскаржуваних рішень. При цьому відповідач вказує, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 746,8 кв.м., житловою площею 282,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 04 квітня 2022 року витребувано у сторін письмові докази по справі.
11 квітня 2022 року та 20 квітня 2022 року до суду надійшли додаткові письмові докази у цій справі.
Клопотань про розгляд справи за участю сторін у судовому засіданні до суду не надходило.
За таких обставин, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями форми “Ф” №0011962-5509-2403 від 24 квітня 2019 року, №0068426-5507-2403 від 05 травня 2020 року, №0204828-2406-2403 від 07 травня 2021 року ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання в загальному розмірі 84423,88 грн за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за податкові періоди 2018 - 2020 роки відповідно.
Так, питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовані статтею 266 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1. статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно із підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3. статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є, зокрема, фізичні особи, у власності яких перебувають об'єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, які і є об'єктами оподаткування.
З обставин справи вбачається, що приймаючи оскаржувані ОСОБА_1 рішення, контролюючий орган виходив з того, що позивач у податкові періоди 2018-2020 років була власником нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 746,8 кв.м., житловою площею 282,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, об'єктом оподаткування є названий житловий будинок.
Поряд з цим, згідно матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 грудня 2018 року, яка набрала законної сили 27 грудня 2018 року, у справі №2-2085/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 746,8 кв.м, житловою 282,8 кв.м.
За таких обставин суд погоджується із доводами позову про те, що у податкові періоди 2018-2020 років ОСОБА_1 не була власником об'єкта оподаткування - житлового будинку загальною площею 746,8 кв.м., житловою площею 282,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . А, відтак, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області податковими повідомленнями-рішеннями форми “Ф” №0011962-5509-2403 від 24 квітня 2019 року, №0068426-5507-2403 від 05 травня 2020 року, №0204828-2406-2403 від 07 травня 2021 року помилково було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» саме за ОСОБА_1 . Тобто, позивач у спірних відносинах не є належним платником указаного податку.
Зазначене свідчить про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.
Особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Однак у ході судового розгляду цієї справи Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області не спростовані доводи позову про те, що ОСОБА_1 з 2018 року не є власником нерухомого майна, відносно якого прийнято оскаржувані рішення - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 746,8 кв.м., житловою площею 282,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , посилається на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Між тим, належних та достовірних доказів того, що позивач є або ж була власником указаного вище нерухомого майна у періоди, за які винесені оскаржувані у цій справі рішення, відповідачем суду не надано (зокрема, але не виключено, такими могли б бути витяги з Інформаційного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на час прийняття оскаржуваних рішень, які брались до уваги при нарахуванні позивачу податкових зобов'язань за 2018-2020 роки; правовстановлюючі документи на об'єкт оподаткування).
Надані відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів матеріали не підтверджують позиції податкового органу у спірних відносинах.
Зокрема, з наданої відповідачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (номер інформаційної довідки 288547441 від 06 грудня 2021 року) не вбачається, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, в контексті зазначених вище тверджень відповідача у відзиві з посиланням на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд звертає увагу на те, що згідно частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі N 917/553/17, від 03.04.2018 у справі N 922/1645/18, від 24.01.2020 № 910/10987/18, які суд враховує в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на викладене, суд критично оцінює доводи відзиву.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи оскаржувані позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що при їх прийнятті відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, визначені ПК України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваних рішень. Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Згідно частин першої та сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Матеріалами справи підтверджується понесення позивачем судових витрат у цій справі у виді судового збору в розмірі 2724,00 грн.
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення на користь позивача судового збору у вказаному розмірі.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області по відношенню до ОСОБА_1 податкові повідомленням-рішенням форми “Ф” №0011962-5509-2403 від 24 квітня 2019 року, №0068426-5507-2403 від 05 травня 2020 року, №0204828-2406-2403 від 07 травня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2724,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 квітня 2022 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, ЄДРПОУ 44057187).
Суддя О.П. Лелюк