21 квітня 2022 р. № 400/6717/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,
третя особа:Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029,
про:визнання протиправною та скасування вимоги від 17.02.2021 № Ф-69132-17-У; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.02.2021 № Ф-69132-17 У про стягнення з нього заборгованості (недоїмки) із сплати єдиного соціального внеску у сумі 37 788,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період, за який нарахована заборгованість, був найманим працівником, за якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачував роботодавець, що виключає його обов'язок самостійної сплати єдиного внеску як фізичною особою - підприємцем. Також позивач посилається на нездійснення ним підприємницької діяльності та неотримання доходу.
Ухвалами від 25.08.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, а також повернув без розгляду клопотання позивача про зупинення виконавчого провадження.
Ухвалою від 30.08.2021 суд за заявою позивача вжив заходів забезпечення позову, зупинивши стягнення на підставі оскаржуваної позивачем вимоги.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на порушення позивачем статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), а саме: несплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску відповідач направив на його адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021 № Ф-69132-17 У на суму 37 788,74 грн за формою та у строки, визначені законодавством. Відповідач зазначає, що обов'язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов'язаний саме із статусом суб'єкта підприємницької діяльності і припиняється з припиненням такої діяльності.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій підримав наведені в позові аргументи.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Третя особа пояснень до позову не подавала.
У зв'язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець. 05.08.2021 підприємницька діяльність позивача припинена, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Копією довідки від 05.08.2021 № 1, виданої ТОВ „Авгура”, та інивідуальними відомостями про застраховану особу підтверджується, що з вересня 2017 року по грудень 2020 року позивач працював у ТОВ „Авгура”, яке сплатило за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI відповідач сформував вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 17.02.2021 № Ф-69132-17 У на суму 37 788,74 грн.
Заборгованість, що увійшла до вимоги, нарахована відповідачем за період з 2017 року до 2020 року, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву та наданим відповідачем розрахунком заборгованості, включеної до оскаржуваної позивачем вимоги.
Ухвалюючи рішення по суті спору, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464-VI.
Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У спірних правовідносинах суд установив, що позивач мала статус фізичної особи-підприємця та найманого працівника одночасно.
Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надане визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як суд установив вище, позивач у період з вересня 2017 року по грудень 2020 року був найманим працівником.
Отже, саме на підприємство-роботодавця позивача у спірний період були покладені обов'язки щодо систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача, які вказане підприємство виконало.
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності у матеріалів справи відсутні.
Щодо періоду з січня 2017 року до серпня 2017 року (періоду, за який відсутні докази перебування позивача у трудових відносинах як найманого працівника), суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 («База нарахування єдиного внеску») Закону № 2464-VI, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, як пунктом 2, та і пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, як вказано вище, встановлено, що обов'язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску.
Виходячи з матеріалів справи, позивач базу нарахування не визначив.
Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідач перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску не здійснив, наявності звітності, поданої позивачем, та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464-VI, нараховується єдиний внесок, не довів.
Відповідно, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску за спірний період відповідач до суду не подав.
За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Як вказано в пункті 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).
За таких обставин суд встановив, що відповідач визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням встановлених вимог, зокрема, встановлюють наявність підстав, повноважень, належність способу, в який прийнято (вчинено) відповідне рішення, дія, бездіяльність.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та відповідно, формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021 № Ф-69132-17 У на суму 37 788,74 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити.
Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 908 грн, сплачений позивачем за звернення до адміністративного суду із позовною заявою, та судовий збір у сумі 681 грн, сплачений за подання до суду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 19, 19, 77, 241 - 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 43144729) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати сформовану Головним управлінням ДПС у Миколаївській області вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 17.02.2021 № Ф-69132-17 У на суму 37 788,74 грн грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 908 грн.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 681 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду .
Суддя В.В. Птичкіна