21 квітня 2022 року № 320/16478/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бородянського відділу Управління соціального захисту населення Бучанської районної держаної адміністрації Київської області про визнання неправомірною відмову та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бородянського відділ Управління соціального захисту населення Бучанської районної держаної адміністрації Київської області, у якому просить суд:
- визнати неправомірною відмову Бородянського відділу Управління соціального захисту населення Бучанської районної держаної адміністрації Київської області у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни відповідно до вимог п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Бородянський відділ Управління соціального захисту населення Бучанської районної держаної адміністрації Київської області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1), зокрема, брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач зазначив, що за результатом розгляду його звернення до Бородянського відділ Управління соціального захисту населення Бучанської районної держаної адміністрації Київської області про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідач відмовив йому у наданні такого статусу.
Позивач вважає вказану відмову протиправною та зазначає, що у 1986 році він приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивач стверджує, що відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на визнання за ним статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, але відповідач необґрунтовано відмовив йому у визнанні статусу інваліда війни, чим порушив право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від сторін докази по справі.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали рекомендованою поштою, про що свідчить наявне у справі поштове повідомлення.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Бородянським РВ ГУ МВС України в Київській області 20.05.1997.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.08.2021.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 1072997 від 29.06.2021 позивачу з 15.06.2021 довічно встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як вбачається з трудової книжки, позивач у період з 02.02.1982 по 13.10.1986 працював водієм 3 класу в Чорнобильській АК в Іванківському автотранспортному підприємстві №6.
Відповідно до виписки із табеля за червень 1986 року, позивач на момент його залучення до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС працював на посаді наладчика Фастівської дистанції шляху Південно-Західної залізної дороги.
Судом встановлено, що за результатом звернення позивача до Бородянського відділу Управління соціального захисту населення Бучанської районної держаної адміністрації Київської області із заявою про встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, відповідач у листі від 15.11.2021 № 1537 повідомив, що умовами надання особі статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, згідно з пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є наявність інвалідності, отриманої внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
У листі відповідач наголосив на тому, що для підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони позивач має надати документи лінії Цивільної оборони щодо його залучення до складу вказаного формування під час ліквідації наслідків на ЧАЕС, однак такі документи надані не були.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 1770-IV від 15.06.2004.
При цьому в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено таке: «з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи нечисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року».
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів») тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Таким чином, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Даний факт сторонами по суті не заперечується.
У зв'язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Довідки, надані позивачем на підтвердження його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, були складені значно пізніше відповідних подій, а тому не є первинними чи розпорядчими документами по лінії Цивільної оборони про залучення позивача до відповідних формувань.
Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації на запит суду листом від 11.01.2022 №01.1-28/39 повідомив про відсутність в архіві департаменту первинних документів, які підтверджують направлення позивача у період з 28.04.1986 по 30.05.1986 для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі невоєнізованих формувань по лінії Цивільної оборони.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Суд зазначає, що відсутність документів, які б підтверджували безпосередню участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, є істотною обставиною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ та Закону № 1770-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 у справі № 278/1320/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855533), від 07.10.2019 у справі № 676/1505/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84788067), від 03.10.2019 у справі № 753/7304/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84703667), від 07.08.2019 у справі № 826/11163/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83513416), від 15.05.2019 у справі № 816/851/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81759362), від 10.07.2019 у справі № 360/2690/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82937827), від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855878) та від 27.02.2020 у справі № 377/196/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87868485) тощо.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до положень першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.