Провадження № 22-ц/803/2849/22 Справа № 212/5109/21 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
20 квітня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2021 року, -
14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 128665,75грн., інфляційних втрат у розмірі 101935,48грн., штрафних санкцій у розмірі 27397,10грн. В обґрунтування вказаних вимог зазначив, що 09.12.2014 між ним та відповідачем було укладено договір позики згідно якого він передав відповідачеві 165425 грн. із зобов'язанням повернути 30.01.2015. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.08.2016 р. у справі 212/3860/15-ц залишеним в силі Постановою ВСУ від 28.11.2018 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики від 09.12.2014; - 165425 грн. суми основного боргу; 6598, 87 грн. відсотків за користування позикою, 3% - 4120 грн.; витрати від інфляції 64522,15 грн. Враховуючи, що рішення суду є обов'язковим, зокрема й для відповідача та з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з виплати суми заборгованості, позивач зазначає, що у нього виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та застосування штрафних санкцій відповідно до статті 625 ЦК України (а.с.1-4).
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2021 року у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат - відмовлено (а.с.71-73).
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття помилкового рішення суду, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким, задовольнити позовні вимоги (а.с.79-83).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.08.2016 р. у справі 212/3860/15-ц залишеним в силі Постановою Верховного Суду від 28.11.2018 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики від 09.12.2014; - 165425 грн. суми основного боргу; 6598, 87 грн. відсотків за користування позикою, 3% - 4120 грн.; витрати від інфляції 64522,15 грн., вирішено питання про відшкодування судових витрат (а.с.11-19).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що твердження позивача про не виконання відповідачем рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.06.2016 не підтверджені належними доказами.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанцій відповідає.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
При зверненні з відповідним позовом, доказом має виступати саме факт невиконання судового рішення, який має підтверджуватися виконавчим провадженням, повідомленням відповідача про необхідність сплати заборгованості, проте як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано відповідного доказу.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апеляційної скарги є неспроможними з огляду на те, що у даній справі позивач не довів невиконання рішення суду.
Оскільки, інші доводи апеляційної скарги вже були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: