Головуючий у І інстанції Ковалевська Л.М.
Провадження № 22-ц/824/2299/2022 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
20 квітня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У грудні 2020 року ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 14 132,60 грн. та судові витрати.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що між ним, ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», і ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 3824881-02-10-01 від 28.03.2017 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля JaguarF-Расе, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
18.12.2017 року сталася ДТП за участю автомобіля Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля CitroenBerlingo, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року встановлено, що 18.12.2017 року о 13-50 год. по пр. Мінському, 4 у м. Києві, гр. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні ушкодження, чим порушив п. 13.1 ПДР України.
Вищевказаною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
19.12.2017 року ОСОБА_2 звернулась до ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою на виплату страхового відшкодування.
Відповідно до рахунку № НОМЕР_3 , виданого ТОВ «Віннер Автомотів» 12.01.2018 року, акту виконаних робіт №6293894 від 27.02.2018 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 становить 75 542,92 грн.
На виконання умов договору страхування ПрАТ «СК «ВУСО» було здійснено виплату страхового відшкодування на загальну суму 75 542,92 грн. Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ВУСО» у відповідності до статті 25 ЗУ «Про страхування» на підставі заяви Страхувальника, що підтверджується страховим актом №00452-02 від 15.01.2018 року та платіжним дорученням №1003 від 15.01.2018 року.
Цивільна відповідальність ОСОБА_1 на момент настання страхової події була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/2368009, відповідно до якого ліміт відповідальності Страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн., франшиза 1 500,00 грн.
ПрАТ «СК «ВУСО» звернулося до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з заявою на виплату страхового відшкодування (регресною вимогою) за вих. № 2395 від 22.03.2018 року.
При здійсненні розрахунку розміру страхового відшкодування за Полісом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було враховано знос у розмірі 25,40%, а також виключено із рахунку СТО вартість запасних частин і робіт, не пов'язаних з подією (передня консоль) на загальну суму 5 045,02 грн., що підтверджується листом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» від 31.05.2018 року за вих. № 2/1526. В підсумку, розмір страхового відшкодування, сплаченого ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за Полісом АМ/2368009, з урахуванням положень Закону №1961-ІУ, склав 56 365,30 грн., що підтверджується довідкою за вих. № 6187/5 від 19.08.2020 року.
Крім того, відповідачем ОСОБА_1 в досудовому порядку було відшкодовано франшизу у розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується довідкою за № 6187/3 від 19.08.2020 року.
Враховуючи те, що сума понесених збитків (з урахуванням положень Закону № 1961-IV) в повному обсязі не відшкодована, позивач з огляду на приписи ст. 1194 ЦК України просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь різницю між сумою страхового відшкодування за Полісом та фактично завданими збитками з вирахуванням з цієї суми франшизи та вартості запасних частин і робіт, не пов'язаних з подією, що в підсумку дорівнює 14 132,60 грн. (75 542,92 грн. - 56 365,30 грн. - 5 045,02 грн. - 1 500,00 грн.).
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2021 року позов ПрАТ «СК «ВУСО» залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ПрАТ «СК «ВУСО» подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (14 132 грн. 60 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» і ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 3824881-02-10-01 від 28.03.2017 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля Jaguar F-Расе, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.24).
18.12.2017 року сталася ДТП за участю автомобіля Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року встановлено, що 18.12.2017 року о 13-50 год. по пр. Мінському, 4 у м. Києві, гр. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні ушкодження, чим порушив п. 13.1 ПДР України (а.с.21).
Вищевказаною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
19.12.2017 року ОСОБА_2 звернулась до ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с.6-8).
Відповідно до рахунку № НОМЕР_3 , виданого ТОВ «Віннер Автомотів» 12.01.2018 року, акту виконаних робіт №6293894 від 27.02.2018 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 становить 75 542,92 грн. (а.с.11-13).
На виконання умов договору страхування ПрАТ «СК «ВУСО» було здійснено виплату страхового відшкодування на загальну суму 75 542,92 грн. Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ВУСО» у відповідності до статті 25 ЗУ «Про страхування» на підставі заяви Страхувальника, що підтверджується страховим актом №00452-02 від 15.01.2018 року та платіжним дорученням №1003 від 15.01.2018 року (а.с.14).
Цивільна відповідальність ОСОБА_1 на момент настання страхової події була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/2368009, відповідно до якого ліміт відповідальності Страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн., франшиза 1 500,00 грн. (а.с.19).
ПрАТ «СК «ВУСО» звернулося до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з заявою на виплату страхового відшкодування (регресною вимогою) за вих. № 2395 від 22.03.2018 року (а.с.16).
При здійсненні розрахунку розміру страхового відшкодування за Полісом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було враховано знос у розмірі 25,40%, а також виключено із рахунку СТО вартість запасних частин і робіт, не пов'язаних з подією (передня консоль) на загальну суму 5 045,02 грн., що підтверджується листом ТДВ «СК «Альфа-Гарант» від 31.05.2018 року за вих. № 2/1526. В підсумку, розмір страхового відшкодування, сплаченого ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за Полісом АМ/2368009, з урахуванням положень Закону №1961-ІУ, склав 56 365,30 грн., що підтверджується довідкою за вих. № 6187/5 від 19.08.2020 року (а.с.18).
Також встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 у досудовому порядку було відшкодовано франшизу у розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується довідкою за № 6187/3 від 19.08.2020 року.
Різниця між сумою сплаченого ПрАТ «СК «ВУСО» страхувальнику ОСОБА_2 сумою страхового відшкодування - 75 542,92 грн. та сумою сплаченого ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за Полісом АМ/2368009 страхового відшкодування - 56 365,30 грн. із вирахуванням із цієї суми франшизи - 1 500 грн. та вартості запасних частин і робіт, не пов'язаних з подією (передня консоль), на загальну суму 5 045,02 грн., дорівнює 12 632 грн. 60 коп.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ПрАТ «СК «ВУСО» заявлені до неналежного відповідача - ОСОБА_1 , який не є власником транспортного засобу Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_2 . Належним відповідачем, на думку суду, є власник вищевказаного автомобіля Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_3 , до якого вимоги позивачем не заявлялись.
Однак з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального права, що вбачається з наступного.
За змістом ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, можна дійти висновку про те, що в разі заподіяння шкоди майну фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки, відповідати за таку шкоду буде саме особа, яка володіє ним на відповідній правовій підставі, що є загальним всеохоплюючим поняттям, яке включає у себе в тому числі і власників джерела підвищеної небезпеки.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не звернув уваги на те, що відповідач ОСОБА_1 є особою, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом та є належним відповідачем у справі, що, зокрема, вбачається з наступного.
Так, під поняттям володільця транспортного засобу слід розуміти особу, яка безпосередньо здійснює володіння транспортним засобом на законних або на незаконних підставах.
Володіння може розглядатися як: 1) правомочність власника; 2) речове право на чуже майно, тобто фактичне володіння; 3) право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння майном.
Правомірним володінням транспортним засобом є таке володіння, що здійснюється на підставах, визначених у законі.
Зокрема, володіння може здійснювати власник або інші правомірні володільці транспортного засобу.
Однією з ознак володіння є можливість панування над річчю, повноцінного здійснення свого контролю, що відрізняє володільця від власника, який може не мати можливості використовувати свою власність, наприклад передану в оренду, та користувачів (пасажирів), які, зокрема, можуть бути присутніми в ТЗ, що спричинив ДТП, однак на відміну від водія, який володіє та контролює транспортний засіб, мають право на отримання відшкодування завданих збитків.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.
Ураховуючи те, що безпосереднє панування над транспортним засобом можливе тільки шляхом керування ним, слід зробити висновок, що водій завжди є фактичним володільцем транспортного засобу. Водночас для цілей, які переслідує страхування цивільної відповідальності та ст. 1187 ЦК України, що виникає під час використання транспортних засобів (джерело підвищеної небезпеки), слід зазначити, що таке володіння має бути правомірне, тобто водій повинен мати встановлені нормативними актами посвідчувальні документи на право керування певним транспортним засобом.
На сьогодні, відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху, документами, що підтверджують правомірність володіння механічним транспортним засобом, є: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту України - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і/або спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС України; г) на маршрутних транспортних засобах - схема маршруту й розклад руху; на великовагових та великогабаритних транспортних засобах і транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; д) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, яких відповідно до законодавства звільнено від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Водночас, відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, володільцем наземного транспортного засобу є особа, яка на правомірних підставах здійснює безпосереднє керування транспортним засобом (водій) та його експлуатацію (використання).
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року по справі№ 274/4882/17-ц, у якій роз'яснив значення правомірної підстави володіння транспортним засобом в контексті ст. 1187 ЦК України, а саме: «Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Встановивши, що ОСОБА 4 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суди дійшли правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданоїшкоди.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).
Наявними у справі доказами не спростовується той факт, що у ОСОБА_1 на момент ДТП 18.12.2017 року були правові підстави володіння транспортним засобом. Більш того, самим ОСОБА_1 у досудовому порядку відшкодовано франшизу у розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується довідкою (міститься у матеріалах справи) та свідчить про те, що він визнавав себе особою, яка володіла транспортним засобом на відповідній правовій підставі.
Таким чином, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 є особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_2 , і його вина у ДТП встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року, саме ОСОБА_1 відповідає за збитки, завдані ОСОБА_2 пошкодженням у ДТП її автомобіля Jaguar F-Расе, д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зважаючи на те, що позивач ПрАТ «СК «ВУСО», як страховик, сплатив страхувальнику ОСОБА_2 страхове відшкодування за договором майнового страхування, до нього у межах фактичних витрат (75 542,92 грн.) перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, у даному випадку відповідача ОСОБА_1 .
Беручи до уваги те, що позивачу сплачене ним страхове відшкодування компенсоване ТДВ «СК «Альфа-Гарант» не у повному обсязі, на підставі вимог ст. 1194 ЦК України позивач має право вимагати сплати різниці між фактичним розміром шкоди та отриманим ним страховим відшкодуванням від відповідача ОСОБА_1 , як особи, відповідальної за завдані збитки. Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди та сплаченим страховим відшкодуванням з вирахуванням із цієї суми франшизи та вартості запасних частин і робіт, не пов'язаних з подією (передня консоль), є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач у позовній заяві допустив помилку при визначенні розміру суми, яка підлягає до стягнення на його користь з відповідача, зазначивши суму 14 132 грн. 60 коп. Натомість стягненню підлягає сума - 12 632 грн. 60 коп., оскільки фактичний розмір шкоди (страхове відшкодування, сплачене позивачем страхувальнику) - 75 542,92 грн. зменшується на суму компенсованого позивачу іншою страховою компанією страхового відшкодування - 56 365,30 грн., на вартість запасних частин і робіт, не пов'язаних з подією (передня консоль), на суму 5 045,02 грн., та на суму сплаченої в досудовому порядку відповідачем франшизи - 1 500,00 грн. Таким чином, вимога позивача є обґрунтованою лише в частині стягнення 12 632 грн. 60 коп., відтак підлягає частковому задоволенню судом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов помилкового висновку про відмову в позові з підстав неналежності відповідача, допустивши при цьому неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову, зважаючи на доведеність позивачем своїх вимог належними, допустимими та достовірними доказами, неспростованими відповідачем.
Оскільки позов підлягає до часткового задоволення, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2021 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» суму страхового відшкодування у розмірі 12 632 грн. 60 коп. та понесені по справі судові витрати у вигляді судового збору на суму 4 505 грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: