Справа №760/14365/21
2/760/4899/22
23 лютого 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
за участю секретаря - Федоренко Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
Позивач ОСОБА_1 28.05.2021 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до Акціонерного товариства «Київметробуд», в якому просить:
стягнути з відповідача на її користь суму заробітної плати у розмірі 79770,00 грн., яка складається з заробітної плати за грудень 2020 р. у розмірі 35906,80 грн., частини заробітної плати у вигляді премії у розмірі 43863,20 грн. за підсумками роботи за період листопад-грудень 2020 р.;
стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку 08.12.2020 р. - 25.05.2021 р. у розмірі 275139,00 грн.;
стягнути з відповідача на її користь суму витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
Так, у період з 25.11.2019 р. по 07.12.2020 р. позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Київметробуд», працювала на посаді «менеджер з адміністративної діяльності». Згідно з наказом №ПАТ00000071-ПАТ0010759 від 07.12.2020 р. була звільнена з посади 07.12.2020 р. за власним бажанням.
Однак, як зазначає позивач, у день звільнення повного розрахунку з нею відповідачем проведено не було. У відповідь на запит позивача від 25.01.2021 р., АТ «Київметробуд» листом № 101 від 15.02.2021 р. були надані довідка щодо сукупного доходу з листопада 2019 р. по грудень 2020 р. з інформацією про заборгованість та розрахункові листки з листопада 2019 р. по грудень 2020 р.
Так, згідно з довідкою від 28.01.2021 р. № АТП00000023, заборгованість АТ «Київметробуд» перед позивачем по виплаті заробітної плати за грудень 2020 р. становить 35906,80 грн. (розрахункові - 29349,24 грн., лікарняні за рахунок ФСС - 6557,56 грн.).
Окрім того, позивач також вказує, що з розрахункових листків, наданих листом № 101 від 15.02.2021 вбачається, що відповідачем починаючи з червня 2020 р. нараховувалась та виплачувалась позивачу премія, відповідно до умов та домовленостей позивача з АТ «Київметробуд» під час працевлаштування, розмір якої залежить від здобутих результатів під час виконання посадових обов'язків позивачем протягом місяця, за який виплачується заробітна плата.
Листом № 101 від 15.02.2021 р. відповідач повідомив про те, що наказів про преміювання чи позбавлення позивача премій за листопад 2020 р. у Товаристві не видавалось. Разом з тим, позивач звертає увагу суду на те, що жодних дисциплінарних заходів до неї за період роботи в АТ «Київметробуд» не застосовувалось.
Враховуючи викладене та те, що в день звільнення позивача відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню нарахована, але не виплачена заробітна плата за грудень 2020 р. в розмірі 35906,80 грн. та частина заробітної плати у вигляді премії у розмірі 43863,20 грн. за підсумками роботи за період листопад-грудень 2020 р.
Крім того, посилаючись на норми ст. 117 КЗпП України, позивач просить також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку 08.12.2020 р. - 25.05.2021 р. у розмірі 275139,00 грн., який позивачем розраховано наступним чином.
Так, згідно з довідкою та розрахунковими листками, наданими відповідачем з листом № 101 від 15.02.2021 р., розмір виплат за останні два місяці (жовтень-листопад 2020 р.) становить 79645,65 грн.
Кількість відпрацьованих робочих днів у жовтні-листопаді 2020 р. - 33 робочі дні.
Середньоденна заробітна плата становить 2413,50 грн. з розрахунку:
79645,65 грн. : 33 р.д. = 2413,50 грн.
2413,50 х 114 = 275139,00 грн., де 114 - кількість днів у періоді за 08.12.2020 - 25.05.2021 р., протягом якого з позивачем не проведене повний розрахунок по заробітній платі.
Позивач вказує на те, що з метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено листа № б/н від 27.03.2021 р., в якому позивач просить здійснити повний розрахунок по заробітній платі у розмірі 35906,80 грн. та частини заробітної плати у вигляді премії у розмірі 43863,20 грн. за підсумками роботи за період листопад-грудень 2020 р. Однак, жодних відповідей не отримано, повного розрахунку станом на 21.05.2021 р. відповідачем не здійснено, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
На підставі викладеного просить позов задовольнити.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 01.06.2021 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 07.10.2021 р., відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз'яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
18.11.2021 р. до суду від представника відповідача АТ «Київметробуд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що АТ «Київметробуд» з позовними вимогами не погоджується з огляду на те, що позивачем невірно визначено розмір заборгованості по заробітній платі, оскільки останньою не враховано обов'язок роботодавця по утриманню обов'язкових податків і зборів. Представник відповідача вказує, що невиплата заробітної плати ОСОБА_1 сталась з незалежних від відповідача обставин, оскільки затримка у виплаті заробітної плати працівникам пов'язана і з тим, що протягом 2020-2021 р.р. на банківські рахунки АТ «Київметробуд» систематично накладаються арешти в рамках кримінального провадження Печерським районним судом м. Києва, що унеможливлювало своєчасну виплату заробітної плати працівникам, в тому числі і позивачу. Проте, відповідачем робиться все можливе для виплати заробітної плати. Так, 11.05.2021 р. відповідачем було здійснено оплату заробітної плати позивачу за грудень 2020 р. в частині виплати лікарняних за 28-30 листопада 2020 р. та лікарняних за 1-4 листопада 2020 р. і перераховано 6557,56 грн. 11.11.2021 р. відповідачем було здійснено оплату заробітної плати позивачу за грудень 2020 р. в частині виплати окладу, вислугу років та лікарняного за 23-27 листопада 2020 р. і перераховано 5594,73 грн. Виплати заробітної плати позивачу підтверджуються відомостями на виплату готівки за грудень 2020 р. та довідкою відповідача від 11.11.2021 р. № АТП00000163 із зазначенням нарахованих та виплачених сум.
Щодо твердження позивача про те, що їй до виплати належить частина заробітної плати у вигляді премії у розмірі 43863,20 грн. за підсумками роботи за період листопад-грудень 2020 р., представник відповідача зазначив, що премія нараховується працівникам щомісячно відповідно до наказу Генерального директора за зразкове виконання обов'язків, встановлених трудовим договором, ініціативу, тривалу та бездоганну роботу, значні трудові досягнення, а також по результатам ведення господарської діяльності, за умови наявності прибутку. Проте, за листопад - грудень 2020 р. не існує наказу, котрим було б премійовано позивача, та який би надавався позивачу до ознайомлення (під підпис), зважаючи на той факт, що премія не є обов'язковою виплатою згідно норм трудового законодавства і виплачується на розсуд керівництва.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 275139,00 грн., представник відповідача звернув увагу суду на те, що відповідач не здійснив виплати заробітної плати позивачу в строк при звільненні не з своєї волі, а у зв'язку із існуванням об'єктивних обставин, а саме дій правоохоронних органів, які протягом 2020-2021 років постійно блокували рахунки підприємства. Враховуючи складну ситуацію відповідача, якому постійно створюють перешкоди, шляхом арешту рахунків, то стягнення досить значної суми у вигляді середньомісячного заробітку за час затримки виплат позивачу призведе до непоправних наслідків не лише для підприємства, робота якого може бути зупинена, а й для численного штату працівників відповідача. Тому стягнення середньомісячного заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні позивачу, відповідач вважає несправедливим.
Щодо стягнення суми витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн., представник відповідача зазначив про те, що вказана сума витрат не підтверджена належними документами, так як позивачем не надано ні акту приймання-передачі наданих послуг, ні рахунку, ні жодних документів, які свідчать про оплату гонорару адвокату (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). Лише Договір про надання правової допомоги № 01/05 від 18.05.2021 р. та Завдання № 1 до цього Договору про надання правової допомоги не є належними доказами витрат на послуги правової допомоги.
На підставі викладено, представник АТ «Київметробуд» просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Позивачем ОСОБА_1 відповіді на відзив до суду подано не було.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 з 25.11.2019 р. по 07.12.2020 р. працювала в Акціонерному товаристві «Київметробуд».
Так, згідно з наказом № ПАТ «Київметробуд» № ПАТ00000071 - ПАТ0010759 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), виданому АТ «Київметробуд» 07.12.2020 р., ОСОБА_1 звільнена з посади менеджера з адміністративної діяльності згідно ст. 38 КЗпП України на підставі її заяви, з виплатою компенсації 19 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 25.11.2019-07.12.2020 р.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата за грудень 2020 року у розмірі 35906,80 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є довідка АТ «Київметробуд» від 28.01.2021 р. № АТП00000023.
Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своїм характером є трудовими та регулюються нормами Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з таких норм законодавства.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до положень статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про заробітну плату» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується розрахунковими листками, довідкою про нараховану заробітну прату, що позивачу нарахований дохід за грудень 2020 р. у розмірі 44604,71 грн. та, з урахуванням проведених відповідачем оплат (враховуючи нарахування на виплачену відповідачем суму податків і зборів) становить 35906,80 грн., що є невиплаченою сумою та станом на день звернення до суду є відповідною заборгованістю.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що 11.05.2021 р. відповідачем було здійснено оплату заробітної плати позивачу за грудень 2020 р. в частині виплати лікарняних за 28-30 листопада 2020 р. та лікарняних за 1-4 листопада 2020 р. і перераховано 6557,56 грн. 11.11.2021 р. відповідачем було здійснено оплату заробітної плати позивачу за грудень 2020 р. в частині виплати окладу, вислугу років та лікарняного за 23-27 листопада 2020 р. і перераховано 5594,73 грн. Виплати заробітної плати позивачу підтверджуються відомостями на виплату готівки за грудень 2020 р. та довідкою відповідача від 11.11.2021 р. № АТП00000163, відповідно до якої заборгованість по заробітній платі станом на 11.11.2021 становить 23754,51 грн.
Таким чином, судом встановлено наявність трудових правовідносин сторін, які були припиненні за власним бажанням позивача (ст. 38 КЗпП України), а тому відповідач в день звільнення повинен був сплатити позивачу суму заборгованості по заробітній платі за грудень 2020 р. в сумі 35906,80 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню в частині виплати заборгованості по заробітній платі в сумі 23754,51 грн.
Позивач також просить стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку з 08.12.2020 р. по 25.05.2021 р. у розмірі 275139,00 грн., на що слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При визначенні середньої заробітної плати суд має керуватись положенням «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100».
Відповідно до п. 2 порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 розділу IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацом 2 п. 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до довідки від 28.01.2021 р. № АТП00000023, виданої за підписами генерального директора ОСОБА_2 , першого заступника генерального директора ОСОБА_4 та головного бухгалтера ОСОБА_3 , заробітна плата за фактично відпрацьовані ОСОБА_1 за останні два місяці становить 79645,65 грн. (заробітна плата за жовтень 2020 р. 63950,05 грн. + заробітна плата за листопад 2020 р. 15695,60 грн.).
Кількість фактично відпрацьованих, протягом останніх двох календарних місяців робочих днів становить 33 робочі дні (у жовтні-листопаді 2020 р.).
Отже, розмір середньої заробітної плати за один робочий день відповідно до абзацу 1 пункту 8 зазначеного вище Порядку розраховується шляхом ділення нарахованої заробітної плати за два останні відпрацьовані календарні місяці (79645,65 грн.) на число відпрацьованих робочих днів за вказані останні календарні місяці (33 робочі дні), та відповідно становить:
79645,65 грн. : 33 р.дн. = 2413,50 грн.
Кількість робочих днів за період з 08.12.2020 р. (дата звільнення позивача) по 25.05.2021 р. (день проведення розрахунку позивачем та звернення до суду з позовом) становить 114 робочих дні.
Абзацом 1 п. 8 Порядку, встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, отже 2413,50 грн. * 114 днів = 275139,00 грн.
Такий розрахунок при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку було зроблено позивачем.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Проте, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
В постанові від 26 червня 2019 р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Що стосується заперечень відповідача стосовно того, що заборгованість по заробітній платі відбулась не з його вини, оскільки ухвалами слідчих суддів були накладені арешти на його рахунки, то суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Так, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до проведеного позивачем розрахунку та перевіреного судом, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 275139,00 грн.
Як вже було зазначено, закон покладає на підприємство обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист прав та гарантій працівника як під час виконання ним трудових функцій, так і після звільнення з роботи, зокрема захист майнового права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Водночас, суд враховує судову практику, що склалася при розгляді судами України справ відповідної категорії, та з огляду на надані відповідачем докази вважає, що затримка у виплаті нарахованої позивачу заробітної плати відбувається переважно у зв'язку із існуванням об'єктивних обставин, зокрема скрутним матеріальним становищем підприємства, арештом коштів на рахунках підприємства.
Оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, встановлена судом, є майже у 8 разів більшою, ніж сума невиплаченого позивачу заробітку, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе зменшити розмір відшкодувань, визначений статтю 117 КЗпП України, до розміру невиплаченої заробітної плати - 23754,51 грн.
Вказану суму середнього заробітку суд вважає співмірною із заявленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача при виплаті заробітної плати.
Аналіз норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність коштів у роботодавця у зв'язку з накладенням органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України викладено у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-64цс13 та підтримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 03 січня 2018 року у справі № 331/2814/16-ц (провадження № 61-1114св17).
Висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду викладеної в поставної від 08 грудня 2021 року справа № 536/1267/18.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач також просить стягнути з відповідача частину заробітної плати у вигляді премії у розмірі 43863,20 грн. за підсумками роботи за період листопад-грудень 2020 р., на що суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Премія - основний, найбільш ефективний стимулюючий виробничу, підприємницьку, торговельну або комерційну діяльність вид додаткової, понад основну, заробітної плати, яка виплачується за поліпшення основних показників колективної та індивідуальної праці працівників, а також кінцевих загальних результатів виробничої, підприємницької, торговельної або комерційної діяльності (преамбула Методичних рекомендацій щодо оплати праці працівникам малих підприємств, схвалених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 13.08.2004 р. № 186).
Пунктом 10.2 роз. 10 Статуту АТ «Київметробуд» передбачено, що Товариство самостійно встановлює форми та систему оплати праці, розмір заробітної плати, а також інші види винагород працівників, відповідно до чинного законодавства України.
Згідно п. 5.1 розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства, котрі затверджені Зборами трудового колективу від 18.05.2011 р. протокол № 1 та погоджені з Генеральним директором 18.05.2011 р. передбачено, що за зразкове виконання обов'язків, встановлених трудовим договором, ініціативу, тривалу та бездоганну роботу, значні трудові досягнення застосовується такі заходи: оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком.
Заохочення оголошуються в наказі, доводяться до відома всього колективу і заносяться до трудової книжки працівника.
Детальні умови та порядок преміювання врегульовано Колективним договором, а саме п. 3.18 передбачає, що премії працівникам за виробничі результати проводиться згідно із Положенням (Додаток № 13).
При цьому, системний аналіз норм трудового законодавства передбачає, що будь-які види заохочення чи дисциплінарна відповідальність працівника має бути доведена до відома відповідного суб'єкта під підпис.
Таким чином, премія нараховується працівникам щомісячно відповідно до наказу Генерального директора за зразкове виконання обов'язків, встановлених трудовим договором, ініціативу, тривалу та бездоганну роботу, значні трудові досягнення, а також по результатам ведення господарської діяльності, за умови наявності прибутку.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, за листопад-грудень 2020 р. відсутній наказ, яким було премійовано позивача, та який надавався позивачу для ознайомлення (під підпис), зважаючи на той факт, що премія не є обов'язковою виплатою згідно норм трудового законодавства і виплачується на розсуд керівництва.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно розрахункових листків, які містяться в матеріалах справи, за листопад-грудень 2020 р. позивачу за вирахуванням обов'язкових платежів та зборів до виплати належить:
- за листопад 2020 р. - 12634,96 грн. (оплата за окладом за 15 робочих днів);
- за грудень 2020 р. - 35906,80 грн. (оплата за окладом за 1 робочий день, оклад за вислугу років, компенсація відпустки та лікарняних).
Нарахування та виплата премії за листопад-грудень 2020 р. у розрахункових листах не міститься.
Таким чином, вимоги позивача про виплату частини заробітної плати у вигляді премії у розмірі 43863,20 грн. за підсумками роботи за період листопад-грудень 2020 р., є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Позивач також просить стягнути з АТ «Київметробуд» витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України ).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду: Договір про надання правової допомоги № 01/05 від 18.05.2021 р. та Завдання № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01/05 від 18.05.2021 р., а також копію Ордеру серії КС № 773809 від 18.05.2021 р.
Відповідно до умов п. 1.1 Договору про надання правової допомоги № 01/05 від 18.05.2021 р., Адвокат на підставі попередньо погодженого (-них) завдання (-нь) Клієнта зобов'язується надати правову допомогу (далі - «послуги»), а Клієнт зобов'язується оплатити Адвокату гонорар за надання правової допомоги відповідно до умов, визначених даним договором.
Згідно п.п. 4.2 - 4.5 Договору про надання правової допомоги № 01/05 від 18.05.2021 р., розмір, порядок обчислення і сплати гонорару визначається за домовленістю сторін та оформлюється відповідним завданням до Договору.
За фактом надання послуг Адвокат направляє Клієнту на узгодження і підписання Акт приймання-передачі наданих послуг (далі - «Акт») в 2 (двох) примірниках. За відсутності заперечень проти представленого Акту, Клієнт підписує Акт і один підписаний примірник Акту повертає Адвокату. Якщо протягом 7 днів з моменту отримання Клієнтом складеного Адвокатом Акту, Адвокат не отримає письмових мотивованих заперечень Клієнта проти Акту, то відповідний Акт вважається прийнятим та підписаним Клієнтом без заперечень.
Витрати понесенні Адвокатом при наданні послуг за Договором, відшкодовуються/компенсуються/оплачуються Клієнтом на підставі виставленого Адвокатом рахунку (при авансуванні витрат) / Акту здійснених платежів / копій документів, які підтверджують здійснені платежі.
Всі платежі за цим Договором здійснюються Клієнтом шляхом безготівкового банківського переказу на вказаний в цьому Договорі розрахунковий рахунок Адвоката або за допомогою внесення відповідних сум готівковими коштами в касу Адвоката, якщо це допускається законодавством, не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання відповідного Акту.
Пунктом 2 Завдання № 1 визначено, що вартість послуг становить 5000,00 грн. та підлягає сплаті авансом.
Разом з тим, сума витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивачем не підтверджена належними документами.
Так, як визначено самим Договором про надання правової допомоги № 01/05 від 18.05.2021 р., за фактом надання послуг Адвокатом і Клієнтом підписується Акт приймання-передачі наданих послуг, який є підтвердженням надання послуг Клієнту, а послуги мають бути оплачені на підставі рахунку не пізніше 5 днів з дати підписання відповідного Акту.
Натомість позивачем не надано ні акту приймання-передачі наданих послуг, ні рахунку, ні жодних документів, які свідчать про оплату гонорару Адвокату (квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
Таким чином, при зверненні до суду та в подальшому позивач будь-яких доказів понесених нею витрат на правничу допомогу не надала.
Виходячи з цього, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають часткову задоволенню.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також підлягає частковому стягненню з відповідача на користь позивача - 908,0 грн. судового збору, сплаченого нею за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі допустити до негайного виконання.
Керуючись ст. 43 Конституції України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 21, 47, 94, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 133, 134, 137, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» (код ЄДРПОУ: 01387432, юридична адреса: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за грудень 2020 року в сумі 23754,51 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 23754,51 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд» (код ЄДРПОУ: 01387432, юридична адреса: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,0 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 23754,51 грн. допустити до негайного виконання в межах платежів за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С.І. Кушнір