20 квітня 2022 року Справа № 160/2082/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, яка мала місце 10 вересня 2021 року і виразилась у неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 щодо виділення двох земельних ділянок часток (паїв) в натурі (на місцевості);
- зобов'язати Раївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області протягом 1 (одного) місяця з дня набрання рішенням суду законної сили прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м. Синельникове Дніпропетровської області, ІНП НОМЕР_1 ) в натурі (на місцевості) 2 (двох) земельних ділянок для ведення товарно сільськогосподарського виробництва, площею 6,78 умовних кадастрових гектарів кожна, загальною площею 13,56 умовних кадастрових гектарів, зі складу земельної ділянки колишнього колгоспного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна» площею 16.5111 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, належної до земель запасу, кадастровий номер: 1224883000:01:001:0696;
- стягнути з Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 41739587) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмір 1984,80 грн. (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок);
- відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України зобов'язати Раївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року, що набрало законної сили 29 грудня 2020 року за позивачем визнано права та обов'язки спадкодавця ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку (пай) площею 6,78 умовних кадастрових гектарах, розташовану на території КСП «ім. Калініна» Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , з правом реєстрації права власності на земельну ділянку в органах державної реєстрації. Також, вказаним рішенням за позивачем визнано права та обов'язки спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , на земельну ділянку (пай) площею 6,78 умовних кадастрових гектарах, розташовану на території КСП «ім. Калініна» Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , з правом реєстрації права власності на земельну ділянку в органах державної реєстрації.
З метою отримання належних позивачу за законом земельних ділянок позивач звернулася до Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із заявою про виділення позивачу в натурі двох земельних ділянок часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,78 умовних кадастрових гектарів кожна, які розташовані на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна».
Позивач зазначає, що до заяви нею були додані графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Згідно з графічним матеріалом позивачем було надано інформацію про земельну ділянку комунальної власності, яка не надана у власність або користування іншим особам, належить до земель запасу і зі складу якої позивач бажає отримати два належних їй земельних паї. Вказана земельна ділянка площею 16.5111 умовних кадастрових гектарів і має кадастровий номер 124883000:01:001:0696.
Позивач зазначає, що загальна площа двох земельних ділянок, право на які визнано за ним рішенням суду, складає 13,56 умовних кадастрових гектарів, що не перевищує розміру вищевказаної земельної ділянки і надає можливість з її складу видати в натурі належної позивачу дві земельні ділянки.
Позивач зазначає, що подана нею заява розглядалась на десятій сесії восьмого скликання Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області 10 вересня 2021 року. На сесії було поставлено питання не про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), а про надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) між земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позивач вказує, що за результатом розгляду її заяви жодного рішення прийнято не було, оскільки всі присутні на сесії депутати у кількості 14 осіб утрималися від голосування. Вказаний факт підтверджується копією витягу з протоколу № 10 від 10 вересня 2021 року.
Позивач вважає, що Раївська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області не наділена законом дискреційними повноваженнями щодо виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) і будь-яке інше рішення, відмінне від виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості), визначається законом неправомірним.
Ухвалою суду від 02.02.2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідачем надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що 03.08.2021 року позивач звернулася з клопотанням до Раївського сільського голови про виділення земельної частки(паю) площею 6,78 умовних кадастрових гектарів, та земельної частки (паю) площею 6,78 умовних кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лубенського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради, із земель колишнього КСП «ім. Калініна».
Відповідач звертає увагу, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018р. № 2498-VIII, сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
Зазначено, що виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) здійснюється на підставі відповідної документації із землеустрою.
Так, відповідно до статті 11 Закону, встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідач вказує, що 10.09.2021 року на 10 сесії Раївської сільської ради восьмого скликання проект рішення «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_1 » розглянуто, за результатами голосування рішення не прийнято.
Відповідач вважає, що позовні вимоги щодо визнання дій Раївської сільської ради протиправними є необґрунтованими та безпідставними, натомість, відповідач діяв в межах і спосіб, передбачений законом, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року у справі № 191/1257/20 за позовом ОСОБА_1 , представник ОСОБА_5 , до територіальної громади в особі Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, представник Воловоденко Н.В., Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Синельниківської районної державної адміністрації у Дніпропетровській області про визнання прав і обов'язків спадкодавця на земельні часки (паї) в порядку спадкування за законом, визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народилася у м. Синельникове Дніпропетровської області, ІПН: НОМЕР_1 , права та обов'язки спадкодавця ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку (пай) площею 6,78 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території КСП «ім. Калініна» Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , з правом реєстрації права власності на земельну ділянку в органах державної реєстрації.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народилася у м. Синельникове Дніпропетровської області, ІПН: НОМЕР_1 , права та обов'язки спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , на земельну ділянку (пай) площею 6,78 умовних кадастрових гектарах, розташовану на території КСП «ім. Калініна» Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , з правом реєстрації права власності на земельну ділянку в органах державної реєстрації.
Рішення суду набрало законної сили 29.12.2020 року.
З матеріалів справи вбачається, що 03.08.2021 року позивач звернулася до Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із заявою, в якій просила виділити земельні частки (пай) площею 6,78 умовно кадастрових гектарів, та (пай) площею 6,78 умовно кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна».
До заяви позивачем було додано: копію паспорту та ідентифікаційного коду; копію рішення суду; графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Як встановлено судом, відповідно до витягу з протоколу № 10 від 10.09.2021 року, копія якого міститься в матеріалах справи, при вирішенні питання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_1 рішення не прийняте, оскільки за результатами голосування депутати у кількості 14 осіб утримались від голосування.
Позивач вважає, що її право було порушене, оскільки на сесії Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області не було розглянуто питання відповідно до заяви від 03.08.2021 року про виділення їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), а розглядалося питання про надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) між земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У зв'язку з цим позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 81 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Згідно з частиною другою статті 121 ЗК України розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 21 розділу Х Перехідні положення ЗК України було встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (набрав чинності 01.01.2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.95р. № 720/95 паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Пунктами 8, 16, 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України встановлено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.
Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Статтею 1 цього Закону визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачені такі повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Статтею 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування.
Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.
Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно з частинами другою та четвертою статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.
Постановою Кабінету Міністрів України № 122 від 04.02.2004р. затверджено Порядок організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Цей Порядок визначає процедуру розподілу земельних ділянок, що підлягають паюванню, між власниками земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Пунктами 2, 3 цього Порядку передбачено, що організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом.
У разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про: внесення змін до проекту розробником документації із землеустрою з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю).
У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою рішення щодо внесення змін до проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.
Статтею 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 20 цього Закону землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності зокрема в разі, зокрема, встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі:
а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації);
б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;
в) судових рішень.
Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
Види документації із землеустрою, зокрема, проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Згідно зі статтею 49-1 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються з метою формування земельних ділянок сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються з колективної у комунальну власність.
У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).
Проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).
Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.
Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами першою та п'ятою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами першою, четвертою статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Відповідно до частини одинадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є встановлення правомірності чи протиправності бездіяльності Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, яка мала місце 10 вересня 2021 року і виразилась у неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 щодо виділення двох земельних ділянок часток (паїв) в натурі (на місцевості).
Системний аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що одним із способів набуття громадянами права приватної власності на землю є приватизація земельних ділянок членами КСП в порядку паювання земель сільськогосподарських підприємств.
Повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) здійснюють органи місцевого самоврядування.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами по справі, що 03.08.2021 року позивач звернулася до Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із заявою, в якій просила виділити земельні частки (пай) площею 6,78 умовно кадастрових гектарів, та (пай) площею 6,78 умовно кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна».
До вказаної заяви позивачем було додано рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року у справі № 191/1257/20.
Суд критично ставиться до доводів позивача, що Раївська сільська рада була зобов'язана прийняти рішення саме про виділення позивачу земельних ділянок в натурі (на місцевості), і будь-яке інше рішення відмінне від виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості), є неправомірним з підстав, зазначених вище.
Тобто, суд зазначає, що процедура набуття громадянами права власності на землю передбачає проведення робіт із землеустрою, які виконуються на підставі відповідної документації: проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки - у разі передачі земель комунальної власності; проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам.
Підставою для розроблення такої документації є рішення ради, яке приймається за заявою громадянина про надання йому дозволу на виготовлення відповідної документації із землеустрою. Вирішення такої заяви повинно відбуватися в порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто на пленарному засіданні ради із прийняттям відповідного рішення, оскільки саме такий порядок та спосіб прийняття рішень з питань регулювання земельних відносин та надання документів дозвільного характеру передбачений законодавством.
Водночас, судом встановлено, що на 10 сесію Раївської сільської ради восьмого скликання було винесено проект рішення «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_1 ».
Водночас, з матеріалів справи вибачається, що за результатами голосування рішення з даного питання не було прийнято, оскільки всі депутати, у кількості 14 осіб, утримались від голосування.
Суд також наголошує на тому, що відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» позивач має право на земельну частку (пай) як спадкоємець права на земельну частку (пай), визнаного за нею за рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2020 року у справі № 191/1257/20.
Як зазначалося вище, в силу статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)», підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою.
А в силу статті 5 цього Закону сільська рада зобов'язана розглянути належним чином заяву позивача про виділення їй паю та виділити цей пай в натурі; прийняти рішення щодо виділення відповідної частки (паю) земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
З викладених міркувань суд прийшов до висновку, що відповідач зобов'язаний був розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення.
Проте, відповідачем цього не було здійснено, чим Раївською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області було допущено протиправну бездіяльність.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Раївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області протягом 1 (одного) місяця з дня набрання рішенням суду законної сили прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м. Синельникове Дніпропетровської області, ІНП НОМЕР_1 ) в натурі (на місцевості) 2 (двох) земельних ділянок для ведення товарно сільськогосподарського виробництва, площею 6,78 умовних кадастрових гектарів кожна, загальною площею 13,56 умовних кадастрових гектарів, зі складу земельної ділянки колишнього колгоспного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна» площею 16.5111 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, належної до земель запасу, кадастровий номер: 1224883000:01:001:0696, суд зазначає наступне.
При вирішенні вказаної вимоги суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010р. № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому, це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме, прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Водночас, суд звертає увагу на те, що позивач зверталася до відповідача із заявою, в якій просила виділити земельні частки (пай) площею 6,78 умовно кадастрових гектарів, та (пай) площею 6,78 умовно кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна», та відповідно просить суд зобов'язати відповідача прийняти таке рішення.
Проте, як вже було зазначено судом вище, що процедура набуття громадянами права власності на землю передбачає проведення робіт із землеустрою, які виконуються на підставі відповідної документації.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Раївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області протягом 1 (одного) місяця з дня набрання рішенням суду законної сили прийняти рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_1 площею 6,78 умовних кадастрових гектарів кожна, загальною площею 13,56 умовних кадастрових гектарів, зі складу земельної ділянки колишнього колгоспного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна» площею 16.5111 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, належної до земель запасу, кадастровий номер: 1224883000:01:001:0696.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Раївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 КАС України).
Також судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 КАС України).
Відтак, аналіз статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати , зокрема, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Суд зазначає, що за положеннями ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною четвертою статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, суд доходить висновку, що вказана вимога наразі є передчасною.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1984,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 25.01.2021 року № ПН5651281, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду, підлягає стягненню з Раївської сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань 661,60 грн.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, яка мала місце 10 вересня 2021 року і виразилась у неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 щодо виділення двох земельних ділянок часток (паїв) в натурі (на місцевості).
Зобов'язати Раївську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області протягом 1 (одного) місяця з дня набрання рішенням суду законної сили прийняти рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м. Синельникове Дніпропетровської області, ІНП НОМЕР_1 ) площею 6,78 умовних кадастрових гектарів кожна, загальною площею 13,56 умовних кадастрових гектарів, зі складу земельної ділянки колишнього колгоспного сільськогосподарського підприємства «ім. Калініна» площею 16.5111 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Луб'янського старостинського округу № 5 Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, належної до земель запасу, кадастровий номер: 1224883000:01:001:0696.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області (53523, Дніпропетровська обл., Синельниківський район, с. Раївка, вул. Таланова, буд. 10-А, код ЄДРПОУ 41739587) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м. Синельникове Дніпропетровської області, ІНП НОМЕР_1 ) судові витрати, що складаються із суми судового збору у розмірі 661,60 грн. (шістсот шістдесят одну гривню 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 20.04.2022 року.
Суддя І.О. Лозицька