20 квітня 2022 р. Справа № 120/18862/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
21.12.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в інтересах малолітнього сина позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Липовецької міської ради про:
- визнання протиправним пункту 139 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою", яким малолітньому сину позивачки відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної форми власності, сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивачки від 26.10.2021 та прийняти рішення, яким надати малолітньому сину позивачки дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної форми власності, сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 26.10.2021 позивачка в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до відповідача з клопотанням про надання останньому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної форми власності, сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Пунктом 139 рішенням 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачці у наданні вказаного дозволу у зв'язку з тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.
Позивачка з вказаним рішенням не погоджується та вважає, що відповідач надав відмову з непередбачених законом підстав.
Ухвалою суду від 24.12.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, вказаною ухвалою вирішено витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, доданих до нього документів, а також усіх інших документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, у тому числі протокол постійної комісії, висновки та рекомендації постійної комісії, протокол сесії ради за 18.11.2021, докази включення спірної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (земельних торгах).
13.01.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволення.
Відповідач зазначає, що бажана для позивачки земельна ділянка за кадастровим зонуванням 0522281000:03:000:__ (земельна ділянка не сформована, відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру), включена до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (у формі аукціону), що підтверджується рішенням 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 373 від 18.06.2021. Тобто щодо цієї земельної ділянки вже прийнято нормативно-правовий акт та здійснюється підготовка документів для проведення земельних торгів.
Відповідач звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 136 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.
Відтак, на думку відповідача, позивачці правомірно та з дотриманням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
На виконання вимог ухвали суду від 24.12.2021 про витребування додаткових доказів разом з відзивом на позов відповідач надав такі документи (у вигляді засвідчених копій): рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.06.2021 № 373 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" з додатком "Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон)"; витяг із протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради від 15.11.2021; висновок постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради № 33 від 15.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою"; витяг з протоколу № 24 пленарного засідання позачергової 24 сесії міської ради 8 скликання від 18.11.2021; результати відкритого поіменного голосування депутатів на пленарному засіданні позачергової 24 сесії міської ради 8 скликання від 18.11.2021; витяг з рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою"; копія клопотання позивачки з доданими до нього документами.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
19.04.202 від позивачки надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивачка просить суд за результатами розгляду справи вирішити питання про стягнення на її користь витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 цього Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене та враховуючи, що учасники справи до введення на території України воєнного стану скористалися (або мали можливість скористатися) своїм правом на подання заяв по суті справи, суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення в цій адміністративній справі.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.
26.10.2021 позивачка від імені та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до відповідача з клопотанням (вх. № 1417 від 29.10.2021) про надання останньому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної форми власності, сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області поряд з земельною ділянкою площею 8,2488 га за кадастровим номером 0522281000:03:000:0371.
До клопотання позивачка додала копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Пунктом 139 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачці у наданні вказаного дозволу.
Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що зображена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.
Крім того, судом встановлено, що рішенням 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 373 від 18.06.2021 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (земельних торгах) включено земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, зокрема, земельну ділянку площею 8,00 га за кадастровим номером 0522281000:03:000:__.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Вдаючись до оцінки спірних правовідносин між сторонами та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що 26.10.2021 позивачка від імені та в інтересах свого малолітнього сина звернулася до відповідача з клопотанням про надання останньому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів та при цьому конкретизувала, що бажана для неї земельна ділянка межує із земельною ділянкою площею 8,2488 га за кадастровим номером 0522281000:03:000:0371.
Пунктом 139 оспорюваного рішення від 18.11.2021 № 602 у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв'язку з тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.
Оцінюючи наведені підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.
У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Отже, законом чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Тож визначальним є факт включення земельної ділянки до переліку земель, які виставлені на земельні торги, в порядку, передбаченому законом.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд (постанова від 29.05.2019 у справі № 2040/7204/18).
Звідси випливає, що у відповідному переліку має бути обов'язково зазначено кадастровий номер земельної ділянки та її площа.
При цьому суд зауважує, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Пунктом 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), визначено, що ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.
Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку № 1051 обліковим номером об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється об'єкту Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) під час внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру і зберігається за ним протягом усього часу існування.
Обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру присвоюється з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Інформація про облікові номери об'єктів Державного земельного кадастру зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) складається з таких структурних елементів:
КГО : ВОК : ПНО,
де КГО - тризначне число, яке є кодом групи об'єктів Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) згідно з додатком 2;
ВОК - шестизначне число, яке є позначенням виду об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) певної групи згідно з додатками 1, 3-6;
Значення ВОК для масиву земель сільськогосподарського призначення встановлюється з урахуванням номера поля (за наявності), визначеного у відповідних проектах формування території і встановлення меж сільських, селищних рад;
ПНО - десятизначне число, яке є порядковим номером об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) (максимальна кількість об'єктів Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) з однаковим кодом та позначенням виду становить 9999999999), а для відомостей про межі адміністративно-територіальних одиниць порядковий номер об'єкта Державного земельного кадастру відповідає коду Класифікатора об'єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-97.
Структурні елементи облікового номера об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) відокремлюються один від одного двокрапкою.
Кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.
У разі поділу чи об'єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів:
НКЗ : НКК : НЗД,
де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;
НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;
НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).
Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.
Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки визначаються на підставі:
індексної кадастрової карти (плану);
даних, що містяться у Державному земельному кадастрі;
відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі.
Таким чином, якщо земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, така земельна ділянка вважається сформованою. Відповідно, у разі прийняття рішення щодо включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, серед іншого, в переліку обов'язково має бути зазначено кадастровий номер та площа земельної ділянки, а також умови її продажу.
Поряд з цим, як видно з наданого суду рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 373 від 18.06.2021 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" до Переліку земельних ділянок включено земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 8,00 га, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області за кадастровим номером 0522281000:03:000:__.
З огляду на наведене суд доходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення в межах наданої йому компетенції, припустився порушення процедури включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, в частині зазначення кадастрового номеру останньої, а відтак бажана для позивачки земельна ділянка не вважається включеною до числа тих, права на які виставляються на земельні торги.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 у справі № 815/905/17.
Крім того, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці здійснюється вже після її включення до переліку, адже положення абз. 2 ч. 1 ст. 136 ЗК України передбачають включення до переліку саме лотів, що свідчить про завершення станом на час формування переліку процедури підготовки лотів до торгів.
Відтак суд доходить висновку, що відповідач не довів тієї обставини, що на час прийняття оспорюваного рішення земельна ділянка, щодо якої позивачкою було подано клопотання, у визначеному законом порядку була виставлена на земельні торги.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що пункт 139 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" є необґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування цього пункту рішення підлягають задоволенню.
Позивачка просить захистити порушені права її малолітньої дитини шляхом зобов'язання відповідача надати останньому дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проєкту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що при розгляді клопотання позивачки відповідач не надав належної його оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов'язані з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивачки підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання відповідача повторно розглянути її клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши основні доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом визнання протиправним та скасування пункту 139 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки від 26.10.2021 (вх. № 1417 від 29.10.2021) про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Позивачка також просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, у випадку задоволення позову, шляхом зобов'язання відповідача подати впродовж одного місяця з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
В цій частині суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов'язком.
В силу положень ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відтак, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення в зобов'язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення відповідно до вимог ст. 382 КАС України.
Крім того, оскільки у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації на всій території України введено воєнний, суд не вважає доцільним встановлювати у судовому рішенні порядок та строк його виконання у зобов'язальній частині, а саме "на найближчому пленарному засіданні чергової сесії", про що просить позивачка. При цьому суд враховує, що за змістом положень ч. 6 ст. 246 КАС України відповідне питання вирішується на розсуд суду, залежно від обставин справи.
Щодо розподілу судових витрат у справі, то суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивачки необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, до закінчення судового розгляду справи позивачка звернулася до суду з заявою від 19.04.2022 (вх. № 23201/22) про відшкодування понесених нею витрат на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 5000,00 грн.
Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
При цьому згідно з ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
В силу приписів ч. 3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
З огляду на задоволення позову та враховуючи те, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому проваджені), суд доходить висновку, що питання про розподіл судових витрат позивачки на правничу допомогу необхідно вирішити шляхом постановлення додаткового судового рішення в порядку письмового провадження, надавши відповідачу можливість заявити клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги (у разі наявності заперечень щодо заявленого розміру відповідних витрат).
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 143, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 139 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 18.11.2021 № 602 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою".
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.10.2021 (вх. № 1417 від 29.10.2021) про надання її малолітній дитині ОСОБА_2 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
Встановити відповідачу 5-денний строк з дня вручення (отримання) копії цього рішення для подання до суду клопотання про зменшення витрат позивачки на оплату правничої допомоги, у разі наявності заперечень щодо заявленого розміру відповідних витрат.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 07.10.2021 Вінницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04325957, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500).
Повне судове рішення складено 20.04.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович