79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.04.2022 Справа № 914/317/22
за позовом: Головного управління статистики у Львівській області, м. Львів
до відповідача: Державного підприємства “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Львів
про стягнення пені
Суддя Коссак С.М.
за участі секретаря Брошко І.Б.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Худий Олег Володимирович - в.о. директора; Дяків Юлія Василівна - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Головним управлінням статистики у Львівській області, м. Львів до відповідача Державного підприємства “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Львів про стягнення пені у розмірі 34 563,58грн.
Ухвалою суду від 14.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи по суті призначено на 10.03.2022 о 09:40 год.
04.03.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання за вх.№5586/22 про слухання справи за відсутності уповноважених представників за наявними матеріалами у справі. 09.03.2022 року на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за наявними матеріалами у справі та без уповноваженого представника та 09.03.2022 року подано клопотання за вх.№5763/22 щодо розгляду справи без участі представника позивача.
09.03.2022 року від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання за вх.№5761/22 та клопотання за вх.№57322 про відкладення розгляду справи.
З метою надання сторонам можливості реалізувати свої права та обов'язки, у зв”язку з неявкою усіх учасників справи, ухвалою суду від 10.03.2022 року розгляд справи по суті відкладено на 14.04.2022 року.
В судове засідання 14.04.2022 року позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, був повідомлений про місце, дату та час судового засіданні, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденцї за 11.03.2022 року. 08.04.2022 року на електронну пошту суду та 12.04.2022 року на поштову адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив за вх.№ 7457/22, №7770/22, в якій позивач зазначає, що існують усі матеріально-правові підстави для задоволення позову.
В судове засідання 14.04.2022 року відповідач явку уповноважених представників забезпечили, проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву за вх.№7389/22, який надійшов на електронну пошту суду 06.04.2022 року.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвали суду надіслані учасникам справи за адресами, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресами, яка вказана позивачем у позовній заяві.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
В матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення.
З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження, позивач та відповідач скористалися своїми процесуальним правом на подання заяв процесуального характеру, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України, відтак у судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частину рішення у справі.
Правова позиція позивача.
28 травня 2010 року між Головним управлінням статистики у Львівській області та Державним підприємством “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” було укладено договір № 31 про відшкодування витрат на утримання будівлі та надання комунальних послуг. 01 березня 2011 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, 9 лютого 2012 року - додаткову угоду № 2, 1 квітня 2012 року - додаткову угоду № 3, 15 травня 2012 року - додаткову угоду № 4, 10 грудня 2014 року - додаткову угоду № 5, 03 жовтня 2016 року - додаткову угоду № 6, 30 січня 2019 року - додаткову угоду № 7; 05 липня 2019 року - додаткову угоду № 8, 08 січня 2020 року - додаткову угоду № 9; 10 жовтня 2020 року - додаткову угоду № 10.
Згідно з цим Договором позивач забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: м.Львів, пр.В.Чорновола,4, а відповідач бере участь у витратах управління на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій Будівлі або відповідно до показів лічильників з обліку спожитих послуг чи калькуляції, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих управлінням за цим Договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем - ДП “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”основну суму боргу в розмірі 298 260,78 грн. за періоди травень - серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень - червень 2018 року, серпень - грудень 2018 року, оплачено, а пеню нараховану позивачем відповідачу у розмірі 34563,58 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язання у вказані періоди відповідач не визнав, рахунки не оплатив.
У поданій відповіді на відзив 08.04.2022 року позивач зазначає, що сплив позовної давності не є перешкодою для звернення до суду, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення та існують усі матеріально-правові підстави для задоволення позову.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 34 563,58грн., як правомірно нараховану та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2481,00грн.
Правова позиція відповідача.
У поданому відзиві на позовну заяву за вх.№7389/22, який надійшов на електронну пошту суду 06.04.2022 року, відповідач зазначає, шо Державне підприємство «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», як балансоутримач, надає значну частину приміщення в оренду (орієнтовною площею 1072 кв.м.) бюджетним установам/організаціям, що у свою чергу спричиняє невчасну сплату зобов'язань згідно вищезазначеного Договору. Як вбачається з листів №705 від 25.10.2017, №679 від 06.1 1.2018, №398 від 03.06.2019, які знаходяться в матеріалах справи та №251 від 30.10.2018, №68/1 від 31.01.2019, направлених Позивачу, Відповідач просить розтермінування лише поточної заборгованості з відшкодування витрат за використання природного газу.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно Актів звірки взаємних розрахунків від 07.11.2019 року та 11.01.2022 року відповідачем не підтверджено заборгованості по пені. Однак, у своїх позовних вимогах Позивач просить стягнути пеню, зокрема, за період починаючи з травень-серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень-червень 2018 року, серпень-грудень 2018 року, при цьому, позовну заяву подано Позивачем лише 02.02.2022 року. Таким чином, відповідач стверджує, що позивач звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області щодо вимоги про стягнення пені в сумі 34 563,58 грн. в строк, який перевищує визначену законом позовну давність в один рік.
Також, відповідач зазначає, що між ним та позивачем не було укладено Договору щодо збільшення позовної давності за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України).
Відтак, відповідач просить застосувати позовну давність та повністю відмовити в позовних вимогах до відповідача.
Фактичні обставини справи.
Головне управління статистики у Львівській області та Державне підприємство “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” 28 травня 2010 року уклали Договір про відшкодування витрат на утримання будівлі та надання комунальних послуг № 31. 01 березня 2011 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, 9 лютого 2012 року - додаткову угоду № 2, 1 квітня 2012 року - додаткову угоду № 3, 15 травня 2012 року - додаткову угоду № 4, 10 грудня 2014 року - додаткову угоду № 5, 03 жовтня 2016 року - додаткову угоду № 6, 30 січня 2019 року - додаткову угоду № 7; 05 липня 2019 року - додаткову угоду № 8, 08 січня 2020 року - додаткову угоду № 9; 10 жовтня 2020 року - додаткову угоду № 10.
Згідно з цим Договором позивач забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: м.Львів, пр.В.Чорновола,4, а відповідач бере участь у витратах управління на виконання вказаних робіт, пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі або відповідно до показів лічильників з обліку спожитих послуг чи калькуляції, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих управлінням за цим Договором.
Пунктом 2.2.2. Договору встановлено, що зобов'язання підприємства не пізніше 22-го числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок управління для відшкодування витрат останнього в таких розмірах: водопостачання і водовідведення відповідно до показів лічильника та діючих тарифів; використання природного газу для опалення приміщень пропорційно корисній опалювальній площі - 1310,3 кв.м.; електропостачання приміщень спільного користування - відповідно до калькуляції (додаток 2).
Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати відповідач зобов'язаний сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожний день прострочення.
Відповідно до матеріалів справи ДП “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” у 2017- 2018 роках платежі здійснювало несвоєчасно, що призвело до виникнення заборгованості.
Позивачем направлялось відповідачу лист про погашення заборгованості від 19.10.2017 № 15-40/1989/5-17. У відповіді на лист від 25.11.2017 № 705 відповідач повідомив про часткове погашення боргу;
Також позивачем направлялась відповідачу претензія від 04.10.2018 № 18-03/45/28-18. У відповіді на претензію від 06.11.2018 року № 679 відповідач просить розстрочити оплату заборгованості.
Направлялась претензія від 10.05.2019 № 18-03/92/28-19 про погашення заборгованості. У відповіді на претензію від 03.06.2019 №398 відповідач повідомив, що поточну заборгованість підприємство не може погасити в повному обсязі, заборгованість буде сплачена по мірі поступлення коштів на банківські рахунки підприємства.
Основну суму боргу в розмірі 298 260,78 грн. за періоди травень - серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень - червень 2018 року, серпень - грудень 2018 року ДП “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” оплатив.
Відповідно до матеріалів справи пеню нараховану позивачем у розмірі 34563,58 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язання у вказані періоди відповідач не визнав, рахунки не оплатив.
Вищезазначене підтверджується Актами звірки взаємних розрахунків від 01.11.2017, 07.11.2018, 07.11.2019, 11.01.2022 та розрахунком пені з відшкодування витрат на утримання
будівлі та надання комунальних послуг періоди: травень - серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень - червень 2018 року, серпень - грудень 2018 року, ДП “Львівський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою” (договір № 31 від 28.05.2010).
Як стверджує позивач, за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності Головного управління статистики у Львівській області, проведеної Західним офісом Держаудитслужби, встановлено недоотримання державним бюджетом зазначених коштів і надано вимогу від 01.11.2021 № 131306-14/7643-2021 щодо усунення виявленого порушення у встановленому законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
Відтак, у зв'язку з вищенаведеними обставинами, позивач додатково звернувся до відповідача з вимогою про сплату пені від 15.11.2021 року №15.2-06/232/27-21, в якій просив оплатити пеню в розмірі 34 563,58 грн.
Згідно Актів звірки взаємних розрахунків від 07.11.2019 року та 11.01.2022 року відповідачем не підтверджено заборгованості по пені, а лише основну заборгованість. У позовних вимогах Позивач просить стягнути пеню, зокрема, за період починаючи з травень-серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень-червень 2018 року, серпень-грудень 2018 року, при цьому, позовну заяву подано Позивачем 03.02.2022 року. Відповідачем у поданому відзиві до суду зроблено заяву, що позивач звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області щодо вимоги про стягнення пені в сумі 34 563,58 грн. в строк, який перевищує визначену законом позовну давність в один рік, відтак відповідач просить застосувати позовну давність та повністю відмовити в позовних вимогах до відповідача.
В матеріалах справи немає доказів оплати відповідачем позивачу пені в сумі 34 563,58 грн.
Норми права та висновки суду.
Предметом доказування є встановлення факту неналежного виконання умов договору, а відтак правомірність нарахування та стягнення пені за спірний період.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі Договору про відшкодування витрат на утримання будівлі та надання комунальних послуг № 31 в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За умовами Договору про відшкодування витрат на утримання будівлі та надання комунальних послуг № 31, основну суму боргу в розмірі 298 260,78 грн. за періоди травень - серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень - червень 2018 року, серпень - грудень 2018 року ДП “Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” оплатив, що не заперечується позивачем та відповідачем.
Підтвердженням повного виконання умов зазначеного договору з боку Позивача та відповідача є належно оформлені та підписані Акти звірки взаємних розрахунків від 01.11.2017 року, 07.11.2018 року, 07.11.2019 року, 11.01.2022 року, які підписані та скріплені підписами та мокрими печатками обох сторін.
Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати відповідач зобов'язаний сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожний день прострочення.
У позовних вимогах Позивач просить стягнути пеню, зокрема, за період починаючи з травень-серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень-червень 2018 року, серпень-грудень 2018 року. При цьому, позовну заяву подано Позивачем 03.02.2022 року.
Відповідачем у поданому відзиві до суду зроблено письмову заяву, що позивач звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області щодо вимоги про стягнення пені в сумі 34 563,58 грн. в строк, який перевищує визначену законом позовну давність в один рік, відтак відповідач просить застосувати позовну давність (вх.№7389/22).
Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18 та у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 року у справі №927/986/17 ).
Відповідно до п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013р. вказано, що за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Судом на підставі наявних у справі доказів встановлено, що внаслідок несвоєчасної сплати основної заборгованості, у позивача виникло право на нарахування та стягнення пені у встановленому порядку. Отже, право позивача є порушене.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
Суд зазначає, що позивачем ні у позові, ні у відповіді на відзив не заявлено клопотання та не аргументовано поважності причин пропуску строку позовної давності. Зокрема, у відповіді на відзив зазначено, що «сплив позовної давності не є перешкодою для звернення до суду, відкриття провадження у справі і розгляду справи судом» (вх.№1457/22).
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18).
Щодо позовної давності.
У п.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.1 75 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Відповідно до ч.1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Судом встановлено, що пунктом 2.2.2. Договору встановлено, що зобов'язання підприємства не пізніше 22-го числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок управління для відшкодування витрат останнього в таких розмірах: водопостачання і водовідведення відповідно до показів лічильника та діючих тарифів; використання природного газу для опалення приміщень пропорційно корисній опалювальній площі - 1310,3 кв.м.; електропостачання приміщень спільного користування - відповідно до калькуляції (додаток 2). Позивачем здійснено розрахунок пені, яка є предметою заявленого позову, з відшкодування витрат на утримання будівлі та надання комунальних послуг періоди: травень - серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень - червень 2018 року, серпень - грудень 2018 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.1 ст.258 ЦК України).
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналіз ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; б) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. (Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 26.10.2018 р. у справі № 922/4099/17 та від 12.02.2020 р. у справі № 917/1421/18).
Дій, які б свідчили про переривання строку позовної давності судом не встановлено, а позивачем не наведено.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Відтак судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені з відшкодування витрат на утримання будівлі та надання комунальних послуг періоди: травень - серпень 2017 року, грудень 2017 року, січень - червень 2018 року, серпень - грудень 2018 року, при цьому, позовну заяву подано позивачем лише 03.02.2022 року. Таким чином, позивач звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області щодо вимоги про стягнення пені в сумі 34 563,58 грн. в строк, який перевищує визначену законом позовну давність в один рік, відтак у суду відсутні підстави для задоволення даних вимог, як таких які заявлені з пропущеним строком для подання.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що в задоволення позову слід відмовити.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2 481,00 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, у зв'язку з відмовою у позовних вимогах, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 231, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2022р.
Суддя Коссак С.М.