19 квітня 2022 року м. Чернівці Справа № 715/1518/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанська Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Петранюк Ю.Т.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Григорчак Ю.П., повний текст рішення виготовлено 31 січня 2022 року, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просив:
- встановити факт належності рішення №249-15/04 XV сесії Глибоцької селищної ради від 17 грудня 2004 року та державного акту серії ЯБ №196079 про право власності на земельну ділянку пл.0,0760 га, кадастровий номер 7321055100:01:002:0172, що видані на ім'я ОСОБА_6 законному власнику ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно: житловий будинок літ.А, загальною пл. 98,4 кв.м., в тому числі житловою пл.80,8 кв.м., літня кухня літ.Б, сараї літ. В, Г, Д, Е, Ж, З, гараж літ.Є, навіс літ.І, вбиральня літ.И, огорожа №1-4, колодязь №5, вимощення №І-ІІ та земельну ділянку пл.0,0760 га, кадастровий №7321055100:01:002:0172, що знаходиться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 (а.с.2-8).
В обґрунтування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина. Згідно заповіту від 07.07.2016 року ОСОБА_6 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і Провадження №22-ц/822/311/22
взагалі все те, що належатиме йому по закону на день смерті, заповів ОСОБА_1 .
Вказує, що у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса Кінащук Н.М., яка своєю постановою №15/02-31 від 28.01.2020 року відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , з підстав відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів.
Посилаючись на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просив суд позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вказує, що не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині належності спірного майна після смерті ОСОБА_6 до спільної сумісної власності подружжя, та, як наслідок, необхідності залучення до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_3 , оскільки спору між позивачем і ОСОБА_3 з приводу спадкового майна не існує і бути не може.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Вказують, що задоволення вимог позивача призведе до порушення права на спадщину ОСОБА_3 , а тому останню потрібно залучити до участі у справі в якості співвідповідача.
Крім того, вважають, що звернення до суду є безпідставним, оскільки на спадкове майно було видано свідоцтво на право власності на ім'я спадкодавця ОСОБА_6 , а відомості про це містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Що стосується земельної ділянки, то про підтвердження належності такої спадкодавцю свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що в ході розгляду справи вбачається спір щодо спірного спадкового майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі в якості співвідповідача, а суд позбавлений можливості самостійно, без згоди та клопотання про це позивача, залучити фізичну особу до участі в справі в якості відповідача чи замінити неналежного відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що рішення наведеним вимогам закону відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Після її смерті відкрилася спадщина за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Н.М. 01.10.2009 року, згідно якого остання все своє майно заповіла ОСОБА_3 , яка належним чином прийняла спадщину. 05.03.2015 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а.с.141-143).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . Після його смерті відкрилася спадщина за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу Бреславською-Григорчак С.О., згідно якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати ОСОБА_6 на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 (а.с.37-38).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №197334367 від 23.01.2020 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 у частці 1/1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3 від 28.02.2007 року (а.с.24).
Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №196079 ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0760 га, кадастровий №7321055100:01:002:0172, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.26).
28.01.2020 року приватним нотаріусом Кінащук Н.М. винесено постанову №15/02-31, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 через відсутність у спадкоємця правовстановлюючих документів (а.с.25).
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17.02.2021 року (справа №715/1604/20) в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено (а.с.19-23).
Відповідно до положень ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.3 ст.46 цього Кодексу).
За змістом ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, що передбачено ч.1 ст.1273 ЦК України.
Частиною 1 ст.1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а ч.1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача 24.09.2021 року було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 , проте проти такого задоволення заперечувала представник позивача у судовому засіданні (а.с.75, 77).
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24.09.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 (а.с.78).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.1 та 3 ст.13 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) інших учасників справи, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (п.2 і 3 ч.2 ст.175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч.2 ст.48 ЦПК України).
Відповідно до ч.1-4 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Отже, наведеними нормами процесуального закону визначено, що вирішення питання щодо заміни належного відповідача, залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті.
Згідно зі ст.175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов'язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд згідно вимог пункту 4 частини другої статті 197 ЦПК України - уточнити склад осіб, які беруть участь у справі.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тлумачення ст.51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №523/9076/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №523/9076/16-ц) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
У постанові від 18 грудня 2019 року (справа №265/6868/16-ц) Верховний Суд вказав, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Зі спадкової справи №3/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 вбачається, що згідно заяв №11 від 05.03.2015 року ОСОБА_3 та №16 від 16.06.2015 року ОСОБА_6 прийняли спадкове майно. Крім того, ОСОБА_3 постановою №61/02-31 приватного нотаріуса від 13.05.2021 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , оскільки нею не було надано належним чином оформлені правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності спадкодавця на дане нерухоме майно, що, в свою чергу, свідчить про майновий інтерес ОСОБА_3 до спірного майна і спростовує доводи ОСОБА_1 про відсутність між ними спору щодо спадкового майна.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 відмовилася від спадкового майна.
Отже, крім ОСОБА_2 , належним співвідповідачем у цій справі мала бути ОСОБА_3 , про що, в свою чергу, заперечувала сторона позивача.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає законним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстави пред'явлення його до не всіх належних відповідачів.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, від 15 лютого 2021 року у справі №761/22108/16-ц та від 24 березня 2021 року у справі 1316/364/12.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно віднесено спірне майно до спільної сумісної власності померлих ОСОБА_8 та ОСОБА_6 є передчасними, оскільки можуть бути предметом доведення чи заперечення лише у спорі із їх спадкоємцями, залучених до справи в належний процесуальний спосіб.
Інші наведені в апеляційній скарзі посилання висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Лисак І.Н.
Судді: Височанська Н.К.
Литвинюк І.М.