Провадження № 22-ц/803/3338/22 Справа № 200/10484/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
19 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", найменування якого наразі змінено на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що 18 жовтня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DNHLGВ00000620, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 38 875,18 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом, на строк до 18 жовтня 2016 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 18 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №DNHLGВ00000620, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
Посилаючись на те, що позичальник своїх зобов'язань належним чином не виконав та станом на 02 червня 2016 року року допустив заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США, з яких: 23 272,47 доларів США заборгованості за кредитом, 24 612,02 долари США заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 315,75 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом та 30 148,88 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, просили суд ухвалити рішення, яким стягнути у солідарному порядку з відповідачів вказану заборгованість.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року позов задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 29 листопада 2011 року банк направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, а тому банк пропустив строк позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості до позичальника, встановлений ст.257 ЦК України. Також банк пропустив строк звернення до поручителя, встановлений ст.559 ЦК України, оскільки втратив право вимоги до нього.
18 квітня 2022 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував, що боржник здійснював платежі за кредитним договором у 2015 році, а тому строк позовної давності ними не пропущено.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в частині вирішення позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 18 жовтня 2006 року між позивачем АТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DNHLGВ00000620, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 38 875,18 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом, на строк до 18 жовтня 2016 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 18 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №DNHLGВ00000620, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
Станом на 02 червня 2016 року року за кредитним договором №DNHLGВ00000620 від 18 жовтня 2006 року банком рахується заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США, з яких: 23 272, 47 долари США заборгованості за кредитом, 24 612,02 долари США заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 315,75 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом та 30 148,88 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та солідарного стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у зв'язку з наступним.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).
Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі №1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15).
Згідно позиці Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 (провадження №14-265цс18) за умови пред'явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов'язання повернути кредит змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання (див. також висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі №6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі №6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі №6-368цс16, від 24 вересня 2014 року у справі №6-106цс14).
З матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2011 року банком на адресу боржника було направлено досудову вимоги щодо дострокового виконання боргових зобов'язань протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги (т.1 а.с.100).
З вказаним позовом банк звернувся до суду 10 червня 2016 року. Таким чином, позивач не скористався своїм правом протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання пред'явити вимоги до поручителів.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для скасування рішення повністю та відмови у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі відхиляються.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позичальник ОСОБА_2 рішення суду не оскаржував.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 .
Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат розгляду даної справи, з позивача АТ КБ "Приватбанк" на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 45 923,61 грн.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 та в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
В решті заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року залишити без змін.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 45 923,61 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.