Провадження № 22-ц/803/3796/22 Справа № 180/2829/21 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
19 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 січня 2022 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -
У листопаді 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, мотивуючи його тим, що 01 серпня 2005 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому було збільшено до 12 000 грн.
Зазначали, що банк умови договору виконав, надавши у користування обумовлені договором кредитні кошти.
Вказували, що позичальник ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та допустив за кредитним договором заборгованість у загальному розмірі 8 250,73 грн., з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту 8 250,73 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом з позичальником, а тому є такими, що прийняли спадщину, претензію банку про погашення заборгованості залишили без виконання, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з них на користь банку заборгованість за кредитним договором без номеру від 01 серпня 2005 року у розмірі 8 250,73 грн.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 січня 2022 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що кредит був наданий, а вони при зверненні до суду із позовом довели наявність заборгованості за кредитним договором, надавши відповідні докази, відповідачі, як спадкоємці позичальника, повинні погасити допущену спадкодавцем заборгованість. Обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, а не вони.
Відповідачі правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 серпня 2005 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Строк дії кредитного ліміту відповідав строку дії картки.
Відповідно до заяви, позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором про надання банківських послуг, можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку або інший інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер (а.с.47).
На момент смерті ОСОБА_3 банком за кредитним договором рахується заборгованість у загальному розмірі 8 250,73 грн., з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту - 8 250,73 грн.
Померлий ОСОБА_3 та відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані у АДРЕСА_1 (а.с.43-46).
Банком 23 липня 2020 року була направлена претензія кредитора до Марганецької державної нотаріальної контори. 28 серпня 2020 року Другою нікопільською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, виконуючою обов'язки Марганецької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, на адресу банку направлено лист №1445/01-16, в якому зазначалось, що претензія кредитора долучена до спадкової справи №234/2020 та повідомлено, що у разі звернення спадкоємців, до їх відома буде доведено зміст вимог АТ КБ "ПриватБанк". Відповідь нотаріуса отримано банком 08 вересня 2020 року (а.с.50).
Також банком 02 квітня 2021 року було направлено претензію кредитора на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.52).
Як вбачається з спадкової справи №234/2020, заведеної 28 серпня 2020 року, із заявами про прийняття спадщини, після померлого ОСОБА_3 , ніхто не звертався. Спадкова справа заведена на підставі претензії АТ КБ "ПриватБанк" (а.с.86-95).
Свідоцтва про право на спадщину нотаріусом не видавалися.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вступу відповідачів в управління або володіння спадковим майном, що свідчило б про прийняття ними спадщини, окрім того, ні з витребуваних судом матеріалів спадкової справи, ні з наданих позивачем доказів взагалі не вбачається наявність будь-якого спадкового майна після померлого ОСОБА_3 , лише за умови наявності якого та в межах його вартості, Банк, як кредитор спадкодавця міг би висувати будь-які майнові вимоги до спадкоємців.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину;при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18).
Відповідно до ст.ст.1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.ч.1,3,4 ст.1268 ЦК України).
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.
Тобто в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Аналіз норм статей 1216,1218,1219,1231,1268,1269,1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.
Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі відповідних норм Закону до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про стягнення заборгованості, в даному випадку за кредитним договором.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст.1282 ЦК України, відповідно до положень якої спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.
Такі ж правові висновки зроблені Верховним Судом у Постанові від 13 лютого 2019 року у справі №336/5443/16, провадження №61-34319св18, Верховним Судом у постанові від 17 липня 2019 року у справі №562/2411/16-ц, провадження №61-34931св18, Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2019 року у справі №279/7765/15-ц, провадження №61-28853св18, підстав відступити від яких не встановлено.
Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.
Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Крім того ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» до позову було надано анкету-заяву, яка становить кредитний договір між ними та позичальником ОСОБА_3 , та розрахунок заборгованості.
Також з матеріалів справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 ніхто не звертався, спадкова справа заведена на підставі претензії АТ КБ "ПриватБанк".
Так, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі прийняли спадщину боржника, оскільки постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вони мають відповідати перед кредитором, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, так і його вартості та не надав доказів неможливості отримання таких відомостей.
Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги покладенням на спадкоємців обов'язку сплатити заборгованість в межах вартості спадкового майна, АТ КБ «ПриватБанк» не зазначив та не надав жодного доказу про наявність у спадкодавця на праві власності за життя будь-якого рухомого/нерухомого майна та щодо його вартості. При цьому позивач не заявляв суду відповідних клопотань про витребування відомостей щодо наявності у спадкодавця будь-якого рухомого/нерухомого майна та його вартості.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що позивач не міг встановити обсяг майнових прав, що увійшли до складу спадщини, а судом не було встановлено яке саме спадкове майно, рухоме чи нерухоме, залишилось після смерті позичальника, тому суд безпідставно відмовив у задоволені позову та позбавив позивача права на поновлення порушених прав за рахунок майна, одержаного відповідачами у спадщину, оскільки клопотання з цього приводу не було заявлено ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.