21 лютого 2022 року м. Київ
Справа №755/19022/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/3796/2022
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Савлук Т.В. 23 листопада 2021 року в місті Києві, у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника - ОСОБА_3 , в якій просила вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покладання на нього обов'язків: заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 300 метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 та її малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців; заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та її малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому йому на строк шість місяців.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису у судовому порядку на більш тривалий термін, заявник не надала суду належних та беззаперечних доказів, які свідчать про те, що кривдник порушив заборони, які були визначені терміновим заборонним приписом, доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного або фізичного насильства щодо заявника після спливу дії термінового заборонного припису, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов'язком у силу ст. ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України. Також заявником до суду не було надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства, у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому відсутні підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у видачі обмежувального припису.
Не погодилася із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , її представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи. Вказує на те, що терміновий заборонний припис від 18 листопада 2021 року заявницею було отримано після звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису та його було видано саме за дії, які ОСОБА_3 вчинив у приміщенні суду, а не за ті дії, які стали підставою звернення з заявою про видачу обмежувального припису. Також вказує на те, що заява про видачу обмежувального припису була направлена суду 08 листопада 2021 року та у ній не було і не могло бути зазначено про майбутні події, які трапились 18 листопада 2021 року, про що зазначає суд першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції неналежним чином з'ясував обставини справи, а саме те, що винесення 18 листопада 2021 року «термінового заборонного припису» уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України стосувались вчинення дій ОСОБА_3 саме у приміщенні суду, які не були підставою звернення до суду заявниці із заявою про видачу обмежувального припису. Вказує, що докази, надані до суду, а саме: аудіо та відеозаписи, відтворені в судовому засіданні, є належними доказами, оскільки відповідають вимогам ст. ст. 76,100 ЦПК України, а тому суд першої інстанції безпідставно визнав їх неналежними доказами та не взяв до уваги, при цьому в судовому засіданні суд першої інстанції не поставив під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, а також не запитав технічні характеристики пристрою (телефону) заявниці.
Також просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи договір про надання соціальної послуги посередництва (медіації) від 06 грудня 2021 року, предметом якого є обговорення порядку участі у вихованні дитини. Даний доказ не було подано до суду першої інстанції, оскільки договір було укладено після винесення рішення, однак є доказом того, що заявник ніколи не заперечувала проти спілкування батька дитини із сином та згодна контактувати з заінтересованою особою, коли останній не вчиняє психологічне насильство щодо неї.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належними чином, що підтверджується розпискою заявника та її представника від 07 лютого 2022 року /а.с.143/, іншій стороні судове повідомлення направлене на електронну пошту представника /а.с.146/. В судовому засіданні 07 лютого 2022 року зі стороною заявника була узгоджена наступна дата судового засідання, заперечення ними висловлені не були, але в той же день заявником було подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості в іншому судовому засіданні. Враховуючи узгодження зі стороною заявника дати та часу судового засідання, відсутність підтвердження їх зайнятості, визнати поважними причини неявки сторони заявника в судове засідання апеляційного суду не вбачається можливим. Інша сторона причини неявки суду не повідомила. Тому, враховуючи строки, визначені для даної категорії справ, а також виходячи з положень ч. 1 ст.350-5, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі з 20 серпня 2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20 серпня 2018 року виданим Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві /а.с.12/.
Сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Солом'янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві /а.с.11/.
Заявник зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.7/.
Заінтересована особа зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.10/.
Заявник стверджує, що до серпня 2021 року сторони разом з дитиною проживали за адресою: АДРЕСА_3 . Оскільки між сторонами почали виникати конфлікти, заявник разом з дитиною залишила спільне місце проживання, однак повернутись не змогла, так як чоловік змінив вхідні замки та не відповідав на телефонні дзвінки. Лише після звернення до поліції їй вдалося забрати особисті речі. Також заявник вказує на висловлені ОСОБА_3 погрози відібрати дитину.
За даними Солом'янського управління поліції ГУ НПУ у м. Києві ними 17 серпня 2021 року було зареєстровано звернення гр. ОСОБА_1 щодо наявності перешкод у доступі до постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить батькові ОСОБА_3 . Працівниками поліції була проведена бесіда з гр. ОСОБА_3 , який підтвердив намір розірвання шлюбу, вказав, що всі речі ОСОБА_1 забрала і він не заперечує проти того, щоб вона забрала інші, за попередньою домовленістю з ним. Ці обставини підтвердив і власник квартири ОСОБА_5 . З ОСОБА_3 працівниками поліції проведено бесіду та попереджено про відповідальність за неправомірні дії. Інших звернень гр. ОСОБА_1 до даного відділення поліції не надходило /а.с.15/.
Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у м. Києві в листі від 20 вересня 2021 року повідомило, що матеріали справ про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП в період часу з 01 січня 2021 року по 16 вересня 2021 року відносно ОСОБА_3 не складались /а.с.16/.
За даними Бучанського РУП ГУ НП в Київській області 09 серпня 2021 року було зареєстровано звернення г. ОСОБА_1 щодо неправомірних дій її чоловіка ОСОБА_3 , за результатами перевірки прийнято рішення про відсутність ознак кримінального правопорушення /а.с.17/.
З доповідної записки поліцейського офіцера громади СВГ Бучанського РУП ГУНП в Київській області Є.Зеленого вбачається, що гр. ОСОБА_1 звернулась до них з приводу того, що будучи за адресою: АДРЕСА_4 , куди вона приїхала самостійно для спілкування з другом свого чоловіка, вона попросила свого чоловіка ОСОБА_3 посидіти в автомобілі з дитиною, однак після повернення вона не виявила автомобіля з чоловіком та дитиною на місці парковки. Ці ж обставини викладені ОСОБА_1 у поясненнях, наданих в поліції /а.с.18-19,23-24/.
Також ці обставини були викладені ОСОБА_1 у зверненні до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації/а.с.25-31/
Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації також проводився розгляд одного звернення гр. ОСОБА_1 від 28 серпня 2021 року щодо насильства в сім'ї. В ході проведеної роботи Службою обстежено умови проживання та рівень безпеки дитини за результатами яких загрози життю та здоров'ю на момент обстеження не виявлено. Спеціалістом Служби проведено бесіду з гр. ОСОБА_3 та попереджено про відповідальність у разі невиконання ним обов'язків по створенню безпечних умов для проживання дитини /а.с.13-14/.
В запереченнях на заяву ОСОБА_3 вказує на безпідставність доводів заявника ОСОБА_1 з огляду на відсутність будь-яких доказів. Також заінтересована особа вказує на наявність спору між сторонами щодо його участі у вихованні дитини, стягнення з нього аліментів та розірвання шлюбу між сторонами /а.с.58-62/.
Разом з тим, 18 листопада 2021 року відносно ОСОБА_3 працівником Національної поліції винесений тимчасовий заборонний припис строком на 10 днів до 15.00 28 листопада 2021 року у зв'язку з вчиненням домашнього насильства у формі психологічного тиску /а.с.89,92,98/. З письмових пояснень наданих ОСОБА_1 працівникам Національної поліції 18 листопада 2021 року, вбачається, що психологічне насильство мало вираз переслідування її разом з дитиною у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва /а.с.91/. В поясненнях, наданих працівникам Національної поліції 18 листопада 2021 року, ОСОБА_3 вказує на обставини конфлікту між ним та дружиною, який виник в приміщенні суду з приводу спілкування з дитиною, однак обставини вчинення ним будь-яких неправомірних дій заперечує /а.с.96,97/ .
Матеріали справи також містять відеозаписи надані сторонами, з яких вбачається наявність між ними конфлікту щодо порядку спілкування батька з дитиною.
За змістом ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розділ 13 ЦПК України визначає порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.
Так, згідно з положеннями ст.350-1ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (п.1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з п.п. 3, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
В порядку визначеному ч.ч.1-3 ст.25 цього закону терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Терміновий заборонний припис може містити такі заходи: 1) зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; 2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; 3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції, самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У справі, що переглядається, встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу участі у вихованні дитини.
Необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументувала вчиненням щодо неї психологічного насильства. В обґрунтування вказаних обставин заявником надано копії її заяв до правоохоронних органів та відповіді на них. Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства щодо неї та дитини ОСОБА_3 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.
Сам факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_3 відносно неї свідчить про наявність конфлікту між сторонами, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_3 вчинив щодо неї психологічне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У відповідях на звернення правоохоронні органи вказували на відсутність ознак кримінального правопорушення у діях ОСОБА_3 , а також про відсутність притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.
Обставини застосування до ОСОБА_3 термінового заборонного припису, мали місце після звернення ОСОБА_1 із заявою про обмежувальний припис, але до ухвалення рішення судом. Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, ці обставини не можуть бути прийняті до уваги суду, так як законом не передбачено винесення двох видів обмежувального припису за одним фактом прояву психологічного насильства.
Звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису у судовому порядку на більш тривалий термін, заявник не надала суду належних та беззаперечних доказів, які свідчать про те, що кривдник порушив заборони, які були визначені терміновим заборонним приписом, доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного або фізичного насильства щодо заявника після спливу дії термінового заборонного припису, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.
Крім того, в заяві ОСОБА_1 вказує про наявність психологічного насильства також відносно дитини, однак будь-яких даних про вчинення дій відносно дитини матеріали справи не містять, до того ж дитина ще не досягла трирічного віку, а отже, в силу свого віку та розвитку, наведені дії батька не можуть нею сприйматися як психологічне насильство.
Таким чином, заявником в порушення ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства щодо неї, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому із не вчиненням щодо ОСОБА_3 обмежувального припису. Як вже вказано вище, між сторонами існує спір з приводу участі у вихованні дитини, який вирішується в судовому порядку, а заява про застосування таких обмежувальних заходів є направленою для вирішення цього питання, що є неприпустимим. Тому, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а заяву про застосування обмежувального припису такою, що задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, які б привезли до неправильного вирішення спору, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук