21 лютого 2022 року м. Київ
Справа № 755/927/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/3789/2022
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Чех Н.А. 28 жовтня 2021 року у м. Києві, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання права власності, витребовування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити певні дії,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання права власності, витребовування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду мотивована тим, що заявником не наведено обґрунтованих обставин і не наведено жодних доказів, які підтверджували б існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, а спірна дволанцюгова повітряна лінія електричних мереж є складовою частиною культурно-розважального центру, який не є предметом спору.
Не погодився із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про порушення норм процесуального права.
Зазначає, що він є власником повітряно-кабельної електричної мережі, право власності на яку ним зареєстровано 07 грудня 2018 року. Однак, приватним нотаріусом Дубенко К.Є. при реєстрації права власності на 1/2 частину культурно-розважального центру готельного типу були внесені зміни до розділу щодо реєстрації нерухомого майна і включено до опису цього об'єкту побудовану позивачем повітряно-кабельну лінію електричної мережі. Дана мережа не перетинається із культурно-розважальним центром, проходить через декілька районів м. Києва та Київської області вздовж залізничної колії, а тому не може входити до складу культурно-розважального центру.
Враховуючи викладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Шевченко О.Ю. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив про задоволення вимог апеляційної скарги та заяви про забезпечення позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Баца К.В. та представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Трохимець О.П. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають ухвалу суду першої інстанції законною і обґрунтованою, просили залишити її без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати за ним право власності на ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі»;
витребувати ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» з незаконного володіння ОСОБА_2 ;
визнати недійсним договір № УЗ/ЕЕЦ/-18-01/010152/1712 про постачання електричної енергії від 23 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ «Українська залізниця»;
зобов'язати АТ «Українська залізниця» укласти з ним договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії;
зобов'язати АТ «Українська залізниця» відключити електроустановки ОСОБА_2 , що підключені до ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі».
27 жовтня 2021 року позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив:
накласти арешт на дволанцюгову повітряну лінію електричних мереж ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» на опорах бетонних - 182 шт., яка підключена від ПС «Підгірці» АТ «Українська залізниця», яка включена як складова частина культурно-розважального центру готельного типу з кафе-баром, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в літері «Г»: комплектна трансформаторна підстанція (КТП № 176), дозволеною потужністю 9990 кВт, з електроустановками інженерного (зовнішнього) забезпечення: трансформатор, дволанцюгова повітряна лінія електричних мереж ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» на опорах бетонних - 182 шт.,підземна кабельна лінія №1 КЛ-10кВ до с. Романків, підземна кабельна лінія №2 КЛ-кВ до с. Романків, 9610х1830х1830 метрів, які підключені від ПС «Підгірці «АТ «Українська залізниця» - літера «Г»;
заборонити органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстраторам, нотаріусам усіх нотаріальних органів як спеціальним суб'єктам, наділеним функціями державних реєстраторів, вчиняти будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_2 .
Вказана вимога мотивована тим, що спірна лінія електричних мереж була побудована позивачем і право власності було зареєстровано за ним 07 грудня 2018 року. Однак, в подальшому, у зв'язку із змінами в законодавстві, цей об'єкт є таким, що не підлягає державній реєстрації як об'єкт нерухомого майна. В березні 2021 року позивачу стало відомо про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину культурно-розважального центру готельного типу за адресою: АДРЕСА_1 ,у склад якого відносено і літеру «Г»: комплектна трансформаторна підстанція (КТП № 176), дозволеною потужністю 9990 кВт, з електроустановками інженерного (зовнішнього) забезпечення: трансформатор, дволанцюгова повітряна лінія електричних мереж ПЛ-10 кВ «Підгірці-Безрадичі» на опорах бетонних - 182 шт.,підземна кабельна лінія №1 КЛ-10кВ до с. Романків, підземна кабельна лінія №2 КЛ-кВ до с. Романків, 9610х1830х1830 метрів, які підключені від ПС «Підгірці «АТ «Українська залізниця». Вказане призводить до порушення прав позивача, а також надає відповідачу ОСОБА_2 можливість розпоряджатися спірним майном, що в кінцевому рахунку призведе чи унеможливить поновлення прав позивача.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі
В порядку ч.4 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Згідно із ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Згідно з ч.10 ст.150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Згідно з роз'ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17). Крім цього Велика Палата Верховного Суду вказала на наступне.
За змістом наведених вище приписів, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12 лютого 2020 року (справа № 381/4019/18) вказала на те, що під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З наведених обставин справи вбачається, що предметом позову заявник вказує вимоги як майнового, так і немайнового характеру. При цьому, позивач просить визнати за ним право власності на майно, яке було за ним зареєстровано як об'єкт нерухомого майна, зазначаючи при цьому, що в подальшому, внаслідок законодавчих змін, таке майно не віднесено до самостійних об'єктів нерухомого майна. Відповідне положення міститься у ч. 4 ст.5 Закону України «Про державну реєстацію речових прав на нерухоме майно». А отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про неможливість накладення арешту на такий об'єкт, так як наразі спірна дволанцюгова повітряна лінія електричних мереж, згідно наявних документів, є складовою частиною об'єкту нерухомого майна, який не становить предмет спору. Положення вказаного Закону також встановлює заборону на державну реєстрацію речового права та їх обтяження, зокрема, на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на електричні мережі. Таким чином, вимога заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на електричні мережі та заборону вчинення реєстраційних дій відносно них не грунтується на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягає.
Вимоги немайнового характеру стосуються питання недійсності договору та укладення договорів, які фактично є похідними від вимог про визнання права власності на лінію електричних мереж і запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не стосуються цих вимог.
Таким чином, запропонований позивачем захід забезпечення позову не є співмірним з заявленими позовними вимогами, він не є таким, що направлений на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення заявлених позовних вимог.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, дублюють доводи, викладені в заяві про забезпечення позову, та фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують і не впливають на їх правильність.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук