Справа № 753/15798/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2970/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Цимбал І.К.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
22 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Семенюк Т.А.
Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
при секретарі - Максюк І.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є Дарницька районна в місті Києві державної адміністрації, до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треття особа - ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом до відповідача посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі є родичами позивача. Останні не проживають в квартирі, не несуть витрати пов'язані з оплатою житлово-комунальних послуг. Перешкод у проживанні в квартирі позивач відповідачам не чинила.
У зв'язку із викладеним позивач просила визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 рокупозов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права та не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_2 - мати скаржника, в липні 2020 року померла. Вважає наведені представником позивача аргументи, що на момент подачі позову відповідач в даній квартирі не проживав, витрат по утриманню не ніс не є правдивими, оскільки ОСОБА_2 могла бути в стані афекту чи алкогольного сп'яніння під час надання своїх повноважень особі, яка представляла її інтереси в суді першої інстанції.
Зазначив, що ОСОБА_2 зловживала алкоголем, що, зокрема, і стало причиною тому, що відповідач вирішив проживати окремо від матері, але час від часу ОСОБА_1 її навідував та допомагав грошима, якими, на його думку, вона сплачувала за комунальні послуги квартири, яка є предметом спору.
Вказував, що він є єдиною дитиною позивачки, а тому саме відповідач згідно ЖК України, як повнолітній член сім'ї має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, при цьому постійного місця проживання до сьогодні в нього немає.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рішення суду в частині задоволених відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позовних вимог не оскаржується і судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Судом апеляційної інстанції залучено до участі у справі в якості правонаступника померлої позивачки Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію та третьою особою - ОСОБА_5 .
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , на підставі ордеру від 20.01.1989 року (а.с.19).
Згідно довідки Ф№3 виданої КП "Управління житлового господарства" Дарницького району м. Києва, у вищевказаній квартирі зареєстровано п'ятеро осіб, в тому числівідповідачі (а.с. 18).
Як вбачається з актів,виданих ЖЕД №203 від 25.04.2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають в квартирі з 19.01.2008 року (а.с.14-16).
Згідно акту від 11.07.2018 року, виданого ЖЕД №203 та складеного в присутності свідків, про кількість фактично проживаючих осіб, вбачається, що в даній квартирі фавктично проживає тільки позивач (а.с.17).
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідачі не проживають у квартирі більше шести місяців без поважних причин, і будь які домовленості між сторонами з приводу проживання у вище вказаній квартирі відсутні.
Колегія суддів не погоджується з висновкамисуду першої інстанції, з огляду на наступне.
За положеннями ст. ст. 71, 72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За загальними положеннями ЦПК України, на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 11 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, актам про не проживання відповідачів у спірній квартирі, з яких вбачається, що ОСОБА_1 , 1997 року народження, не проживає у спірній квартирі з 19 січня 2008 року, залишивши поза увагою, що відповідач на той час був малолітнім (11 років).
Колегія суддів не може прийняти як належний доказ по справі акт про не проживання відповідачів в спірній квартирі від 25 квітня 2018 року, що відповідачі не проживають у квартирі з 19 січня 2008 року, оскільки цей акт складено без обстеження квартири, зміст акту та достовірність викладеної в ньому інформації відповідальним працівником ЖЕД № 203 не перевірялись, особи, в присутності яких складено акт, в судовому засіданні в якості свідків не допитувались.
Будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог матеріали цивільної справи не містять.
Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 , його мати зловживала спиртними напоями, що створювало несприятливі умови проживання, у зв'язку з чим він проживав разом з бабусею, а після досягнення повноліття - у орендованому житлі. Також пояснив, що періодично він проживав і у спірній квартирі, допомагав позивачці грошима, у квартирі він займав окрему кімнату, в якій зберігалися його речі.
Після смерті ОСОБА_2 , в квартиру вселилась ОСОБА_5 разом із сім'єю, внаслідок чого він на теперішній час також не має змоги проживати у спірній квартирі.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 показали, що ОСОБА_1 періодично проживав у квартирі АДРЕСА_1 , вони у 2016-2018 роках приходили до відповідача, у квартирі бачили його особисті речі. Також в квартирі проживала ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було доведено того факту, що ОСОБА_1 втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, чого позивачем не зроблено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині задоволених позовних вимог відносно ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року - в частині задоволених позовних вимог відносно ОСОБА_1 скасувати, постановити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 , правонаступником якої є Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді