18 квітня 2022 року
Київ
справа №120/936/20-а
адміністративне провадження № К/9901/32994/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 (суддя - Воробйова І. А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020 (колегія суддів у складі: Залімського І. Г., Мацького Є. М., Сушка О. О.),
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - відповідач, фінансове управління Немирівської РДА Вінницької області), в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ від 27.01.2020 № 1-о; поновити її на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.01.2020 по день поновлення на роботі з розрахунку 514,53 грн за кожний робочий день.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.01.2020 вона звільнена з посади головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Немирівської РДА Вінницької області у зв'язку з скороченням штату. При цьому, всупереч вимог трудового законодавства, їй не було запропоновано іншу вакантну посаду, хоча така була в наявності. Вказала, що у спірному наказі вказано підставу звільнення в зв'язку із скороченням посади, однак така (підстава) відсутня в переліку статті 87 Закону України «Про державну службу». Отже, звільнення, на її думку, є незаконним, відповідно, наказ підлягає скасуванню, а вона поновленню на посаді.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 30.07.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення мотивовано тим, що Закон України «Про державну службу» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлює обов'язкового надання пропозиції працевлаштування на іншій посаді у випадках припинення служби, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 цього Закону. Суди зазначають, що норма статті 87 Закону України «Про державну службу», у якій містилось посилання на те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю та, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення, на момент попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення та на момент її звільнення, не діяла, адже була виключена Законом України від 19.09.2019 № 117-ІХ, що набрав чинності 25.09.2019. Водночас, на час виникнення спірних правовідносин, абзац 3 частити третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачав, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Крім того, судами попередніх інстанцій у ході судового розгляду справи не встановлено, що на момент попередження та на час звільнення позивача були наявні вакантні посади, які можна було б запропонувати позивачці. Єдина посада головного спеціаліста новоутвореного сектору прогнозування і аналізу доходів фінансового управління, яку обіймала ОСОБА_2 , яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 27.11.2019 запропонована іншій особі - ОСОБА_3 разом з попередженням про наступне вивільнення. Таким чином, суди дійшли висновку, що приймаючи спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади, відповідач діяв обґрунтовано, на підставі повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України про державну службу.
03.12.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020 та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Підставою звернення з касаційною скаргою позивачка зазначила пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що під час розгляду даної справи судами не було ураховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 820/5176/16, зокрема, щодо зобов'язання власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Щодо посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, то позивачка указує, що судами попередніх інстанцій не досліджені наявні в матеріалах справи додаток № 1 до наказу начальника фінансового управління Немирівської РДА Вінницької області від 27.11.2019 № 67 та наказ від 27.01.2020 № 5-О «Про переведення ОСОБА_2 », що, на її думку, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Крім того, скаржник зазначає, що накази суб'єкта призначення від 27.11.2019 № 66 «Про впорядкування структури фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації» та № 67 «Про введення в дію штатного розпису фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації» не відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 № 179 «Про впорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», тому, на думку скаржника, є юридично нікчемними, а отже звільнення на їх підставі є незаконним.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 120/936/20-а.
Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020.
Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Також підставою касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.
Крім того, Верховний Суд ухвалою від 21.12.2020 відхилив посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження у даній справі, оскільки скаржником не указано конкретних норм права щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, а також на безпідставність доводів касаційної скарги. Наголосив на тому, що відповідачем дотримано вимоги діючого законодавства при звільненні позивача. Позивачу запропоновано посаду на декретне місце, однак позивачка відмовилась від такої посади, дана посада пропонувалася всім працівникам. Зауважив, що норма статті 87 Закону України «Про державну службу», у якій містилось посилання на те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю та, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення, на момент попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення та на момент звільнення, не діяла, адже була виключена Законом України від 19.09.2019 № 117-ІХ, що набрав чинності 25.09.2019. Посилання позивачки на невідповідність наказів від 27.11.2019 № 66 «Про впорядкування структури фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації» та № 67 «Про введення в дію штатного розпису фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації» вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 № 179 «Про впорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», відповідач вважає безпідставними, адже такі доводи не зазначались нею у позовній заяві та не досліджувались судом першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд нагадує, що касаційне провадження у справі відкрите, зокрема, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 820/5176/16.
Втім, висновки Верховного Суду у справі № 820/5176/16 стосувались питання поновлення на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств медичної та хімічної промисловості Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС, звільненого у червні 2016 році, згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі попередження про наступне вивільнення, протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації.
Водночас у справі, яка переглядається Верховним Судом у касаційному порядку, позивачка звільнена з посади головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Немирівської РДА Вінницької області у січні 2020 році, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Таким чином суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм (зокрема, час, місце, підстави виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) у цій справі та наведених у касаційній скарзі справах є різними.
Отже, дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Тобто, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що виокремлений скаржником текст постанови Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 820/5176/16, який скаржниця зазначила на підтвердження неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, безпосередньо не містить тлумачення норм права.
З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 820/5176/16 та № 120/936/20-а не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.07.2018 у справі № 820/5176/16 не є релевантною до спірних правовідносин у справі № 120/936/20-а та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
З урахуванням цього Верховний Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Іншою підставою, по якій подана касаційна скарга є зазначення скаржником пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України позивачка вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази, а саме: додаток № 1 до наказу начальника фінансового управління Немирівської РДА Вінницької області від 27.11.2019 № 67 та наказ від 27.01.2020 № 5-О «Про переведення ОСОБА_2 », що, на її думку, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України. При цьому вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Водночас у справі, що розглядається, судом касаційної інстанції не встановлено порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до суб'єктивної переоцінки позивачкою встановлених судами фактичних обставин справи та її власного бачення застосування норм чинного законодавства України.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
В силу вимог пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, вказані обставини є підставою для закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження № К/9901/32994/20 у справі № 120/936/20-а за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020 у справі за позовом ОСОБА_1 до фінансового управління Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк,
Судді Верховного Суду