єдиний унікальний номер справи 546/582/21
номер провадження 2/546/47/22
13 квітня 2022 року м. Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Романенко О.О.,
за участі секретаря судового засідання Захарченко Л.Я.,
позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Решетилівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу № №546/582/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, -
30.06.2021 позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом, у якому просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 є племінником позивачки, який зареєстрований за вказаною адресою, однак більше 5 років там не проживає та навіть не з'являється
06.07.2021 суддею Романенко О.О. відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
01.12.2021 закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання з'явилася позивачка та свідок ОСОБА_3 .
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час, дату і місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом публікації оголошення на офіційному вебсайті суду (а.с. 48, 49, 75, 84, 94). Клопотання про розгляд справи за його відсутності чи інших заяв по суті або з процесуальних питань від відповідача до суду не надходило. Відповідач не надав заперечень проти зазначених у позові обставин.
04.08.2021 позивачкою подано клопотання у якому вона, зокрема, зазначила, що не заперечує проти винесення заочного рішення суду (а.с. 41).
Отже, за письмової згоди позивачки, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.
У судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові. Окрім того, суду пояснила, що ОСОБА_2 є її племінником. Відповідач лише був зареєстрованим за даною адресою, однак жодного дня в селі в будинку не проживав, а мешкав у місті Полтава, можливо колись один раз на рік в гості приїжджав до бабусі, поки остання була жива. Для позивачки це є перешкодою щодо вільного користування та розпорядження її власністю, тому відповідача слід визнати таким, що втратив право на житло.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, покази свідка, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 29.09.2004 ОСОБА_1 є одноособовою власницею домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 16, 17, 19-25).
Родинний зв'язок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується копіями витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, паспорту на ім'я ОСОБА_4 , паспорту на ім'я ОСОБА_1 , свідоцтвом про народження, свідоцтвом про народження (а.с. 61, 61, 63-64, 65-66, 67, 68).
Із довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої виконавчим комітетом Решетилівської міської ради Полтавської області від 01.06.2021, вбачається, що у вищевказаному домогосподарстві зареєстровані: ОСОБА_1 (власник будинку) та ОСОБА_2 (племінник) (а.с. 10, 69)
Згідно акту обстеження домогосподарства від 01.06.2021, складеного в складі комісії, яка складається із: старости сіл Лобачі, Глибока Балка, Крохмільці, Тривали, Коржі - ОСОБА_10 , уповноваженої особи - ОСОБА_6 , в присутності водія виконкому Решетилівської міської ради Полтавської області - ОСОБА_7 та власника домоволодіння ОСОБА_1 , зазначено, що в домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 ніхто не проживає. ОСОБА_2 - племінник, зареєстрований, але проживає в даному домогосподарстві (а.с. 9).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 зазначила, що вона є рідною сестрою позивачки ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 є її племінником. ОСОБА_8 формально був прописаний, але жодного дня не проживав у даному будинку, він як внук приїздив в гості, а фактично постійно проживав і навчався у місті Полтава. Сестра ОСОБА_4 довгий час винаймала квартиру у м. Полтава, бо власного житла не мала, чого вони з сином були прописані за даною адресою в селі Глибока Балка, однак після придбання житла виписалася відразу, ОСОБА_4 не виписався, де він зараз взагалі не відомо. Співвласниками даного домоволодіння були декілька осіб, але на даний час повноцінним власником як однієї цілої є її сестра ОСОБА_1 .
Суд не бере до уваги копії технічного паспорту на житловий будинок, оскільки даний письмовий доказ не має доказового значення у справі та не є належним та допустимим доказом при вирішенні спору про втрату права користування житловим приміщенням.
Спір у справі виник із житлових правовідносин та його вирішення регулюється нормами житлового законодавства.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Належних і допустимих доказів того, що сторони пов'язані спільним побутом та мають взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання до суду не надано.
З огляду на зазначене, застосуванню підлягають норми ЖК Української РСР.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Згідно до ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
Реєстрація відповідача, який фактично більше 5 останніх років не проживає за місцем своєї реєстрації, у житловому будинку, належному позивачці порушує її права власника розпоряджатися своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З досліджених вище доказів встановлено, що відповідач не проживає та не з'являється у належному позивачці будинку більше останніх 5 років, тобто понад шість місяців, доказів того, що позивачка чинить перешкоди у доступі до житла відповідачу відсутні, тому суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2179463292.1 від 30.06.2021 (а.с.1). Вказані кошти судового збору були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України 01.07.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 31).
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_9 у повному обсязі, то з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 908,00 грн.
На підставі викладеного, відповідно до ст. 71,72 ЖК Української РСР, керуючись ст. ст. 1-18, 81-82, 141, 247, 259, 264, 265, 280-281, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів.
Роз'яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Повний текст рішення суду складено 18 квітня 2022 року.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП судом не встановлено, місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Суддя О.О. Романенко