вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" квітня 2022 р. Справа№ 910/13752/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тарасенко К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021
у справі № 910/13752/21 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 16 894,71 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 16 894,71 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач, у зв'язку із визнанням банкрутом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" був зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду за договором №АІ/3905410, оскільки право вимоги на вказану вище шкоду у останнього виникло на підставі укладення з фізичною особою - підприємцем Шияном Д.С. та позивачем договору від 31.03.2015 №5/31-03/2015 про надання фінансових послуг факторингу (надалі - договір від 31.03.2015).
У свою чергу, відповідач частково виконав зобов'язання за договором АІ/0688206.
З огляду на вищевикладене, позивач посилався на неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодовування шкоди за договором страхування № АІ/3905410 в частині сплати на користь позивача 3% річних у сумі 1864,31 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 030,40 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 1864,31 грн - 3% річних, 15 030,40 грн - інфляційних втрат, 5000,00 грн - витрат на правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору.
Приймаючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплат суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Також, суд першої інстанції констатував, що відповідач під час розгляду справи не надав до суду належних та допустимих доказів, які спростовували б заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а також рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, тому на думку відповідача, зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що місцевий господарський суд належним чином не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право, та помилково дійшов висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту дорожньо-транспортної пригоди, а з моменту визнання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" банкрутом;
Також скаржник вважає, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом, та не може бути покладена на у даному випадку на відповідача, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відповідача на оскаржуване рішення суду першої інстанції відмовити, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначає, що до позовних вимог про стягнення за договором страхування № АІ/3905410 не може бути засновано строк позовної давності, оскільки, позивач фактично дізнався про порушене право у вересні 2019, тобто в момент погашення заборгованості, що свою чергу свідчить про подання позову у межах наданого законодавством строку.
За твердженням позивача у даному випадку, відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 у справі № 910/13752/21 призначено повторний автоматизований розподіл. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/13752/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі № 910/13752/21 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В. Вирішено апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
08.06.2013 року 0 14 год.55 хв. по вулиці Леваневського в місті Білій Церкві, ОСОБА_1 , керуючи автомашиною Hyundai Santa Fe державний номерний знак НОМЕР_1 не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку, не вибрала безпечну дистанцію руху та допустила зіткнення з автомашиною "КІА Сeed" д.н.з. НОМЕР_1 що призвело до завдання автомашинам технічних ушкоджень, чим порушила п. 13.1 Правил дорожнього руху.
Відповідно до постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №357/9170/13-п від 08.07.2013, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , на момент дорожньо-траспортної пригоди, була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3905410 (далі за текстом - договір страхування) Приватним акціонерним товариство "Страхова компанія "Україна", код ЄДРПОУ - 30636550.
13.06.2013 було проведено огляд пошкодженого автомобіля та у подальшому визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті дорожньо-траспортної пригоди.
09.06.2013 ОСОБА_2 подав до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування.
08.09.2013 між ОСОБА_2 та фізичною особою - підприємцем Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування на підставі якого фізична особа - підприємець Шиян Д.С. зайняв місце ОСОБА_2 в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаної дорожньо - транспортної пригоди, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну ОСОБА_2, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідача).
31.03.2015 між фізичною особою - підприємцем Шиян Д.С. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (позивачем) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-03/2015, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/3905410.
При цьому, на підставі вказаного договору відбулася заміна кредитора у зобов'язанні за договором страхування №АІ/3905410 з фізичної особи - підприємця Шиян Д.С. на позивача.
Таким чином, починаючи з 31.03.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/3905410, яке виникло в результаті дорожньо-траспортної пригоди є позивач.
Як зазначив позивач у позові, що до 29.05.2015 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
27.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано заяву та 24.04.2018 уточнення до неї, про грошові вимоги до боржника на суму 14 268 524, 30 грн. Заявлені кредитором вимоги складалися із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов'язаннях, що виникли на підставі договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі, договору страхування (полісу) № АІ/3905410.
Розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у зобов'язанні яке виникло на підставі договору № АІ/3905410 складався з 13 864,56 грн страхового відшкодування, 1864,31 грн 3% річних, 15 030,40 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у вказаному зобов'язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач 23.08.2019 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу.
11.09.2019 відповідач повідомив позивача про прийняття рішення про виплату відшкодування у зобов'язанні за договором № АІ/3905410 в розмірі 13 864,56 грн.
11.09.2019 кошти у зазначеному розмірі були перераховані позивачеві.
Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач посилався на те, що, що інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат була залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення до місцевого господарського суду із цим позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 1864,31 грн - 3% річних, 15 030,40 грн - інфляційних втрат, 5000,00 грн - витрат на правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу вимог ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
В силу вимог ст. 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Пунктом 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу вимог ст. 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15, від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 Цивільного кодексу поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - Моторним (транспортним) страховим бюро України) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та законодавством про банкрутство.
Норми ст. 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 вказаного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим Законом.
Як вірно вказав суд першої інстанції, розмір грошових вимог в сумі 34 225,41 грн, з яких: 13 864,56 грн - сума страхового відшкодування, 15030,40 грн - інфляційні втрати та 1864,31 грн - 3 % річних та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені судовим рішенням у справі № 910/842/18, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Підпунктом "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
Враховуючи, що спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо відшкодування шкоди потерпілому.
Отже, Моторне (транспортне) страхового бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу законодавства (ч. 2 ст 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Зазначеним спростовуються доводи відповідача про те, що 3% річних та інфляційні - це відповідальність страховика-банкрота, які ухвалою суду визнано погашеними, і така відповідальність не входить до зобов'язань Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1864,31 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 030,40 грн.
Разом з тим, відповідачем у апеляційній скарзі посилається, на заявлену ним у суді першої інстанції, заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та вказує, що початок перебігу строку позовної давності пов'язано з датою настання страхової події - дорожньо - транспортної пригоди, а тому висновки місцевого господарського суду, наведені в оскаржуваному рішенні, стосовно позовної давності, на думку відповідача, є необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується із наведеними доводами відповідача, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на Моторне (транспортне) страхове бюро України тому, на переконання колегії суддів, з урахуванням положень підпункту "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на Моторне (транспортне) страхове бюро України) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти "а", "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак, право вимоги потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважає скаржник.
Аналогічної позиції щодо початку обліку строку позовної давності в подібних правовідносинах дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Як вже зазначалося, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна".
Враховуючи, у відповідності до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, колегія суддів зазначає, що оскільки ліквідація страховика (Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") відбулася за ухвалою суду від 17.07.2019, саме, 17.07.2019 є початком перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах.
Відтак, враховуючи звернення позивача з позовом до суду першої інстанції у даній справі 18.08.2021 (згідно поштової відмітки на конверті, в якому надіслано позов до Господарського суду міста Києва), позовні вимоги заявлені в межах загального трирічного строку позовної давності, у зв'язку із чим твердження відповідача про застосування позовної давності до даних вимог є безпідставними.
Наведеними обставинами спростовуються аргументи Моторного (транспортного) страхового бюро України, викладені в апеляційній скарзі.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання та обгрунтування відповідачем доводів апеляційної скарги враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та прийнято обґрунтоване рішення, яким повністю задоволено позовні вимоги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі № 910/13752/21 - без змін.
Матеріали справи № 910/13752/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Ю.Б. Михальська
К.В. Тарасенко