14 квітня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/13641/20
Провадження № 22-ц/4815/386/22
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Шимківа С.С.,
суддів: - Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року (ухвалене у складі судді Галінської В.В.) у справі за позовом акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У серпні 2020 року АТ "Альфа-Банк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2018 року у розмірі 103989,03 грн. та судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 червня 2018 року АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування Клієнтом Публічної пропозиції Банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту Максимум-готівка). На виконання умов даного договору банк свої зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит, проте, в порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала. У результаті чого, станом на 14.07.2020 року відповідач має поточну заборгованість за кредитом на загальну суму 103989,03 грн., з яких 61246,78 грн. - заборгованість за кредитом, 38345,84 грн. - прострочка по тілу, 1105,75 грн. - відсотки по тілу, 3290,66 грн. - неустойка. Позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача зазначену заборгованість.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року позов АТ "Альфа Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 37519,57 грн., а також судовий збір у розмірі 758,41 грн..
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції керувався тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору, позивачем здійснювалося зарахування коштів, які вносилися відповідачкою на погашення кредиту, на сплату пені, яка сторонами не обумовлювалася. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитом за мінусом безпідставно зарахованої в оплату пені.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, AT "Альфа-Банк" оскаржило його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вирішив зарахувати сплачену відповідачем пеню в рахунок оплати за кредитом. Вважає, що питання зарахування коштів за сплаченою відповідачем пенею не могло бути вирішено в межах даного позову, а є предметом окремого позову із повним та всебічним з'ясуванням всіх обставин щодо погодження умов кредитного договору та фактичного виконання відповідачем покладених на неї обов'язків. Відповідачем в межах даної цивільної справи не було заявлено зустрічного позову про визнання недійсним умов кредитного договору в частині сплати пені та застосування наслідків часткової недійсності правочину. Згідно відзиву відповідача на позов, слідує, що останнім не визнавалося лише позовна вимога про стягнення з неї пені в розмірі 3 290,66 грн.. З даного слідує, що судом першої інстанції, безпідставно та самостійно було встановлено факт нікчемності окремих умов кредитного правочину та застосовано наслідки нікчемності шляхом зарахування коштів оплачених відповідачем в рахунок погашення неустойки на погашення заборгованості за тілом та відсотками.
Переконаний, що ґрунтуючись на письмових запереченнях відповідача, суд першої інстанції вправі був вирішити питання правомірності заявленої позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 3 290,66 грн. та зважаючи на мотивувальну частину рішення можливо відмовити у її задоволенні, однак, вчиненні судом дії щодо зарахування сплачених коштів в рахунок погашення простроченої заборгованості є неправомірними, а отже рішення суду підлягає до скасування.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18 червня 2018 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 200000,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне обслуговування фізичних осіб у рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка», отримавши платіжну картку.
Позивач стверджує, що підписанням цієї анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена та погоджується зі змістом публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне обслуговування фізичних осіб, яка оприлюднена на інтернет-сторінці банку, Правилами користування банківською платіжною карткою, Тарифами ПАТ «Альфа-Банк», які є невід'ємною частиною договору.
До кредитного договору банк додав копії публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне обслуговування фізичних осіб і Тарифи на видачу та обслуговування картки «Максимум-готівка» для фізичних осіб нових клієнтів та додаток до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб 18 червня 2018 року становить 103989,03 грн. і складається із: 61246,78 грн. - заборгованість за кредитом, 38345,84 грн. - прострочка по тілу, 1105,75 грн. - відсотки по тілу, 3290,66 грн. - неустойка.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ «Альфа-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства (встановлені законом), зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
З наданої Анкети-заяви вбачається, що сторонами було узгоджено розмір відсотків за користування кредитними коштами - 26 % річних.
Разом з цим, в анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Надані банком копії публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне обслуговування фізичних осіб і Тарифи на видачу та обслуговування картки «Максимум-готівка» для фізичних осіб нових клієнтів та додаток до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб не містять підпису відповідача, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі 342/180/17, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику умови і правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Доцільність застосування цих висновків при відсутності заперечень щодо умов відповідного договору зі сторони відповідача та навіть при заочному розгляді справи підтверджена у низці постанов Верховного Суду, у т.ч.: від 09 жовтня 2019 року в справі № 180/1801/16-ц; від 31 липня 2019 року в справі № 755/1907/16-ц; від 24 липня 2019 року в справі № 203/3169/16-ц; від 31 липня 2019 року в справі 755/13316/16-ц; від 13 листопада 2019 року в справі № 755/17260/16-ц; від 24 липня 2019 року в справі №755/20484/15-ц; 21 жовтня 2019 року в справі №576/439/18; від 22 серпня 2019 року в справі № 243/515/16-ц; від 16 жовтня 2019 року в справі № 180/1706/16-ц; від 11 вересня 2019 року в справі № 753/23698/15-ц; від 30 жовтня 2019 року в справі № 355/558/18; від 04 вересня 2019 року в справі №382/1131/18.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та публічної пропозиції АТ "Альфа-Банк" на укладення договору про комплексне обслуговування фізичних осіб, оскільки це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в рахунок погашення кредиту були сплачені кошти, частина яких безпідставно було зараховано в оплату пені - 63178,80 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив із розрахунку: 61246,78 грн. (тіло кредиту) + 38345,84 грн. (прострочка по тілу) + 1105,75 грн. (відсотки за кредитом) = 100698,37 грн. - 63178,80 грн. (безпідставно зарахованої в оплату пені) = 37519,57 грн..
Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 37519,57 грн..
Колегія суддів погоджується із визначеним місцевим судом розміром заборгованості, який розрахований за мінусом сплаченої відповідачем пені, яку безпідставно нараховував позивач і здійснював відповідні відрахування з коштів, які вносилися ОСОБА_1 на погашення кредиту.
Підстав для висновку, що таким розрахунком місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, апеляційний суд не вбачає, оскільки такими діями суд визначив обсяг обґрунтованої заборгованості, яка підлягає до стягнення з позичальника.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника із висновками суду.
За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Шимків С.С.
Судді: Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.