Справа № 369/7355/21
Провадження № 2/369/1392/22
Іменем України
14.02.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в порядку загального позовного провадження в м. Києві в залі судових засідань Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -
У травні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення 1 250 750 грн боргу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.12.2018 року позивач передав відповідачу у борг (позику) грошові кошти в сумі 1 250 750 грн.
Відповідач зобов'язався перед позивачем повернути вказані кошти в строк до 01 лютого 2019 року.
Проте станом на 01.02.2019 року та станом на момент подання позовної заяви, відповідач та і не виконав взяті на себе зобов'язання, грошові кошти не повернув.
Тому позивач змушений звернутися з позовом до суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.06.2021 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 19.07.2021 року.
16.07.2021 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 15.07.2021 року, згідно якої останній просив стягнути з відповідача 1 531 189,52 грн., з яких: 1 250 750 грн основної суми заборгованості, 92 315,63 грн 3 % річних та 188 123,89 грн інфляційних втрат. Також позивач просить стягнути і нарахувати 3 % річних від простроченої суми та суми індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду на підставі ч. 10 ст. 265 ЦПК України. Дана заява прийнята судом.
Ухвалою суду від 28.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.
11.01.2022 року до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача, в якій останній просив розгляд справи проводити без участі позивача, позовні вимоги підтримав.
08.02.2022 року від відповідача до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі, згідно якої останній просив суд зупинити провадження у справі № 369/7355/21 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 760/32238/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину (договору позики) удаваним.
Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3, 4-1 частини першої статті 251 та пунктами 1-3 частини першої статті 252 цього Кодексу (ч. 3 ст. 210 ЦПК України).
Враховуючи те, що ухвалою суду від 28.10.2021 року закрито підготовче провадження, а заяву про зупинення провадження у справі подано після закриття підготовчого провадження, заява відповідача про зупинення провадження у справі залишається судом без задоволення.
У судовому засіданні 14.02.2022 року представник позивача підтримав задоволення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позову повністю.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи розписки, 13.12.2018 року позивач передав відповідачу у борг (позику) грошові кошти в сумі 1 250 750 грн, що еквівалентно 39 270 Євро по курсу 31,85 грн за 1 Євро.
Відповідач зобов'язався перед позивачем повернути вказані кошти в строк до 01 лютого 2019 року.
Станом на момент судового розгляду справи відповідач та і не виконав взяті на себе зобов'язання, грошові кошти не повернув.
Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2021 року у справі № 500/1755/17 за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини позики.
Згідно ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Судом встановлено, що відповідач порушив грошове зобов'язання з повернення позивачу коштів у сумі 1 250 750 грн, а відповідно у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 92 315,63 грн 3 % річних за період з 01.02.2019 року по 18.07.2021 року та 188 123,89 грн інфляційних втрат за період з лютого 2019 року по червень 2021 року відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Судом встановлено, що правильність наданого позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову повністю.
Посилання представника відповідача на удаваність правочину розписки між позивачем та відповідачем від 13.12.2018 року, оскільки між позивачем та відповідачем виникли відносини із спільної діяльності у інвестуванні грошових коштів з метою реалізації контракту від 26.10.2018 р. за № 26/10-2018 спростовуються тим, що позивач та відповідач не є сторонами контракту від 26.10.2018 р. за № 26/10-2018 та відсутні будь-які положення в контракті про те, що позивач має надати відповідачу певні кошти для здійснення оплати за контрактом.
Заявляючи про удаваність договору позики, який укладено з метою приховати договір про спільну діяльність, як зазначає представник відповідача, відповідач не навів та не обгрунтував змісту тих істотних умов договору про спільну діяльність, які мали бути виражені у такому прихованому ними договорі.
Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми та суми індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду на підставі ч. 10 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає наступне.
Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (ч. 10 ст. 265 ЦПК України).
Враховуючи те, що ч. 10 ст. 265 ЦПК України не визначає можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, у розумінні ст. 625 ЦПК України (на відміну від процентів у розумінні ст. 536 ЦК України та пені у розумінні ст. 549 ЦК України), суд вирішив відмовити у задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми та суми індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 1 250 750 (один мільйон двісті п'ятдесят тисяч сімсот п'ятдесят гривень) 00 коп. основного боргу, 92 315 (дев'яносто дві тисячі триста п'ятнадцять гривень) 63 коп. 3 % річних, 188 123 (сто вісімдесят вісім тисяч сто двадцять три гривні) 89 коп. інфляційних втрат та 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят гривень) 00 коп. 00 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 18.04.2022 року.
Суддя А.В. Янченко